ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2019Справа № 910/7879/19
За позовом Державного підприємства "Артемсіль"
до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення 10 786 536,13 грн. основного боргу та 1 495 032,30 грн. пені,
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 10 786 536,13 грн. основного боргу та 1 495 032,30 грн. пені за договором купівлі-продажу № 142 від 14.08.2018р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, поставка якого була здійснена на підставі договору купівлі-продажу № 142 від 14.08.2018р.
Ухвалою від 10.07.2019р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.07.2019р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ухвалою від 09.09.2011р. Господарського суду міста Києва по справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що у відповідності до приписів ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказує на наявність заборони на нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення, в тому числі, і поточних зобов'язань.
31.07.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 11.09.2019р.
11.09.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2019р.
Представники сторін у судове засідання 25.09.2019р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 11.09.2019р., в якому був присутнім представник позивача, та поштовим повідомленням №0103050650603.
Наразі, з огляду на неявку учасників судового процесу суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 25.09.2019р.
До того ж, судом враховано, що учасниками судового процесу висловлено правову позицію по справі у письмових заявах по суті справи, а отже, вирішення спору за відсутності представників позивача та відповідача не порушує принципу змагальності учасників судового процесу.
В судовому засіданні 25.09.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
14.08.2018р. між Державним підприємством «Артемсіль» (продавець) та Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №142, за умовами п.1.1 якого продавець бере на себе зобов'язання виготовити і поставити з передачею у власність покупцеві товар, асортимент, кількість та ціна на який вказані специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець бере на себе зобов'язання прийняти вказаний товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
Пунктом 3.1.4 договору №142 від 14.08.2018р. передбачено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця у момент прийняття товару першим перевізником. У разі постачання товару залізничним транспортом на умовах FCA, моментом переходу права власності є дата прийняття вантажу до перевезення залізницею, що вказується в залізничній накладній. У разі постачання автомобільним транспортом на умовах EXW, момент переходу права власності визначається датою відвантаження, вказаною в товарно-транспортній накладній.
За умовами п.3.4.1 договору №142 від 14.08.2018р. зобов'язання продавця з постачання товару вважаються виконаними після навантаження товару в залізничні вагони або автотранспорт. З моменту завершення постачання на покупця переходять ризики пошкодження і втрати товару, а також ризик випадкової загибелі товару.
Валюта платежу за договором гривня України. Форма розрахунку - 100% передоплата. Оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця на підставі письмово погодженої сторонами заявки та наданого продавцем рахунку на попередню оплату. Датою оплати вважається дата зарахування коштів покупця на поточний рахунок продавця (п.п.4.1-4.4 договору №142 від 14.08.2018р.).
За умовами п.11.1 договору №142 від 14.08.2018р. останній вважається укладеним з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2018р. включно, а за фінансовими зобов'язаннями - до повного виконання.
У специфікації (додаток №1 до договору №142 від 14.08.2018р.) сторонами визначено, що товаром в межах вказаного паровичну є сіль для промислового переробляння ДСТУ 4246:2036 каміна, сорт вищій, крупність 3, з протизлежувальною добавкою до 150 г/т, без пакування (насипом), з розміщенням в на піввагоні поліпропіленового вкладиша разового використання у кількості 20 000 тонн, загальною вартістю 15 115 920 грн.
Додатковою угодою №1 від 12.09.2018р. сторонами було погоджено внесення змін до договору №142 від 14.08.2018р., а саме змінено форму розрахунку. Погоджено, що оплата здійснюється покупцем впродовж 30 календарних днів з дати відвантаження товару продавцем, або шляхом перерахування передплати покупцем. Датою відвантаження товару вважається дата, вказана в залізничних супровідних документах або товарно-транспортній накладній.
Одночасно, вказаною додатковою угодою сторони доповнили договір пунктом 8.9, згідно якого у разі порушення своєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Пеня нараховується впродовж шести місяців, з наступного дня коли повинна була надійти оплата за поставлений товар.
У додатковій угоді №3 від 28.12.2018р. контрагентами досягнуто згоди стосовно того, що договір вважається укладеним з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2019р. включно, а за фінансовими зобов'язаннями - до повного виконання.
Суд приймає до уваги договір №142 від 14.08.2018р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, в межах договору №142 від 14.08.2018р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 12213754,18 грн., що підтверджується представленими суду залізничними накладними. На оплату вказаного товару продавцем було виставлено покупцю відповідні рахунки.
Одночасно, в матеріалах справи також наявний акт звірки взаєморозрахунків за сіль Державного підприємства "Артемсіль", в якому сторонами договору №142 від 14.08.2018р. підтверджено обсяги здійсненої поставки товару на суму 12213754,18 грн.
До того ж, судом враховано, що відповідачем протягом розгляду справи обставини належного виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару не заперечувались.
Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було лише частково оплачено поставлений товар, а саме перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 1427218 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Обставини невиконання відповідачем в повному обсязі своїх обов'язків з оплати товару за договором №142 від 14.08.2018р. і стали підставою для нарахування пені та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Як вказувалось вище, додатковою угодою №1 від 12.09.2018р. сторонами було погоджено внесення змін до договору №142 від 14.08.2018р., а саме змінено форму розрахунку. Погоджено, що оплата здійснюється покупцем впродовж 30 календарних днів з дати відвантаження товару продавцем, або шляхом перерахування передплати покупцем. Датою відвантаження товару вважається дата, вказана в залізничних супровідних документах або товарно-транспортній накладній.
Отже, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу у на підставі договору №142 від 14.08.2018р. на загальну суму 12213754,18 грн, настав.
Проте, судом зазначалось, що Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в повному обсязі розрахунків за отриманий у вказаний вище період товар проведено не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 10 786 536,13 грн.
Слід зауважити, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов'язків за договором №142 від 14.08.2018р. в частині оплати товару в повному обсязі надано не було.
До того ж, судом враховано наявний в матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків за сіль Державного підприємства "Артемсіль", в якому сторонами договору №142 від 14.08.2018р. підтверджено наявність заборгованості покупця у заявленому до стягнення розмірі.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76 ,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №142 від 14.08.2018р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Державного підприємства "Артемсіль" до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в частині стягнення основного боргу в сумі 10 786 536,13 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення пені в сумі 1 495 032,30 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом вище вказувалось, що додатковою №1 від 12.09.2018р. угодою сторони доповнили договір пунктом 8.9, згідно якого у разі порушення своєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Пеня нараховується впродовж шести місяців, з наступного дня коли повинна була надійти оплата за поставлений товар.
З огляду на порушення покупцем строків оплати товару за договором позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 495 032,30 грн.
Проте, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки відповідачем вказано, що ухвалою від 09.09.2011р. Господарського суду міста Києва по справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що у відповідності до приписів ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказує на наявність заборони на нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення, в тому числі, і поточних зобов'язань.
Наразі, суд погоджується з вказаними доводами відповідача з урахуванням наступного.
Ухвалою від 09.09.2011р. Господарського суду міста Києва по справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; введено процедуру розпорядження майном боржника.
Ухвалою від 25.02.2013р. відкрито процедуру санації Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Станом на теперішній час триває процедура санації боржника у межах справи №44/258-б.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство відповідача) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Разом із тим, закон визначає, що поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною четвертою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Згідно з абз.2 ч.4 ст.12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.
Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений Верховним Судом України у постановах від 18.12.2012р. у справі №5/34-09, від 12.03.2013р. у справі 29/5005/16170/2011, та від 01.10.2013р. у справі №28/5005/3240/2012, постанові Верховного Суду від 30.05.2018р. про справі №26/48/09-910/2433/16.
Тобто, незважаючи на те, що фактично позивач є поточним кредитором із вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство останнього, у Державного підприємства "Артемсіль" відсутнє права нараховувати та заявляти до стягнення пеню за невиконання Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" грошового зобов'язання під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, внаслідок чого позовні вимоги Державного підприємства "Артемсіль" в частині стягнення пені підлягають залишенню без задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 11-А, ЄДРПОУ 33096517) на користь Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., Бахмутський район, місто Соледар, вул.Чкалова, будинок 1-А, ЄДРПОУ 00379790) заборгованість в розмірі 10 786 536,13 грн. та судовий збір в сумі 161 798,04 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 07.10.2019р.
Суддя Спичак О.М.