61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
07.10.2019р. Справа №905/1538/19
за позовом Фонду соціального страхування України, м.Київ
до відповідача Акціонерного товариства «Київенерго», м.Курахове, Мар'їнський район,
Донецька область
про стягнення заборгованості в сумі 30076,23 грн.
Суддя Г.В. Левшина
при секретарі судового засідання Купченко Р.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В засіданні суду брали участь:
1. Стислий зміст позовних вимог:
Фонд соціального страхування України, м.Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Акціонерного товариства «Київенерго», м.Курахове, Мар'їнський район, Донецька область, про стягнення заборгованості в сумі 30076,23 грн., у тому числі основний борг в сумі 19532,34 грн., інфляція в сумі 1761,29 грн. та пеня в сумі 8782,60 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність переплати у позивача за теплову енергію за договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р.
2. Стислий зміст заперечень відповідача:
Відповідач 17.09.2019р. надав відзив на позовну заяву від 13.09.2019р., в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:
- долучений до позовної заяви акт звірки не підписаний уповноваженою особою відповідача, зі сторони позивача відповідно до долучених копій позову не узгоджені зазначені акти;
- акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто, акт не є належним доказом здійснення суб'єктами господарювання господарських операцій за певними правочинами, отже, за відсутності в матеріалах справи жодних первинних документі на підтвердження здійснення сторонами господарських операцій за договором, відсутні підстави для встановлення факту переплати позивачем за поставлену теплову енергію у визначеній позивачем сумі;
- без наявності первинних бухгалтерських облікових документів, які позивач мав долучити до позовної заяви, неможливо перевірити та встановити наявність переплати, неможливо відстежити чи була переплата та як і коли вона утворилась;
- позовні вимоги про стягнення пені, яка розрахована позивачем за період з 01.05.2018р. по 08.08.2019р., є безпідставними та заявленими з пропуском строку позовної давності;
- позивачем до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів, які підтверджують щодо виставлення відповідного рахунку та оплату та обставин щодо оплати позивачем (замовником) послуг адвоката, а тому не вбачається підстав, покладання на відповідача витрат пов'язаних з професійною правничою допомогою.
3. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом:
Ухвалою від 21.08.2019р. відкрите провадження у справі №905/1538/19, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.09.2019р. об 11.15 год.
02.09.2019р. до суду від позивача надійшло клопотання №1757-08-3 від 30.08.2019р. про долучення документів до матеріалів справи.
В судове засідання 16.09.2019р. представники сторін не з'явились.
Ухвалою суду від 16.09.2019р. відкладено розгляд справи на 07.10.2019 року об 11:30 год., позивача зобов'язано надати суду докази (первинні документи), які підтверджують факт існування переплати за договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарачій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. на суму 19532,34 грн.
04.10.2019р. на електрону адресу суду від позивача надійшло клопотання №1952-08-3 від 01.10.2019р. про приєднання документів до матеріалів справи.
В судове засідання 07.10.2019р. сторони не з'явились.
4. Встановлені судом та неоспорені сторонами обставини справи:
29.01.2018р. між ПАТ «Київенерго» (відповідач, учасник) та Фондом соціального страхування України (позивач, замовник) було підписано договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1, за умовами якого учасник зобов'язався поставити замовнику товар, зазначений в п.1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим договором.
При цьому, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву та як встановлено судом згідно даних з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач (ЄДРПОУ 00131305) змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством «К.ЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 00131305).
Отже, станом на час розгляду справи найменуванням відповідача є Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО», що враховується судом при вирішенні спору.
Згідно з п.1.2 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. найменування товару - пара, гаряча вода та пов'язана продукція (теплова енергія) код ДК 0202015 09320000-8 (далі-товар). Товар за цим договором постачається замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.
Відповідно до п.1.3 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. теплова енергія поставляється замовнику у кількості 235 Гкал, згідно з Додатком 1 до цього договору.
Ціна цього договору становить 357483,96 грн. без ПДВ, крім того ПДВ сумою 714736,79 грн., разом 428980,75 грн. та складається із суми очікуваної вартості обсягів місячних поставок теплової енергії протягом вказаного у п.10.1 строку дії договору (п.3.1 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р.).
За умовами п.4.2 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. розрахунки проводяться щомісяця:
- шляхом оплати замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред'явлення учасником рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання сторонами акта приймання-передавання товарної продукції за звітній період згідно з додатком 4;
- шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» у термін до 01 числа звітного періоду у розмірі згідно з Додатком №1 до договору.
Згідно п.4.3 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. до рахунку на оплату товарної продукції учасником додаються: облікові картки за звітний період, акти приймання-передавання товарної продукції за звітний період та акти звіряння розрахунків на звітну дату.
Пунктом 5.1 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. сторонами встановлено, що строк (термін) поставки товарів до 31.12.2018р.
В розділі VI договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. сторонами встановлено права та обов'язки сторін, зокрема, замовник зобов'язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.6.1.1); виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п.6.1.2); учасник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у період його дії (п.6.3.1 договору); підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською державною адміністрацією (додатком №2), крім випадків, зазначених у п.6.4.8 договору (п.6.3.2 договору); повідомляти замовника про зміну тарифів (додаток №3 до договору) шляхом оприлюднення на сайті ПАТ «Київенерго», у засобах масової інформації (п.6.3.3 договору).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) №250066/182901-1 від 29.01.2018р.).
29.01.2018р. в п.2 додатку №1 до договору №250066/182901-1 від 29.01.2018р. сторонами встановлено, що орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладення договору, становить 357483,96 грн., ПДВ 71496,79 грн., всього 428980,75 грн.
29.01.2018р. сторонами підписано додаток №3 до договору №250066/182901-1 від 29.01.2018р., в якому сторонами встановлено тарифи на теплову енергію.
Додатком №4 до договору №250066/182901-1 від 29.01.2018р. сторонами погоджено порядок розрахунків за теплову енергію, яким передбачено, що замовник щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК обслуговування клієнтів облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звіряння «замовник» повертає в ЦОК), акт приймання-передавання товарної продукції, рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Відповідна інформація про сальдо розрахунків, споживання теплової енергії та надходження на розрахунковий рахунок коштів відображається в акті звіряння розрахунків за теплову енергію між сторонами.
Позивачем до матеріалів справи долучено акти звіряння розрахунків за теплову енергію за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. між сторонами станом на 01.02.2018р., 01.03.2018р., 01.05.2018р., 01.07.2018р.
Так, відповідно до акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2017р. за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ в грн. на 01.01.2018р. становило за даними ПАТ «Київенерго»: дебет - 0,00 грн., кредит - 23701,44 грн.
Вказаний акт звірки підписаний сторонами без будь-яких зауважень або заперечень, відповідачем, відомості, зазначені у акті не заперечуються та не спростовані.
Отже, станом на 01.01.2018р. у позивача була переплата за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. в сумі 23701,44 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов договору, з метою отримання теплової енергії, було перераховано на рахунок відповідача передплату в розмірі 250436,49 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1531 від 08.02.2018р. на суму 52101,11 грн., №3038 від 13.03.2018р. на суму 134170,73 грн., №4624 від 23.04.2018р. на суму 64164,65 грн.
На підтвердження обсягу та вартості спожитої теплової енергії за період з січня 2018р. по квітень 2018р. позивачем додано до матеріалів справи акти приймання-передання товарної продукції: №1/2018-250066 від 31.01.2018р. за січень 2018р. на суму 75802,56 грн., №2/2018-250066 від 28.02.2018р. за лютий 2018р. на суму 88534,43 грн., №3/2018-250066 від 31.03.2018р. за березень 2018р. на суму 82419,17 грн., ;4/2018-250066 від 30.04.2018р. за квітень 2018р. на суму 7849,44 грн., всього на суму 254605,59 грн.
При цьому, 30.06.2018р. між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору від 29.01.2018р. №250066/182901-1, в якому зазначено, що станом на 01.07.2018р. існує переплата позивача на користь відповідача за теплову енергію з урахування ПДВ в сумі 19532,34 грн.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017р. № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго».
Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018р. №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - угода), щодо:
- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод «Енергія»), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», до 31 липня 2018 року включно (п.1.1 угоди);
- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно (п.1.2 угоди).
25.07.2018р. у зв'язку з припиненням 30.04.2018р. дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001р. та керуючись ст.652 Цивільного кодексу України сторони уклали додаткову угоду про розірвання договору від 29.01.2018р. №250066/182901-1.
У п.1 вказаної додаткової угоди сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018р. договір від 29.01.2018р. №250066/182901-1, у зв'язку з чим з вказаної дати припиняються зобов'язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за договором та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню.
Листами від 19.07.2018р. №10-35-2252, №24.10.2018р. №10-35-3286, від 13.12.2018р. №10-35-3791 позивач звертався до відповідача з вимогою повернути кошти.
01.02.2019р. позивач звернувся до відповідача з претензією №280-08-1 з вимогою повернути суму невикористаної попередньої оплати за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. Зазначена вимога була відправлена на адресу відповідача 01.02.2019р., що підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих з повідомленням листів та фіскальним чеком поштової установи.
Однак, відповідач на момент звернення позивача з даним позовом вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.
З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 19532,34 грн. на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
5. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Дослідивши зміст укладеного договору на закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р., суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.
Судом встановлено, що станом на 01.01.2018р. у позивача була переплата за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. в сумі 23701,44 грн. При цьому, з наявних у матеріалах справи первісних документів вбачається, що загальна сума яка була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором №250066/182901-1 від 29.01.2018р. згідно платіжних доручень за період з 08.02.2018р. по 23.04.2018р. становить 250436,49 грн., а відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 254605,59 грн.
Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором на закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. становить 19532,34 грн.
Факт переплати позивачем на користь відповідача за договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. в сумі 19532,34 грн. підтверджується також актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.06.2018р.
При цьому, суд враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №910/1389/18.
Оскільки акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.06.2018р. підписано та скріплено печатками сторін, вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 19532,34 грн.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно абз.2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до частин другої і третьої статті 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Судом встановлено, що додатковою угодою від 25.07.2018р. договір від 29.01.2018р. №250066/182901-1 розірваний сторонами з 30.04.2018р. Сторонами погоджено, що з вказаної дати - 30.04.2018р. припиняються зобов'язання енергопостачальної компанії перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за договором та залишаться невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню.
За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Водночас, суд зазначає, що у даному випадку між сторонами припинили існувати договірні відносини у зв'язку з тим, що відповідач з 01.05.2018р. втратив підстави виступати стороною в договорі про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р., а відтак, до вказаних правовідносин мають бути застосовані правові норми, визначені главою 83 Цивільного Кодексу України, яка встановлює загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
За положеннями ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст.1212 Цивільного Кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного Кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов'язання за цим договором припинилось у зв'язку з неможливістю його виконання та його розірванням за згодою сторін, в тому числі зобов'язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі 19532,34 грн., суд доходить висновку, що у зв'язку з припиненням зобов'язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.
З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного Кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 19532,34 грн.
За таких обставин, виходячи з того, що позов в цій частині вимог повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, вимоги про стягнення з відповідача суми безпідставно набутих коштів в сумі 19532,34 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до п.7.2 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а у разі здійснення попередньої оплати учасник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.
Позивачем на підставі п.7.2 договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) №250066/182901-1 від 29.01.2018р. нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню за період з 01.05.2018р. по 08.08.2019р. в сумі 8782,60 грн. та інфляцію в сумі 1761,29 грн. за період з 01.05.2018р. по 08.08.2019р.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Згідно ч.ч.1 і 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом вище, прострочення з повернення попередньої оплати за спірним договором у відповідача виникло з 01.05.2018р.
Таким чином, з урахуванням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, вірним періодом нарахування пені з урахуванням визначеного позивачем періоду є з 01.05.2018р.-01.11.2018р.
Як наслідок, вимоги в частині стягнення пені за період з 02.11.2018р. по 08.08.2019р. є такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідачем у відзиві на позов заявлено про необхідність застосування до позовних вимог про стягнення пені позовної давності.
Суд вказані твердження відповідача частково приймає, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Виходячи з того, що за вимогами про стягнення пені в сумі 8782,60 грн. позивач звернувся з позовом до господарського суду 15.08.2019р. (згідно штампу на поштовому конверті), по вимогах про стягнення пені за період з 01.05.2018р. по 14.08.2018р. строк позовної давності сплив.
Згідно із п.4 ст.264 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позовних вимогах.
За таких обставин, позовні вимоги у частині стягнення пені за період з 01.05.2018р. по 14.08.2018р. є такими, що задоволенню не підлягають.
Одночасно, решта вимог про стягнення пені в сумі 1509,61 грн. за період з 15.08.2018р. по 01.11.2018р. підлягає задоволенню.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляції, суд визнає його невірним у зв'язку з наявністю арифметичних помилок.
Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку інфляції в межах періоду визначеного позивачем, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція за повні місяці в сумі 1633,53 грн. за період з травня 2018р. по липень 2019р., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 127,76 грн. є неправомірною.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення інфляції в сумі 127,76 грн. та пені в сумі 7272,99 грн. є неправомірним, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 22675,48 грн., у тому числі основний борг в сумі 19532,34 грн., інфляція в сумі 1633,53 грн. та пеня в сумі 1509,61 грн.
Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Позивачем у позовній заяві від 08.08.2019р. №1607-08-3 також заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти витрат позивача на професійну правничу, у зв'язку з тим, що позивачем до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів, які підтверджують щодо виставлення відповідного рахунку та оплату та обставин щодо оплати позивачем (замовником) послуг адвоката, а тому не вбачається підстав, покладання на відповідача витрат пов'язаних з професійною правничою допомогою.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2019р. між позивачем та адвокатом Левшуновим Дмитром Сергійовичем було укладено договір №08-14-19 про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язується надавати правничу допомогу з представництва клієнта в усіх судах України та перед правоохоронними органами, органами державної влади. Органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та підпорядкування, громадськими об'єднаннями та фізичними особами з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі,потерпілому, заявнику чи будь-якому учаснику судової справи, а клієнт зобов'язується оплатити надану адвокатом правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами розділу 2 договору №08-14-19 про надання правничої допомоги від 10.01.2019р. в межах судових справ, в якій він представляє інтереси клієнта, адвокат зобов'язаний, зокрема, надавати клієнту роз'яснення з приводу застосування законодавства (п.2.1.2), своєчасно інформувати клієнта про хід виконання зобов'язань за договором (п.2.1.3), а клієнт зобов'язаний здійснювати оплату послуг адвоката на умовах, визначених додатковою домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою та є невід'ємною частиною договору (п.2.2.2).
Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.
Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п.6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року).
Як встановлено, позивачем не надано будь-яких доказів оплати адвокатських послуг за надання правової допомоги на представництво інтересів при розгляді даної справи, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги Фонду соціального страхування України, м.Київ до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», м.Курахове, Мар'їнський район, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 30076,23 грн., у тому числі основний борг в сумі 19532,34 грн., інфляція в сумі 1761,29 грн. та пеня в сумі 8782,60 грн., задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34, ЄДРПОУ 00131305) на користь Фонду соціального страхування України (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 28, р/р № НОМЕР_1 в Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 40210180) основний борг в сумі 19532,34 грн., інфляцію в сумі 1633,53 грн., пеню в сумі 1509,61 грн., всього заборгованість в сумі 22675,48 грн., судовий збір в сумі 1448,43 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні 07.10.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 07.10.2019р.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Г.В. Левшина