Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
07 жовтня 2019 р. Справа № 520/8617/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі за текстом - ГУНП в Харківській області, відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з травмою з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу як інваліду війни ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 грудня 2019 року, передбаченої п.3 ч.1 ст.97, п.п. в п.3 ч.1 ст. 99 Закону України "Про національну поліцію", за вирахуванням суми 440 500,00 грн., раніше отриманої грошової допомоги за 50 % втрати працездатності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області, у сумі 135800 грн., перерахувавши грошові кошти на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", ТВБВ №10020/0312.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, на думку позивача, протиправно не здійснено призначення та виплата ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 грудня 2019 року, передбаченої п.3 ч.1 ст.97, п.п. в п.3 ч.1 ст. 99 Закону України "Про національну поліцію", за вирахуванням суми 440500,00 грн., раніше отриманої грошової допомоги за 50% втрати працездатності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі № 520/8617/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Згідно наявної довідки в матеріалах справи складеної секретарем судового засідання від 23.09.2019 року, вбачається, що суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., перебував у щорічній відпустці, з 23.09.2019 року по 06.10.2019 року, включно.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положенням ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заяви по суті справи є позов та відзив.
Відповідачем 20.09.2019 року за вх.№01-26/58301/19 надано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволені позову, зазначивши зокрема, що у даному випадку відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства.
27.09.2019 року за вх.№01-26/59991/19 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві на позову питань.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.08.2001 року по 06.11.2015 рік проходив у ГУМВС в Харківській області, з 07.11.2015 року по 13.03.2018 рік в Національній поліції України.
13 березня 2018 року, згідно з наказом ГУНП в Харківській області від 13.03.2018 року №63о/с, позивача звільнено з посади заступника начальника ВП - начальника слідчого відділення Валківського ВП ГУНП в Харківській області на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» - через хворобу.
05.06.2018 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності, у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків.
07.08.2018 року начальником ГУНП в Харківській області затверджено висновок про призначення ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги у розмірі 440500 грн., на підставі п.п.3 п.1 ст.93 Закону України «Про національну поліцію», через встановлення позивачу інвалідності, що настала внаслідок отримання травми під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції протягом шести місяців після звільнення його з поліції.
Згідно платіжного доручення від 26.12.2018 року № 4094 одноразова грошова допомога у розмірі 440500 грн., була перерахована на рахунок позивача.
10.06.2019 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та 70% втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України, що підтверджується актом МСЕК №458.
10.07.2019 року ОСОБА_1 , звернувся до ГУНП в Харківській області з заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, оскільки 14.05.2019 року наказом МВС України № 249 внесені зміни до Порядку та умов виплат одноразової грошової допомоги.
Відповідно до листа ГУ НП в Харківській області від 14.08.2019 року №2903/119/01/29-2019 ОСОБА_1 , повідомлено про те, що згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України № 249 від 05.04.2019, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №414/33385 від 19.04.2019, внесені зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, а саме, абзац перший пункту 8 викладено в наступній редакції: «Якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми». Зазначені зміни не передбачають виплату колишнім співробітникам поліції одноразової допомоги (різниці) при встановленні вищої групи інвалідності чи іншого відсотку втрати працездатності. Оскільки позивачем вже отримано одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності по ІІІ групі інвалідності, то на підставі вищезазначеного Порядку, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 (у редакції наказу МВС України 21.09.2017 № 788 та наказу МВС України від 05.04.2019 №249), прийнято рішення про відмову у призначенні різниці в одноразовій грошовій допомозі.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно із підпунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Відповідно до частини 2 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Пунктом 1 розділу І Порядку № 4 передбачено, що ці Порядок та умови визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (надалі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т. ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).
Підпунктом 2 пункту 4 розділу І Порядку передбачено випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: під час виконання службових обов'язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов'язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Згідно із підпунктом 2 пункту 1 розділу І Порядку днем виникнення права на отримання ОГД є: у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку Заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (далі - останнім місцем проходження служби).
Відповідно до пункту 5 Порядку для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті). Копії документів завіряються підписом власноруч, та перевіряються особою, що приймає документи.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 4 у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу III, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2).
Пунктом 8 розділу IV Порядку № 4 якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Підставою для такої виплати є довідка органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати, видана фінансовим підрозділом цього органу, установи, організації, підрозділу, за останнім місцем отримання ОГД.
Згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України №249 від 05.04.2019 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №414/33385 від 19.04.2019 року, внесені зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, а саме, абзац перший пункту 8 викладено в наступній редакції: «Якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми». Редакція діє з 14.05.2019 року.
Відповідач у листі від 14.08.2019 року №2903/119/01/29-2019 повідомив позивача, що зазначені зміни не передбачають виплату поліцейському одноразової допомоги (різниці) при встановленні вищої групи інвалідності чи іншої причини її виникнення. Оскільки ОСОБА_1 , отримано одноразову грошову допомогу в разі втрати працездатності по ІІІ групі інвалідності, то на підставі вищезазначеного Порядку, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 (у редакції наказу МВС України 21.09.2017 № 788 та наказу МВС України від 05.04.2019 №249), прийнято рішення про відмову у призначенні різниці в одноразовій грошовій допомозі.
Суд зазначає, що твердження відповідача, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні та виплаті ОГД, оскільки нормами ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" та нормами Порядку №4 не передбачено підстав для повторної виплати грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності у порівнянні з первинною встановленою групою інвалідності, на підставі якої вже призначено та виплачено одноразову грошову допомогу, є помилковим.
Судом встановлено, що в результаті повторного огляду ОСОБА_1 , - 10.06.2019 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та 70% втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України, що підтверджується актом МСЕК № 458.
Пункт 8 Порядку № 4 зі змінами згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України №249 від 05.04.2019 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 414/33385 від 19.04.2019 року передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми у зв'язку з встановленням вищої - ІІ групи інвалідності та більшого відсотку втрати працездатності - 70%, яка встановлена ОСОБА_1 , при повторному огляді, вже після вставлення ІІІ групи інвалідності та 50% втрати працездатності.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з травмою з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області - підлягають задоволенню.
Відносно позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу як інваліду війни ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 грудня 2019 року, передбаченої п.3 ч.1 ст.97, п.п. в п.3 ч.1 ст. 99 Закону України "Про національну поліцію", за вирахуванням суми 440500,00 грн., раніше отриманої грошової допомоги за 50% втрати працездатності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області, у сумі 135800 грн., перерахувавши грошові кошти на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", ТВБВ №10020/0312, суд звертає увагу, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Враховуючи вищевказане та те, що діючим законодавством встановлена процедура прийняття рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів, а отже, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.
Суд зауважує, що в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Отже, при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Водночас, Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» від 15.11.1996).
Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000).
Відповідно до параграфів 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містила вимогу щодо якості закону. Закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.
Наведені відповідачем доводи не підтверджують наявність передбачених п. 8 Порядку №4 підстав для відмови позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, а тому, з огляду на фактичні обставини справи, реалізуючу встановлене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, з метою забезпечення ефективного способу захисту та поновлення порушеного права позивача, суд, не підміняючи орган владних повноважень та не втручаючись у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно виплати одноразової допомоги, з метою повного захисту прав та інтересів позивача вважає за потрібним зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу спірної одноразової допомоги.
Покликання на втручання в дискреційні повноваження відповідача в частині зобов'язань останнього щодо вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу, на переконання суду, з врахуванням повноважень відповідача та практики ЄСПЛ, є безпідставними.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення та виплату ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 грудня 2019 року, передбаченої п.3 ч.1 ст.97, п.п. в п.3 ч.1 ст. 99 Закону України "Про національну поліцію", за вирахуванням суми 440500,00 грн., раніше отриманої грошової допомоги за 50% втрати працездатності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області, у сумі 135800 грн., перерахувавши грошові кошти на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", ТВБВ №10020/0312, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з травмою з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 грудня 2019 року, передбаченої п.3 ч.1 ст.97, п.п. в п.3 ч.1 ст. 99 Закону України "Про національну поліцію", за вирахуванням суми 440500,00 грн., раніше отриманої грошової допомоги за 50% втрати працездатності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України в Харківській області, у сумі 135800 грн., перерахувавши грошові кошти на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", ТВБВ №10020/0312, з урахуванням висновків суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення виготовлено та підписано 07 жовтня 2019 року.
Суддя Ю. О. Супрун