Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
07 жовтня 2019 р. Справа № 520/8331/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (вул. Повітрофлотська, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (надалі за текстом - МОУ, відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яка полягає у не зверненні с запитом до державних органів про отримання інформації про обставини поранення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати п. 42 протокол № 74 від 07.06.2019 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Наказу Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року та Положення "Про Міністерство оборони України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року та Положення "Про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" затвердженого Наказом МОУ від 26.10.2016 року № 564, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 17.11.2016 року за №1497/29627.
Крім того, позивач просить суд зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно наявної довідки в матеріалах справи складеної секретарем судового засідання від 23.09.2019 року, вбачається, що суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., перебував у щорічній відпустці, з 23.09.2019 року по 06.10.2019 року, включно.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року клопотання Міністерства оборони України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін по справі залишено без задоволення.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положенням ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заяви по суті справи є позов та відзив.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що п. 42 протоколу № 74 від 07.06.2019 року рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, є протиправним, таким, що порушує права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а тому, підлягає скасуванню у судовому порядку. Просив суд задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі.
Відповідач, МОУ, з поданим позовом не погодився, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не має право на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2006 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а в силу рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99) до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Окрім того, позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 року № 975, оскільки висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 24.05.2006 року № 47-Д, складено зі слів заявника, а відповідач не обтяжений обов'язком самостійно витребовувати такі документи. Також, зазначив, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Крім того, відповідач у відзиві на адміністративний позов заявив клопотання про залучення Харківського обласного військового комісаріату до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Суд дослідивши заявлені позовні вимоги зазначає, що рішення у даній справі не може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 29.01.1980 р. по 22.06.1981 р. проходив військову службу на території Демократичної Республіку Афганістан, що підтверджується довідкою від 16.02.2006 року №Ф/58 (а.с.13).
Згідно посвідчення (дублікат) виданого 27 липня 2018 року серії НОМЕР_2 позивач є інвалідом 1 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.20).
Судом встановлено, що згідно довідок до акту огляду МСЕК:
- серії ХАР-04 № 019656 від 07.08.2006 року ОСОБА_1 , з 07.08.2006 року первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з пораненням, що пов'язане з виконанням військового обов'язку при виконання інтернаціонального боргу;
- серії ХАР-07 № 009209 від 04.08.2008 року ОСОБА_1 , з 04.08.2008 року під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку з пораненням, що пов'язане з виконанням військового обов'язку при виконання інтернаціонального боргу;
- серії ХАР-08 № 017666 від 06.09.2010 року ОСОБА_1 , з 01.09.2010 року під час повторного огляду була підтверджена ІІ група інвалідності, у зв'язку з пораненням, що пов'язане з виконанням військового обов'язку при виконання інтернаціонального боргу;
- серії 10 ААА № 622798 від 06.08.2012 року ОСОБА_1 , з 06.08.2012 року під час повторного огляду була встановлена І "б" група інвалідності, у зв'язку з пораненням, що пов'язане з виконанням військового обов'язку при виконання інтернаціонального боргу;
- серії 10 ААВ № 631875 ОСОБА_1 , при повторному огляді з 24.07.2015 року була підтверджена I група "б" інвалідності, у зв'язку з пораненням, що пов'язане з виконанням військового обов'язку при виконання інтернаціонального боргу.
Згідно з відомостями, що містяться у висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 47-Д, описані захворювання у ОСОБА_1 , (рубці на голові та шиї) які виникли в результаті загоєння вогнепальних осколкових поранень, могли бути спричинені під час проходження служби в Афганістані. (а.с.14-15).
Витягом з протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум за № 74 (пункт 42) від 07.06.2019 позивачу відмовлено призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та через те, що на час встановлення інвалідності в 2006 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а також позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. (а.с.8).
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції чинній на момент звернення позивача із відповідною заявою, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Також суд зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі по тексту - Порядок № 975).
Відповідно до абз.3 п.3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пп. 27 п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 “Про затвердження Положення про Міністерство оборони України” зазначено, що Міністерство оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони.
Суд також зазначає, що наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 року № 530, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, додатком 13 до якого затверджено форму висновку про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону.
При цьому, відповідно до положень ст. 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Вказане положення кореспондується із положеннями п. 19 Порядку №975.
З аналізу вищевикладених норм суд приходить до висновку, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
Водночас, суд зазначає, що зі змісту спірного у даній справі рішення також вбачається, що в якості підстав для його прийняття вказано на те, що позивач не має права на призначення йому одноразової грошової допомоги з огляду на обставини того, що на час встановлення йому інвалідності в 2006 році не існувало правої норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Зі змісту позовної заяви вбачаються доводи позивача стосовно того, що йому одноразової грошова допомога у зв'язку з первинним встановленням інвалідності не виплачувалась, а з огляду на обставини того, що з 24.07.2015 року йому встановлено І "б" групу інвалідності, предметом спору є призначення одноразової грошової допомоги позивачу саме у зв'язку з встановленням йому І "б" групи інвалідності необхідним є застосування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року № 5040-VI, та його Прикінцевих положень.
При цьому, як встановлено судом позивач із відповідною заявою вперше звернувся 16.03.2017 року.
Суд зазначає, що станом на час звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діяв в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року № 5040-VI, частиною другою Прикінцевих положень якого визначено, що його дія не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідно до приписів Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, чинній з 01.01.2014 року, особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, може його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення такого права.
При цьому, згідно із положеннями абз.3 п.2 Постанови № 975 передбачено, що одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги.
Суд зазначає, що згідно із положеннями ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній до 01.01.2007 року, військовослужбовці підлягали державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, ідо визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті, а ч. 2 цієї статті передбачено, що умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, як встановлено судом, Законом України від 04.04.2006 р. № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 18.06.1999 р. № 766 - XIV викладено у новій редакції та ця редакція Закону набула чинності з 10 травня 2006 року, відповідно до ч.3 ст. 41 якої в разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.
При цьому, відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України від 04.04.2006 року № 3597-ІV цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 року, який набув чинності з 1 січня 2007 року, ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 року викладено в новій редакції, згідно якої виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється в порядку і на умовах, установлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 року в редакції до 01.01.2007 року та ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції ст.16, яка діє з 01.01.2007 року, урядом 21.02.2007 року прийнято Постанову № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».
В подальшому, на виконання положень ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній з 01.01.2007 року, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 499 від 28.05.2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
Судовим розглядом справи встановлено, що статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року Кабінетом Міністрів України 25.12.2013 року прийнято Постанову № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Отже, враховуючи обставини того, що первинно позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 07.08.2006 року, після повторного огляду - ІІ групу інвалідності встановлено з 04.08.2008 року, потім з тих же підстав під час повторного огляду 01.09.2010 року була підтверджена ІІ група інвалідності, а в подальшому під час повторного огляду з 06.08.2012 року позивачу первинно встановлена І "б" групу інвалідності, яка була також під час повторного огляду з 24.07.2015 року підтверджена І "Б" група інвалідності, а із відповідною заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" він звернувся тільки 16.03.2017 року (лист ХОВК від 22.03.2017 року за вих.№689/ВСЗ), то право на отримання грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності у позивача виникло після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року № 5040-VI.
Відповідно до положень п. 8 ст. 16-3 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, може його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення такого права.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач звернувся із відповідною заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" із пропущенням встановленого законом строку.
Також суд зазначає, що положеннями п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Як встановлено судом первинно позивачу встановлено інвалідність з 07.08.2006 року у зв'язку з травмою, пораненням, захворюванням, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, і до підвищення групи інвалідності з 06.08.2012 року минуло більше 2 (двох) років.
Також, під час судового розгляду справи судом встановлено, що в якості підстави для прийняття спірного у даній справі рішення відповідачем вказано на обставини того, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 року № 975, оскільки висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 24.05.2006 року № 47-Д, складено зі слів заявника.
Окремо суд бере до уваги, що згідно з п. 64 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.
Відповідно до п. 72 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.
У п. 73 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18), зазначено, що «Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п. 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання».
У силу п. 78 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.
Згідно з п. 82 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
За висновком п. 83 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
Так, згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вважає, що підстави для неврахування правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справ № 822/220/18 відсутні.
Матеріали справи не містять доказів подання заявником до Міністерства оборони України документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва).
У той же час, необхідність існування саме цього документа серед матеріалів звернення громадянина прямо витікає з положень п.11 Порядку №975.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19); Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19).
Оскільки законом на Міністерство не було покладено обов'язку витребовувати будь-які документи при вирішенні питання про призначення Допомоги, то суд не знаходить правових підстав для кваліфікації вчиненого Міністерством у спірних правовідносинах діяння у якості бездіяльності взагалі та протиправної бездіяльності зокрема.
При цьому, суд зважає, що натомість, п.13 Порядку №975 (у редакції, чинній на момент винесення оскарженого рішення) було визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку (абз.1 п.13); Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (абз.2 п.13).
У контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що надані відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги копії висновку експерта № 47-Д від 23.05.2006 року, який складено зі слів заявника, не містять достовірної інформації про обставини поранення позивача, що пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відтак, позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а вказані вище документ в обставинах цієї справи не є належними документами, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Тому, оскаржене рішення Міністерства про відмову у призначенні допомоги через відсутність документа про причини та обставини поранення слід визнати юридично правильним та фактично обґрунтованим.
З огляду на викладене, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 07.06.2019 року № 74 (пункт 42 протоколу) прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, через що відсутні підстави для його скасування.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень п.4.8. Положення про організацію в міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у ЗСУ від 17.08.2014 року № 530 (у ред. від 17.05.2019) якщо документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, відсутні, уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та військові комісаріати (ТЦКСП)), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, надають заявникам допомогу в їх розшуку.
Доводи позивача стосовно того, що згідно з абз.2 п.3 розділу ІІ Положення «Про комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум», затвердженого Наказом МОУ від 26.10.2016 року №564, Комісія має право подавати запити на отримання інформації до державних органів стосовно питань, які впливають на призначення такої допомоги, судом не приймається до уваги, оскільки подання запитів на отримання інформації є правом, а не обов'язком Комісії.
Оскільки законом на Міністерство не було покладено обов'язку витребовувати будь-які документи при вирішенні питання про призначення Допомоги, то суд не знаходить правових підстав для кваліфікації вчиненого Міністерством у спірних правовідносинах діяння у якості бездіяльності взагалі та протиправної бездіяльності зокрема.
Решта вимог позову є похідними від вимоги про скасування оскарженого рішення Міністерства, а тому задоволенню також не підлягають.
Отже, зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Відносно заявленого клопотання щодо зобов'язання Міністерства оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оскільки під час розгляду даної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то у суду відсутні підстави для задоволення клопотання представника позивача заявленого відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення виготовлено та підписано 07 жовтня 2019 року.
Суддя Ю. О. Супрун