07 жовтня 2019 року м. Київ № 320/3021/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, викладену у листі від 22.05.2019 року №297/М-01 у перерахунку пенсії ОСОБА_2 із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 28 лютого 2019 року провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести обчислення пенсії за віком, призначеної замість пенсії за вислугу років «військової» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач відмовив у такому перерахунку, посилаючись на те, що при переведенні його пенсії з пенсії за вислугу років на пенсію за віком було проведено розрахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Позивач вважає, що відмова відповідача є протиправною та порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 задоволено клопотання позивача про розгляд справи у спрощеному провадженні та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 15.07.2019 № 131/108-05 на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки пенсія призначена і виплачується відповідно до діючого законодавства.
Ухвалою від 27.09.2019 судом за клопотанням позивача здійснено заміну відповідача - Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.1973 по 30.11.2004 проходив військову службу, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 .
З 28.02.2019 позивач перебуває на обліку в Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) та отримує пенсію за віком, розмір якої визначений відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У травні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести обчислення пенсії за віком, призначеної замість пенсії за вислугу років «військової» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено ст. 40 Закону № 1058-IV.
Листом від 22.05.2019 вих. № 297/М-01 Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило у такому перерахунку, посилаючись на те, що при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком позивачу проведено розрахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Заробітна плата для обчислення пенсії визначена за весь період страхового стажу з 01.07.2000 по 31.01.2019.
Проте, з таким рішенням суб'єкта владних повноважень позивач не погоджується, вважає його необґрунтованим та таким, що порушує гарантоване право на належне пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-ІV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною третьою статті 45 цього Закону встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Ч.2 Закону 1058 передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV, однак у даному випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом.
Судом встановлено, що до 28.02.2019 позивач отримував пенсію призначену за нормами Закону № 2262-ХІІ, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше, про що свідчить заява про призначення пенсії, яка прийнята відповідачем 28.02.2019 та зареєстрована за №1049.
Таким чином, за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше. Крім того, після звільнення з військової служби позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується розрахунком страхового стажу позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.03.2019 (справа №335/13242/16-а(2-а/335/33/2017)), від 04.04.2019 (справа №359/7624/16-а) не відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15).
Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки відмова відповідача у перерахунку пенсії, викладена у листі від 22.05.2019 вих. № 297/М-01 стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, викладену у листі від 22.05.2019 року №297/М-01 у перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Разом із цим, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Крім того, приписами статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 по справі №1-12/2003).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести позивачу з 28.02.2019 перерахунок та виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції № 1514 від 12.06.2019 на суму 768,40 грн., оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 251, 255,371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області викладену у листі від 22.05.2019 року №297/М-01 у перерахунку пенсії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) з 28 лютого 2019 року провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.
4. Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.