01 жовтня 2019 року № 320/1964/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо визнання дій протиправними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення її з військової служби та виключення зі списків особового складу, поновити її на військовій службі, стягнути на її користь середньомісячний заробіток за вимушений прогул.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача з березня 2018р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду кухаря взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону ВОС 869569 та зараховано до списків особового складу частини. 18 березня 2019р. відповідачем прийнято наказ за № 82, яким позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «д» п.23 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність) та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач не погоджується з такими діями керівництва військової частини та прийнятим ним рішенням, оскільки вважає, що вони вчинені за відсутності на те законних підстав, що стало наслідком порушення її законних прав та інтересів.
Ухвалою суду від 19 квітня 2019 року провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 04 червня 2019.
У зв'язку із необхідністю витребовування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 02 липня 2019.
У судове засідання позивач не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, у прядку письмового провадження.
Представник відповідача надав до суду письмову заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, у порядку письмового провадження. Крім того, відповідачем до суду через канцелярію було надано письмові документи, які стали підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження, про що постановлена ухвала від 02 липня 2019.
Під час дослідження матеріалів справи, судом, ухвалою суду, витребувано матеріали службового розслідування та копію наказу № 70 РС.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2018р. солдата ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) за № 58-РС призначено на посаду кухаря взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону, ВОС 869569, яка прибула для подальшого проходження служби з військової частини НОМЕР_2 м. Біла Церква Київської області.
31 березня 2018р. командиром військової частини НОМЕР_1 за № 74 з 31 березня 2018р. позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення зі встановленням відповідного посадового окладу та надбавок.
13 липня 2018р. на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення від начальника Білоцерківського Зв ВСП ОСОБА_2 , яким повідомлялось, що 12 липня 2018р. посадовими особами ВСП були складені акти адміністративного примусу та складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 178 КУпАП відносно військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , яка 12 липня 2018р. о 22 год. 30 хв. знаходилась у п'яному вигляді по вул. П.Коновальця.
На підставі вказаного повідомлення, командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 18 липня 2018р. за №2243 «Про призначення службового розслідування за фактом вживання спиртних напоїв старшим солдатом ОСОБА_3 та старшим солдатом ОСОБА_4 ».
10 жовтня 2018р. начальником військової частини НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування за фактом вживання спиртних напоїв старшим солдатом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Зі змісту вказаного акту вбачається, що у ході проведеної перевірки підтвердився факт вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 , про що останньою надавались особисті пояснення. Також було встановлено, що у період по 02 вересня 2018р. солдат ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 172-11 КУпАП, за що її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 172-20 КУпАП від 13 вересня 2018р.,тричі протягом року притягувалась до дисциплінарної відповідальності, а саме має три нескасовані стягнення - догана та сувора догана. Крім того, солдат ОСОБА_1 відмовлялась від виконання своїх службових обов'язків протягом тривалого часу через різні хвороби, які виникали відразу після отримання розпоряджень командира щодо виконання службових обов'язків. За наслідком проведеної перевірки було висловлено пропозицію про прийняття рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, та накладення стягнення у виді «попередження про неповну службову відповідальність».
14 березня 2019 року наказом № 651 тво начальника військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_5 затверджено акт службового розслідування за фактом систематичного порушення військової дисципліни старшим солдатом ОСОБА_1 .
Зі змісту вказаного акту вбачається, що у ході проведеної перевірки встановлено та підтверджено факт відсутності ОСОБА_1 на службі в період з 26 лютого 2019 по 07 березня 2019. Даний факт письмово підтвердили командир взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону ОСОБА_6 , командир 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , старшина роти КАДРУ ОСОБА_8 та командир відділення підвозу боєкомплекту взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону ОСОБА_9 .
З пояснень ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах службового розслідування вбачається, що свою провину вона не визнає, оскільки в період відсутності на службі погано себе почувала. Документів щодо підтвердження причин відсутності на службі ОСОБА_1 не надала.
З постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 12 березня 2019 року встановлено, що дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП та вина її підтверджена матеріалами справи № 3/357/1091/19. Провину свою позивач визнала у повному обсязі та розкаюється у скоєному. Отже, постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 12 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні військового адміністративного правопорушення, проте від відповідальності звільнено.
Згідно з наданої тво командиром мотопіхотного батальйону капітаном С.О. Лавським характеристики, кухар взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону ОСОБА_1 за час проходження служби зарекомендувала себе незадовільно. До виконання своїх службових обов'язків ставиться посередньо, рівень знань низький. Авторитетом не користується, схильна до вживань спиртних напоїв та до порушення військової дисципліни.
На підставі проведеного службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2019р. за №70-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «д» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність), та наказом за №82 від 18 березня 2019р. останню направлено для зарахування на військовий облік до Олександрівського ОМВК Кіровоградської області, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а також наказано здійснити розрахунок.
Не погоджуючись з вчиненими діями відповідача та прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Частиною 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно підпункту д п. 2 ч. 5 ст. 26 Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через службову невідповідність.
Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд зазначає, що правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.
Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року N 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі - Статут).
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до ст. 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст. 26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку про правомірність та обґрунтованість застосування відповідачем до позивача міри дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби. Захід дисциплінарного впливу, який застосований до позивача є співрозмірним зі встановленими неодноразовими порушеннями службової дисципліни та встановленого порядку несення служби.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.06.2018 у справі №825/4011/14 колегія суддів зазначила, що звільнення з військової служби за службовою невідповідністю є видом дисциплінарного стягнення, а тому воно має відбуватись із дотриманням відповідних норм Дисциплінарного статуту.
Згідно зі ст. 84, 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях - центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 р. № 608.
Судом встановлено, що передбачена процедура перевірки обставин порушення службової дисципліни та накладення дисциплінарного стягнення відповідачем дотримана. Також перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідачем повною мірою враховано тяжкість правопорушення, обставини за яких вони скоєні, та враховано ставлення позивача до виконання своїх службових обов'язків.
Оскільки судом встановлено правомірність оскаржуваних наказів відповідача, похідні позовні вимоги позивача щодо поновлення його на службі, стягнення середнього заробітку задоволенню також не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 194, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.