04 жовтня 2019 року Справа № 280/4116/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)
про: визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
27.08.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки - протиправною,
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листах відповідача від 22.02.2019 та 16.08.2019;
- зобов'язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати пенсію позивачці на визначений нею банківський рахунок.
Ухвалою суду від 30.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити дії за період з 07.10.2009 по 19.02.2019 на підставі ст.122-ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 30.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №280/4116/19, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії та зобов'язання провести поновлення виплати пенсії позивачці з 20.02.2019 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати пенсію позивачці на визначений нею банківський рахунок, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 24.09.2018 з повідомленням (викликом) сторін.
Представником позивача 24.09.2019 на адресу суду подано заяву (вх. №39663 від 24.09.2019) про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду до суду не прибув, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.
Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 20.08.2019. Зокрема зазначено, що позивач є громадянкою України, та отримувала пенсію по інвалідності, надалі виїхала у лютому 1997 року на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку із чим виплату пенсії припинено. З метою поновлення виплати пенсії, представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, 20.02.2019 звернувся до відповідача із заявою, проте відповідачем листом від 22.02.2019 за №3381/02 повернуто документи позивачу для особистого звернення, оскільки заява останнього не відповідає встановленим вимогам. 06.08.2019, позивач перебуваючи на території України, особисто звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, проте листом від 16.08.2019 за вих. №1105/02 відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу, посилаючись на відсутність паспорту громадянина України позивача при зверненні до управління. Вважаючи таку відмову протиправною, із посиланням на норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 позивач просить задовольнити позов.
Крім того, позивач зазначив, що вже звертався у квітні 2017 року до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, однак отримавши відмову оскаржив її до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23.07.2018 у справі №336/6659/17, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суд від 11.12.2018, позивачу відмовлено у задоволені позовних вимог. Змінивши предмет позову позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду.
При цьому, позивач зазначає, що має право на виплату компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати їй пенсії.
У відповідності до відзиву на позовну заяву від 13.08.2019 (вх. №38368 від 16.09. 2019) відповідачем зазначено, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України, відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України. Пунктом 2 вказаного Положення визначено, що паспорт громадянина для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном, а не документ, що посвідчує особу для призначення пенсії. Разом з цим зазначає, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процесуальних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати пенсії з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. Зауважує також, що позивачу пенсія не призначалась органами Пенсійного фонду України, на обліку у відповідача як отримувач пенсії він не перебував. Отже, відповідач не має законних підстав для поновлення пенсії позивачу.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач вже звертався до суду із такими вимогами та рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23.07.2018 у справі №336/6659/17, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суд від 11.12.2018, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Щодо здійснення компенсації позивачу втрати частини доходів у зв'язку із порушенням встановлених строків їх виплати відповідач зазначив, що оскільки позивачу суми пенсії не нараховані та не виплачені за минулий час вони не є тим доходом, що не був отриманий позивачем з вини відповідача, тому вважає, що відсутні підстави для компенсації втрати частини доходу. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, яка до 1997 року перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення в Шевченківському районі м. Запоріжжя.
Відповідно до трудової книжки, довідок про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_1 працювала в Україні в різні періоди часу з 1970 по 1996 роки (а.с. 68-82).
У лютому 1997 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 (а.с.47-65), у зв'язку із чим виплату пенсії було припинено.
До виїзду в Ізраїль до лютого 1997 року позивач проживала за адресою: АДРЕСА_3 .
25.04.2017 представником позивача, на підставі нотаріальної довіреності, подано до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (правонаступником якого є відповідач) нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії (а.с. 128-131).
Листом від 22.05.2017 №105/О-5 Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у поновленні пенсії позивачу відмовлено (а.с. 132-134).
Відмову позивачем було оскаржено до суду, та рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23.07.2018 у справі №336/6659/17, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суд від 11.12.2018, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, оскільки позивачем не було надано доказів підтвердження її належності до громадянства України (а.с. 136-141).
20.02.2019 позивач повторно через свого представника звернувся до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про поновлення та виплати пенсії для чого надав необхідні документи (а.с. 42-44, 143-145).
Листом від 22.02.2019 Шевченківським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України м.Запоріжжя відмовлено позивачу у поновленні пенсії, оскільки нею не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії та не надано повного пакету документів для поновлення пенсії (а.с. 39-40).
Перебуваючи па території України в серпні 2019 року, ОСОБА_1 особисто звернулась до 06.08.2019, надавши оригінали усіх документів (а.с. 186).
Листом від 16.08.2019 №1105/02 відповідачем відмовлено позивачу у поновленні пенсії за віком, оскільки нею при зверненні до управління не було надано паспорт громадянина України (а.с. 187-188).
Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у поновленні виплати пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.
Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009.
Також, у Рішенні Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з 07.10.2009 - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача можливості захисту свого права.
Звідси, згідно з приписами ст.122 КАС України права позивача підлягають захисту у межах шестимісячного строку звернення до суду.
Таким чином, виходячи з приписів ст.ст.122, 123 КАС України права позивача підлягають захисту у межах шестимісячного строку звернення до суду, про що було зазначено в ухвалі суду від 30.08.2019, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за період з 07.10.2009 по 19.02.2019 залишено без розгляду.
Згідно матеріалів справи, суд вважає, що позивачу має бути поновлена виплата пенсії з 20.02.2019.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 30.01.2018 у справі №408/2861/17-а (провадження К/9901/642/17); від 27.02.2018 у справі №523/5348/17 (провадження К/9901/247/17), які відповідно до положень ст.242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у справі.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.51 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 51.Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".
Також, у п.54 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу".
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України №1382-IV від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
За наведених обставин, оскільки позивач у 1997 році виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, а йому пенсія була припинена в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратила громадянство України, вона має право на поновлення її виплати.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така заява подана не нею особисто та не долучено паспорта громадянина України, виходячи з наступного.
У п.1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"", затвердженого 25.11.2005 Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.02.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Заяву до органу, що призначає пенсію, про запит пенсійної справи особи, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров'я, подає адміністрація цього закладу. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Адміністрація виправного закладу, де пенсіонер відбуває покарання, надсилає органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням цього закладу повідомлення про прибуття засудженого до закладу та довідку цього закладу із зазначенням реквізитів для перерахування пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (п.2.8 Порядку №22-1).
Як зазначено у п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Для дітей, які не мають паспорта, документом, який засвідчує вік, є свідоцтво про народження. До заяви: опікуна (піклувальника) додається копія рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування або відповідне рішення суду; батьків-вихователів додається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; патронатного вихователя додається копія договору про патронат.
Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
При цьому, як зазначено у п.2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Враховуючи наведене, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.
Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії оформлено ним письмово з наданням відповідних документів.
Враховуючи наведене, суд вважає відмову у задоволенні заяви позивача про поновлення виплати пенсії з підстав того, що "позивачем не дотримано порядку звернення за поновленням пенсії (не звернувся особисто)" необґрунтованою.
Даючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки ним не надано паспорту громадянина України, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Водночас, належність позивача до громадянства України підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.49-65).
Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Таким чином, громадянство України підтверджується як паспортом громадянина України та і паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Виходячи з викладеного спростовуються доводи відповідача, що позивачем не підтверджено громадянство України.
Для призначення пенсії в Україні особа повинна бути громадянином України, водночас відповідачем не спростовано, що позивач є громадянином України та відповідачем не доведено, що позивач не є громадянином України.
Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії паспорт був дійсний.
Отже висновок відповідача про не підтвердження позивачем громадянства України є помилковим та таким, що негативно впливає на реалізацію позивачем його конституційного права на соціальний захист, зокрема поновлення пенсії.
Щодо вимоги про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів слід зазначити про таке.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.01.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Відповідно до ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Абзацем 1 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до абзацу 6 п. 4 Порядку №1078, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.
Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами ст. 4 Закону №1282-ХІІ та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку №1078, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Отже, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 4 наведеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд враховує, що підстави для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, не стосуються наявності чи відсутності у позивача права на поновлення виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, із проведенням її індексації та отримання компенсації при відновленні виплати пенсії.
Тобто, між сторонами не виникло спору щодо наявності чи відсутності у позивача такого права, а тому задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі №522/535/17.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести поновлення пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, слід залишити без задоволення, оскільки наразі вони є передчасними.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Посилання відповідача на відсутність законних підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки позивачу пенсія не призначалась відповідачем та позивач не перебувала на обліку у відповідача, суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі № 336/6659/17 (2-а/336/613/2018) за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії, встановлено: "Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач до 1997 року перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення в Шевченківському районі м. Запоріжжя."
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відмовляючи у поновленні, перерахунку та виплаті позивачу пенсії з підстав відсутності її перебування на обліку як одержувача пенсії до виїзду за кордон, відповідачем не враховано відсутність механізму, який встановлював би порядок звернення осіб, що до виїзду за кордон перебували на обліку як одержувачі пенсії в органах соціального захисту населення як Законом № 1058-IV, так і Порядком № 22-1.
Відповідач після отримання заяви позивача не здійснив жодних визначених Законом дій щодо взяття особи на облік, витребування пенсійної справи, відповідно, подана заява позивача про поновлення виплати пенсії по інвалідності не розглянута, тим самим відповідач порушив право особи на отримання пенсійних виплат.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу; визнання протиправними рішень відповідача щодо відмови у поновлення виплати пенсії позивачу, викладених у листах від 22.02.2019 та від 16.08.2019; зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 20.02.2019 (з дати звернення представника позивача до органу ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії).
Доводи відповідача в цій частині не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768,40 грн., що підтверджується платіжною квитанцією №35725 від 20.08.2019 (а.с.6).
Керуючись ст.ст. 139, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які викладені у листі №3381/02 від 22.02.2019 та №1105/02 від 16.08.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) поновити виплату ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсії по інвалідності з 20.02.2019.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.10.2019.
Суддя І.В.Садовий