про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
07 жовтня 2019 р. Справа № 120/3169/19-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Шаповалова Тетяна Михайлівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Калинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,
01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №85 від 16.05.2018 року 37 сесії 7-го скликання Калинівської міської ради «Про внесення змін до деяких рішень міської ради та виконавчого комітету», яким внесено зміни в п.1 рішення 4-ї сесії 5-го скликання від 27.10.2006 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами м.Калинівки» в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , змінивши площу земельної ділянки з 0,10 га до 0,05 га.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що оспорюване рішення №85, 37 сесії 7-го скликання Калинівської міської ради від 16.05.2018 року «Про внесення змін до деяких рішень міської ради та виконавчого комітету», яким рада вирішила внести зміни п.2.1. в п.п. 1 рішення 4-ї сесії 5-го скликання від 27.10.2006 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами м. Калинівки» в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , змінивши площу земельної ділянки з 0,10 га до 0,05 га, порушує право позивача на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , яка перейшла їй у користування та на підставі цивільно-правової угоди, оскільки фактично зазначеним рішенням № 85 Калинівська міська рада надала земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,05 га із земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вважаючи, зазначена земельна ділянка, орієнтовною площею 0,10 га зазначена в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_1 «город» - належить до земель комунальної власності на підставі рішення виконкому Калинівської міської ради народних депутатів від 19.02.1988 року № 352, прийнятою за заявою ОСОБА_3 , за яким було закріплено в постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,1166 га по АДРЕСА_1 .
Крім того, зі змісту позовної заяви та додатків до неї судом встановлено, що позивач за договором купівлі-продажу від 01.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, купила у ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 052 1610100:01:067:0075, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у комунальній власності, оскільки рішення про її приватизацію не приймалося та знаходилася у користуванні продавця на підставі чинного законодавства.
Позивач зверталася до Калинівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,08га. Але відповідного рішення міською радою прийнято не було.
Рішенням № 85, 37 сесії 7-го скликання Калинівської міської ради від 16.05.2018 року «Про внесення змін до деяких рішень міської ради та виконавчого комітету», рада п. 2.1. вирішила внести зміни в п.п. 1 рішення 4-ї сесії 5-го скликання від 27.10.2006 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами м. Калинівки» в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , змінивши площу земельної ділянки з 0,10 га на 0,05 га для ведення особистого селянського господарства, користувачем якої згідно вимог закону він не був та зазначена земельна ділянка знаходиться за іншою юридичною адресою АДРЕСА_1 .
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивач звернулася до суду для захисту порушеного, на її думку, права на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , яка перейшла їй у користування на підставі цивільно-правової угоди, а саме договору купівлі-продажу від 1 лютого 2017 року житлового будинку з господарськими спорудами.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
У випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України).
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись цей спір, виходжу із таких міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення поняття суб'єкта владних повноважень міститься у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, згідно якого суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд установив, що предметом спору у цій справі є перевірка законності рішення №85 від 16.05.2018 року 37 сесії 7-го скликання Калинівської міської ради «Про внесення змін до деяких рішень міської ради та виконавчого комітету», яким внесено зміни в п.1 рішення 4-ї сесії 5-го скликання від 27.10.2006 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами м.Калинівки» в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , змінивши площу земельної ділянки з 0,10 га до 0,05 га.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позовні вимоги у справі спрямовані на захист майнового права на конкретну земельну ділянку, що вже перебуває у користуванні позивача з огляду на розташування на ній належного їй об'єкта приватної власності (будинку та господарських будівель). Метою пред'явлення позову є усунення перешкод в оформленні права власності на земельну ділянку, на яку, на думку позивача, вона має право.
Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Предметом розгляду в даній справі є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо оформлення права власності на земельну ділянку під належними їй на праві приватної власності об'єктами нерухомості, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Така позиція суду узгоджується з правовою позицією щодо застосування норм права щодо юрисдикції викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року по справі №921/158/18 (провадження № 12-28гс19), від 13 лютого 2019 року по справі № 706/563/15-а (провадження №11-1218апп18), від 13 березня 2019 року по справі №461/1221/16 (провадження №14-577цс18) та від 5 грудня 2018 року по справі № 713/1817/16-ц.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Нормою ч. 5 ст. 242 КАС України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII, в силу якого, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як випливає із норми ч. 6 ст. 346 КАС України, завдання забезпечувати єдність судової практики із питань предметної юрисдикції судових спорів покладено на Велику Палату Верховного Суду.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
За правилами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що зазначена спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За приписами ч. 2, 6 ст. 171 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Тому, позивачу необхідно роз'яснити, що виходячи з приватно - правового характеру даного спору, такий спір підлягає розгляду за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України, місцевим загальним судом.
Керуючись ст. 2, 19, 170, 243, 248, 256 КАС України,
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Роз'яснити позивачу, що даний спір підпадає під юрисдикцію місцевого загального суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
3. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна