м. Вінниця
07 жовтня 2019 р. Справа № 120/2351/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) із позовом до головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни (далі - головний державний виконавець Базалицька І.В., відповідач), в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльністю і підставою для притягнення до відповідальності ухилення відповідача від надання інформації по суті двох запитів, фактичне її приховування ;
- покласти обов'язок у триденний термін строк надати вичерпну інформацію по суті зазначених запитів;
- стягнути матеріальну та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни із двома запитами, однак відповіді на них не надано. Відтак, на думку позивача, відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що призвела до порушення його прав, у зв'язку із чим він звернувся із цим позовом до суду.
27.08.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відзиву від відповідача не надійшло, хоча останнім отримано ухвалу про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
27 березня 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни із заявою про надання інформації щодо загальної суми коштів, які стягнуто на користь КС «Альянс Україна» в рахунок погашення боргу перед стягувачами з 2013 р. по 2017 р.
Аналогічну за змістом заяву подано ОСОБА_1 08.07.2019 р.
Однак, відповіді на дані звернення головним державним виконавцем Базалицькою І.В. не надано.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання надати відповідь на запити, суд виходить з наступного.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" (далі - Закон №393/96-вр). Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст.1 Закону №393/96-вр).
В розумінні частини третьої статті 3 Закону №393/96-вр, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Положеннями статті 5 Закону №393/96-вр визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №393/96-вр, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Положеннями статей 19, 20 Закону №393/96-вр визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Із аналізу процитованих вище норм видно, що за наслідком розгляду відповідних звернень, установа має письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 27.03.2019 р., 08.07.2019 р.. до головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни із заявами про надання інформації щодо загальної суми коштів, які стягнуто на користь КС «Альянс Україна» в рахунок погашення боргу перед стягувачами з 2013 р. по 2017 р.
Однак відповіді на дані заяви не отримав.
Окремо суд акцентує увагу, що відповідачем не надано відзиву щодо заявлених позовних вимог із підтверджуючими документами, які спростовують доводи позивача.
Згідно частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Як видно, ухвалою від 27.08.2019 р. відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу 15 - денний термін на надання відзиву із наданням належним чином завірених копій документів.Дана ухвала отримана відповідачем 02.09.2019 р.,що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відтак кінцевий термін подання відзиву збіг 17.09.2019 р. Станом на 07.10.2019 р. відзив не надійшов, що кваліфікується судом, як визнання позову.
За таких обставин, беручи до уваги процитовані вище норми, - наявні правові підстави вважати протиправною бездіяльність відповідача щодо ухилення від надання відповіді на запити від 27.03.2019 р., 08.07.2019 р. та, відповідно, є доцільним зобов'язати суб'єкта владних повноважень надавати обґрунтовану відповідь на такі. Відтак, в досліджуваній частині позов підлягає задоволенню.
При цьому, суд вказує, що вимога про встановлення 3 денного строку надання відповіді, задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено, судом саме до повноважень органу віднесено розгляд відповідного звернення у строки встановлені чинним законодаством. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.
За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок розгляду та строки розгляду звернень, суд вважає, що відсутні підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень надати відповідь на звернення саме в триденний термін. Відтак, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Стосовно визнання підставою для притягнення до відповідальності ухилення відповідача від надання інформації по суті двох запитів, то тут суд вказує на наступне.
Із положень статті 5 КАС України, випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, як видно із процитованих норм, такого способу захисту, як визнання підстави притягнення суб'єкта владних повноважень до відповідальності нормами КАС України не визначено, а отже в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Частинами першою та другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 10000 грн. та не підтверджено її документально.
Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної та матеріальної шкоди позивачем не доведена з передбачених статтями 23,1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди саме неправомірними діями відповідача.
А також судом не встановлено, що мали місце неправомірні дії чи бездіяльність зі сторони відповідача, які б спричинили негативні зміни у житті позивача.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди відсутні.
Відповідно до частини першої другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторони позивача, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, згідно частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірини Володимирівни щодо ухилення від надання інформації ОСОБА_1 за заявами від 27.03.2019 р., 08.07.2019 р.
Зобов'язати головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицьку Ірину Володимирівну розглянути заяви ОСОБА_1 від 27.03.2019 р., 08.07.2019 р. та надати обґрунтовану відповідь.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).
Відповідач: головний державний виконавець Центрального відділу ДВС м.Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Базалицької Ірина Володимирівна (вул.Соборна, 15-а, м. Вінниця).
Повний текст рішення сформовано: 07.10.19 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна