Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 жовтня 2019 р. Справа№200/10791/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 25946273; Донецька область, м. Бахмут, пр-т. Миру, буд. 69) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що після смерті матері опікуна, виплата відповідачем допомоги ОСОБА_2 була припинена. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28.12.2018, ОСОБА_1 було призначено опікуном над її братом ОСОБА_2 . Після призначення опікунства, згідно рішення суду від 28.12.2018, за заявою ОСОБА_1 до відповідача, виплата допомоги з інвалідності була відновлена з 13.02.2019. Заборгованість з виплати допомоги по інвалідності, яка виникла з 01.02.2016 по 12.02.2019 залишилась не виплаченою. На звернення належного опікуна, відповідачем було надано відповідь, згідно якої, суми соціальних виплат, які не виплачуються за минулий період, обліковуються в органі, що проводить соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку. ОСОБА_1 вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості такими, що порушують конституційні права її брата, Закон України "Про держвавну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам". Також зазначила, що ОСОБА_2 не є внутрішньо переміщеною особою тому посилання відповідача постанову КМУ від 08.06.2016 № 365 є необґрунтованими.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що у зв'язку з тим, що опікуном є внутрішньо переміщена особа, механізм виплат усіх сум видів соціальної допомоги за рахунок коштів державного бюджету, визначається Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою КМУ від 08.06.2016 № 365. Згідно діючого законодавства Управлінням проведено розрахунок невиплаченої позивачу державної допомоги осіб з інвалідністю з дитинства за період з 01.02.2016 по 01.01.2019, але провести виплати не маж можливості у зв'язку з тим, що Кабінетом Міністрів України ще не визначеного окремого порядку для виплати облікованих сум соціальних допомог за минулий період.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого недієздатного брата ОСОБА_2 (довідка МСЄК серії ІО ААБ № 279455 ).
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Рішенням виконавчого комітету Центрально-міської районної ради народних депутатів від 13.11.1996 № 190/7 ОСОБА_3 призначено опікуном над недієздатним сином ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 16.03.2016.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28.12.2018 по справі № 219/13515/18, ОСОБА_1 було призначено опікуном над її недієздатним братом ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області з заявою про призначення та виплати державної соціальної допомоги ОСОБА_2 .
Листом відповідача від 25.04.2019 № Г-62-5.1-6.2, ОСОБА_1 повідомлено, що рішенням про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, їй проведено призначення допомоги на період з 13.02.2019 довічно в розмірі 3074,90 щомісячно, доказів сплати заборгованості за період з 01.02.2016 до суду не надано.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати заборгованості по виплаті державної соціальної допомоги.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю визначаються Законом України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".
Частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
Суд зазначає, інших підстав для зупинення виплати державної соціальної допомоги, окрім пропуску переогляду дитиною з інвалідністю, Законом № 2109-ІІІ не передбачено.
Статтею 9 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" передбачено, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією. Заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами.
Статтею 12 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" визначено, що суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.
Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.
Як встановлено судом, припинення виплати державної соціальної допомоги відбулось після смерті матері опікуна з 01.02.2016.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28.12.2018, ОСОБА_1 було призначено опікуном над її недієздатним братом ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області з заявою про призначення та виплати державної соціальної допомоги ОСОБА_2 .
Відповідачем за результатами розгляду заяви про призначення державної соціальної допомоги, було прийнято рішення про призначення виплати такої допомоги з 01.02.2019, проте заборгованість за період з 01.02.2016 виплачена не була. Що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про отримання (недоотримання) допомоги № 1522 від 25.09.2019.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд зазначає, що Законом України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" не передбачено таких підстав припинення виплати державної допомоги на які посилається відповідач.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від особи на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами, без законних на те підстав.
Таким чином, відповідач не виплачуючи заборгованість по державній соціальній допомозі з 01.02.2016 діє в супереч вимогам, що визначені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства за своєю природою є допомогою самій особі з інвалідністю, а не її опікуну, а тому не можна позбавити таку особу благ, гарантованих їй державою.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку така невиплата заборгованості позивачем, в першу чергу, порушує права особи з інвалідністю на соціальний захист, гарантований Конституцією України та чинним законодавством України.
Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_2 державної соціальної допомоги з лютого 2016 року по лютий 2019 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу ОСОБА_1 , яка є опікуном недієздатного брата ОСОБА_2 за період з лютого 2016 року по лютий 2019 року.
Щодо вимог позивача щодо звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини 1 цієї статті.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення суду в цій справі підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з наявної в матеріалах справи довідки МСЄК серії ІО ААБ № 279455, позивач є інвалідом з дитинства та звільнений від сплати судового збору, таким чином відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судовий збір» судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 25946273; Донецька область, м. Бахмут, пр-т. Миру, буд. 69) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 25946273) щодо невиплати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) державної соціальної допомоги з лютого 2016 року по лютий 2019 року.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 25946273) нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка є опікуном недієздатного брата ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з лютого 2016 року по лютий 2019 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 жовтня 2019 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець