копія
25 вересня 2019 року Справа № 160/1744/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.
при секретарі судового засідання Мосенка Г.Є
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача 1 Щепанського А.М.
представника відповідача 2 Попової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління МВС України на Придніпровській залізниці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, -
21.02.2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - відповідач 1), управління МВС України на Придніпровській залізниці (надалі - відповідач 2, разом - відповідачі), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ міністра МВС України ОСОБА_5 від 16.01.2019 «По особовому складу» № 26 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) відповідно до пунктів 10,11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16 січня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019 року;
- стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.01.2019 року по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 серпня 2018 року по 16 січня 2019 року в сумі 66825 грн.
- стягнути з відповідачів - МВС України та управління МВС України на Придніпровській залізниці користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн.;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про незгоду зі своїм звільненням на підставі наказу міністра МВС України ОСОБА_5 від 16.01.2019 «По особовому складу» № 26 о/с у зв'язку із наступним. Наказом міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці. Своє звільнення позивач оскаржив до суду та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від (справа №804/19009/14) ОСОБА_1 поновлено на посаді. На виконання рішення суду видано наказ МВС України від 01.08.2018 № 979 о/с про поновлення на посаді головою ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці. Але після видання вищевказаного наказу щодо поновлення позивача на займаній посаді, його не було допущено до виконання трудових обов'язків, не було надано робоче місце, не було ознайомлено з посадовою інструкцією, не виплачувалося грошове забезпечення. Позивач вказує, шо він неодноразово звертався до відповідачів з листами та рапортами з питань поновлення на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці, але до виконання трудових обов'язків згідно займаної посади не був допущений, на підтвердження чого надає до суду копії відповідних листів. 15.11.2018 р. позивачу було призначено особисту зустріч в МВС з питань розгляду його рапорту про проходження служби в Національній поліції України. Прибувши на виклик МВС України, працівники МВС України, які не відрекомендувалися, запропонували подати рапорт про звільнення з посади, на яку ОСОБА_1 поновлено, а, отримавши відмову подати рапорт, роз'яснили про можливість призначення на посаду до органів Національної поліції України лише на умовах конкурсу щодо заміщення посад поліцейського. Також позивача попередили про звільнення із займаної посади в зв'язку зі скороченням штатів з 16.01.2019 року, надавши бланк попередження про наступне вивільнення для ознайомлення. Оскільки вказаний бланк не був заповнений та було відмовлено в наданні роз'яснення відносно питання чому саме працівники МВС України, а не голова ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці попереджають про наступне вивільнення, ОСОБА_1 відмовився від підпису у вказаному бланку та сфотографував його. Позивач звертає увагу, що жодного документу 15.11.2018 року в його присутності під час зустрічі в МВС України працівниками МВС складено не було. Незважаючи на чисельні порушення, наказом від 16.01.2019 року № 26 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби у зв'язку зі скороченням штатів та в порушення вимог ст.116 КЗпП України не виплачені усі нарахування при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку. Позивач вважає, що приймаючи рішення щодо його звільнення, МВС України діяло необґрунтовано та упереджено. У зв'язку з незаконним звільненням позивач просить стягнути з відповідача управління МВС України на Придніпровській залізниці заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2019 року по день ухвалення судового рішення, а також заробітну плату за період з 01.08.2018 по 16.01.2019 р. в порядку та розмірах, передбачених постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». При цьому, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також заробітну плату за період з 01 серпня 2018 року по 16 січня 2018 року позивач вважає слід розраховувати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Крім того, позивач вважає, що неправомірними діями відповідачів щодо порушення його трудових прав завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 10000,00 грн. та просить ці кошти стягнути. В обґрунтування моральної шкоди позивач зазначив, що будучи звільненим на підставі Закону України «Про очищення влади» та на підставі цього внесеним до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач тривалий час, а саме - 4 роки був позбавлений можливості найти гідну роботу, отримувати гідну заробітну плату відповідно до своєї освіти та професійних навичок. На підставі отримання копії витягу з наказу від 01.08.2018 року щодо поновлення на посаді управління ПФУ в Дніпропетровській області з 01.01.2019 року припинило виплату позивачу пенсії. Позивач вказує, що негативні наслідки свавільності відповідачів завдали йому моральної шкоди та примушують вживати додаткові заходи для організації свого життя та життя своєї сім'ї, а саме - відшукання додаткових джерел доходу для утримання сім'ї, витрачання часу на збирання доказів щодо порушення прав та написання заяв, листів, скарг та позовних заяв з метою відновлення порушених прав. Діями та рішеннями відповідачів принижено його гідність, оскільки за станом здоров'я та за іншими критеріями може продовжувати службу в поліції, але відповідачі з надуманих підстав в порушення положень статей 38 та 43 Конституції України не розглянули його заяву щодо продовження служби у відповідності до вимог чинного законодавства, грубо порушивши його право на працю та можливість заробляти своєю працею на своє життя та життя членів своєї родини, в тому числі - на життя неповнолітнього сина, а також на забезпечення його родині гідних умов життя.
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено засідання на 13.03.2019 р. об 11:40 год.
У судове засідання 13.03.2019 р. відповідачі не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Для повторного виклику сторін, судове засідання відкладено до 10:30 год. 10.04.2019 р.
01.04.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив від відповідача 1, в якому вказано про незгоду з позовними вимогами, оскільки ОСОБА_1 було поновлено на посаді, наказом №9 від 06.12.2018 р. на ОСОБА_1 було покладено службові обов'язки, встановлений розпорядок дня, визначене робоче місце, введено до складу ліквідаційної комісії управління МВС України на Придніпровській залізниці. Листами від 06.12.2018 року вих. № 345, від 21.12.2018 року вих. № 357 ОСОБА_1 запрошувався до адміністративної будівлі Головного управлінця Національної поліції в Дніпропетровські області для доведення порядку проходження служби, у зв'язку з поновленням в органах внутрішніх справ (інформація була направлена рекомендованими листами на адресу ОСОБА_1 , які були повернуті відповідно до Постанови КМУ від 05.03.2009 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштовою зв'язку» - «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується фіскальними чеками ДД ПАТ «Укрпошта»). У визначений термін ОСОБА_1 не з'явився, на телефонні дзвінки не відповідав. Під час попередження про майбутнє звільнення позивачу було запропоновані вакантні посади, проте він від них відмовився. Під час особистої зустрічі позивачу були надані роз'яснення порядку проходження служби в органах внутрішніх справ (Акт від 15.11.2018 р.). Відповідач 1 наголошує про наявність обґрунтованих підстав та достатніх повноважень у Міністра внутрішніх справ на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади шляхом винесення наказу №26 ос/с 16.01.2019 р. Вважає безпідставними посилання позивача на Постанову КМУ №100 від 09.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Наявність моральної шкоди вважає не доведеним, оскільки не має достатнього обґрунтування.
02.04.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив від ліквідаційної комісії управління МВС України на Придніпровській залізниці, згідно якого повідомлено про незгоду з позовними вимогами, оскільки вважає рішення суду по справі №804/29009/14, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді з 28.10.2014 р., таким, що не набрало законної сили у зв'язку із відкриттям касаційного провадження за скаргою Міністерства внутрішніх справ. Відповідно до вимог наказів МВС України від 01.04.2015 № 431 «Про заходи щодо реформування ОВС», 08.06.2015 року № 664 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці», з метою оптимізації структури та штатної чисельності органів внутрішніх справ видано наказ МВС України від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», яким скорочено в УМВС України на Придніпровській залізниці 865 посад, тобто скорочені всі існуючи посади.
29.11.2018 року до ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці надійшло доручення МВС України від 23 листопада 2018 р. за №16896/01/22-2018 «Про вирішення питання проходження служби ОСОБА_1 , поновленим на службі в ОВС». З метою виконання зазначеного доручення головою ліквідаційної комісії МВС України на Придніпровській залізниці ОСОБА_3 видано наказ від 06 грудня 2018 року № 9 про внесення змін до складу ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці та введення у склад ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці, як член комісії: ОСОБА_1 , з покладанням на нього обов'язків по виконанню доручень голови ліквідаційної комісії, пов'язаних ліквідацією управління МВС України на Придніпровській залізниці, як юридичної особи публічного права. Визначено місце проходження служби. Листами від 06.12.2018 року вих. № 345, від 21.12.2018 року вих. № 357 ОСОБА_1 запрошувався до адміністративної будівлі Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області для доведення порядку проходження служби, проте у визначений термін не з'явився, на телефонні дзвінки не відповідав. 24 січня 2019 року вх. № 4, до ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці надійшла копія наказу МВС України від 16.01.2019 р. № 26 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) полковника міліції ОСОБА_1 з 16 січня 2019 року. Листом від 31.01.2019 р. вих. № 14 ОСОБА_1 було запропоновано прибути до ліквідаційної комісії з метою ознайомлення з копією наказу МВС України про звільнення від 16.01.2019 року № 26 о/с та внесення відповідного запису в трудову книжку. З копією наказу МВС України про звільнення від 16.01.2019 року № 26 о/с ОСОБА_1 ознайомився особисто 07.02.2019 року. 14.02.2019 року отримав оригінал своєї трудової книжки з внесеними змінами. Заперечень чи зауважень від ОСОБА_1 не надходило. Крім того вказує, що на даний час відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б регламентували умови нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
02.04.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем подано відповідь на відзив відповідача 1, в якій позивач висловлює незгоду з відзивами відповідачів та наполягає на правовій позиції, викладеній у позові. Додатково просить стягнути витрати, які пов'язані з надсиланням відповідачам відповіді на відзив.
У судове засідання 10.04.2019 р. прибули позивач та представники відповідачів. Для надання додаткових доказів по справі, судове засідання відкладено до 11:40 год. 24.04.2019 р.
24.04.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду МВС України подано клопотання про зупинення провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, судове засідання 24.04.2019 р. було перенесено на 13:00 год. 06.05.2019 р., судове засідання 06.05.2019 р. було перенесено на 9:45 год. 13.05.2019 р.
Ухвалою суду від 13.05.2019 р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №804/19009/14.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 р. ухвалу про зупинення провадження у справі від 13.05.2019 р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Після повернення справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, розгляд справи вирішено призначити на 28.08.2019 р. о 10:40 год.
Розгляд справи 28.08.2019 р. було відкладено до 04.09.2019 р. об 11:30 год. у зв'язку із клопотанням позивача.
У судове засідання 04.09.2019 р. прибули позивач та уповноважені представники відповідачів. Для надання додаткових доказів по справі, судове засідання перенесено на 25.09.2019 р. об 11:40 год.
13.09.2019 р. через канцелярію суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких наголошено на правовій позиції щодо правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача та додатково вказано, що ОСОБА_1 не може бути поновлений на посаді через досягнення граничного віку перебування на службі.
16.09.2019 р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі та долучені документи, якими додаткового вказано про помилковість висновків відповідачів щодо неможливості його поновлення на посаді за рішенням суду.
У судове засідання 04.09.2019 р. прибули позивач та уповноважені представники відповідачів.
Позивач вимоги позову підтримав, просив позовну заяву задовольнити.
Представники відповідачів проти заявлених позовних вимог заперечували у повному обсязі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, оцінивши докази наявні у суду, заслухавши пояснення учасників справи, суд, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до частини другої , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
За змістом статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (зі змінами) (надалі - Положення) дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі (п.8 Положення).
За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Судом встановлено, 16.01.2019 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №26о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1 (Т-640704), начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 16.01.2019 р.
З даним наказом позивача було ознайомлено 08.02.2019 р., про що вказує відповідна відмітка з датою ознайомлення на наказі.
Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи становлять законність та підстави звільнення позивача з посади згідно наказу №26о/с від 16.01.2019 р.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Прийняттю оскаржуваного наказу передували наступні обставини.
ОСОБА_1 з серпня 1992 р. по 27.10.2014 р. перебував на службі в органах внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1462 о/с від 01.08.2014 р. ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці.
Наказом міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 р. та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік).
Не погоджуючись з наказом № 2238 о/с від 27.10.2014 р., позивач оскаржив його до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України на Придніпровській залізниці, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано наказ міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 р. та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік);
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 р.;
- стягнуто з управління МВС України на Придніпровській залізниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 р. по 11.07.2018 р. в розмірі 411726,24 грн. з утриманням відповідних податків та зборів;
- в решті позовних вимог відмовлено;
- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці та в частині виплати грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць.
01.08.2018 року т.в.о. Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_4 винесено наказ №979о/с, яким на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14, поновлено ОСОБА_1 (Т-640704) на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 року.
З вищезазначеним наказом позивача було ознайомлено 01.10.2018 року та вчинено відповідний запис в трудовій книжці.
Листом від 01.10.2018 року Ліквідаційна комісія управління МВС України на Придніпровській залізниці повідомила, що не має повноважень щодо вжиття заходів по реалізації наказу від 01.08.2018 року №979о/с щодо фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді та визначення функціональних обов'язків, оскільки посада начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі наказу МВС України від 30.06.2011 року №378 «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ» відноситься до переліку посад керівного складу МВС, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України. Вказаним листом позивача також повідомлено, що наказом МВС України від 22.06.2015 року №741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» скорочено в УМВС України на Придніпровській залізниці всі існуючі посади в кількості 865 посад.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14, позивач звернувся 08.10.2018 року до Міністра МВС України ОСОБА_5 із заявою, в якій просив:
- видати наказ щодо затвердження штатного розпису УМВС України на Придніпровській залізниці та внести до штатного розпису посади начальника УМВС України на Придніпровській залізниці;
- вжити організаційні заходи щодо фактичного поновлення на посаді, яку позивач займав до звільнення;
- вирішити питання щодо продовження служби в поліції та призначити позивача на посаду в органах поліції, так як позивач бажає проходити службу та відповідає вимогам поліцейських, визначеним законом.
Управлінням документування службової діяльності МВС України надано відповідь на звернення позивача, оформлену 19.10.2018 року №К-9597, якою повідомлено, що у зв'язку з тим, що порушені у зазначеному зверненні питання належать до компетенції Національної поліції України, на підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», звернення позивача надіслано за належністю до розгляду та інформування заявника в установлений строк.
07.11.2018 року Департаментом кадрового забезпечення Національної поліції України надано відповідь, оформлену листом №К-1079/12/1/1/03-2018, якою повідомлено, що враховуючи, що термін подання заяви позивачем про прийняття на службу до поліції минув, норми пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до позивача не застосовуються. У вказаному листі надано роз'яснення, що громадяни України, які виявили бажання вступити на службу до поліції, у тому числі і колишні працівники органів внутрішніх справ, беруть участь в конкурсі на зайняття вакантних посад на загальних підставах. Додатково проінформовано, що питання виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19909/14 в частині поновлення позивача на займаній посаді до звільнення та затвердження штатних розписів підрозділів МВС України до компетенції Національної поліції України не належать.
Також, позивач 30.10.2018 року та 16.11.2018 року звертався з рапортами до Міністра МВС України щодо його переміщення до Національної поліції України для продовження проходження служби.
16.11.2018 року позивач отримав листа з Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України про розгляд мого звернення щодо прийому на службу до поліції, в якому повідомлено, що термін подання мною заяви, передбачений пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», минув 07 листопада 2015 року, а тому норми вказаного пункту до нього не застосовуються.
29.01.2019 року позивач отримав відповідь Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 10.12.2018 року, де вказано, що рапорт ОСОБА_1 від 16.11.2018 року розглянуто та з цього питання 15.11.2018 року надано відповідь під час особистої зустрічі у Міністерстві внутрішніх справ з представниками вказаного Департаменту.
15.11.2018 року на виклик МВС України позивач прибув на особисту зустріч, де йому повідомили про можливість призначення на посаду до органів Національної поліції України лише на умовах конкурсу щодо заміщення посад поліцейського, та у зв'язку зі скороченням штатів з 16.01.2019 року попередили про звільнення, надавши бланк попередження про наступне вивільнення для ознайомлення. Бланк попередження ОСОБА_1 підписувати відмовився, пояснивши це недоліками його заповнення.
28.11.2018 року позивач отримав листа від Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 20.11.2018 року, в якому повторно було зазначено про можливість його працевлаштування до поліції лише на умовах конкурсу.
До вказаного листа було додано фотокопію попередження про наступне вивільнення, при цьому бланк попередження містить відмітку про відмову від підпису та із зазначенням факту фотографування вказаного попередження на власний мобільний телефон.
Крім того, до листа Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 20.11.2018 року від 20.11.2018 року також було долучено акт про відмову від підписання документів, за змістом якого позивачу були запропоновані 4 вакантні посади, від призначення на які він відмовився.
Враховуючи давність виникнення спірних відносин суд при вирішенні даної справи керується положенням ст. 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, правовідносини, які виникли між сторонами, регулювалися (регулюються) Законом України 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (надалі - Закон № 565-ХІІ), Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (надалі - Закон № 580-VІІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення № 114).
Згідно положень пункту 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.
Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.
Верховною Радою України 2 липня 2015 року прийнято Закон «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ, який 6 серпня 2015 року опубліковано в офіційному виданні «Голос України» № 141-142. За пунктом 1 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно пункту 9 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ).
Системний аналіз правових норм, що містяться у пунктах 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 6 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (чинною з 24.09.2015 року) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі: управління МВС України на Придніпровській залізниці та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у попередній редакції), було визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ч. 2 ст. 33). Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи (ч. 9 ст. 36).
Статтею 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області перебуває в стані припинення з 05.11.2015 року, а державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснена 07.11.2015 року.
Таким чином, державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснена пізніше звільнення позивача з 28.10.2014 року (що було предметом розгляду справи №804/19009/14). Слідовно Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ще не було утворено на час поновлення ОСОБА_1 на посаді за рішенням суду по справі №804/19009/14 та таке поновлення мало бути здійснено на підставі законодавства, яке регулювало роботу органів внутрішніх справ, в тому числі управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з огляду на дію закону у часі, просторі та за колом осіб.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Нормативне тлумачення наведених положень Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто - вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Відповідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року (справа № 820/5176/16), власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 Кодексу законів про працю України).
Частиною 1 статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частини 1-3 статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Суд звертає увагу, що роботодавець має забезпечити дотримання при звільненні гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині попередження про наступне вивільнення у передбачений законодавством строк, можливості переведення позивача на іншу вакантну посаду, пропозиції вакантних посад, які б міг зайняти позивач.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів попередження позивача про наступне вивільнення у передбачений законом строк, надання пропозицій інших вакантних посад та складання акту про відмову з ознайомленням у присутності позивача, на які посилаються відповідачі.
Доводи відповідачів про надіслання на адресу позивача запрошень до НУНП в Дніпропетровській області (листи від 06.12.2018 р. №345, №357 від 21.12.2018 р.) не можуть братися судом до уваги, оскільки як встановлено судом, відправлення не були отримані позивачем з причин закінчення строку зберігання.
Отже, ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про наступне вивільнення.
Надані до суду копії конвертів, чеків поштових відправлень не містять даних про зміст такого поштового відправлення.
Бланку опису до поштових відправлень надано не було, у зв'язку із чим неможливо встановити зміст поштових відправлень.
Матеріали справи не містять доказів запрошення до установи з кадрових та/або розпорядчих питань, доведення до позивача порядку проходження служби в органах внутрішніх справ, обов'язок щодо якого був покладений на МВС України.
Надання роз'яснень при особистій зустрічі матеріалами справи не підтверджено. Саме по собі складання Акту про роз'ясненні порядку проходження служби в органах та Акту про відмову в ознайомленні з попередженням не свідчать про дотримання відповідачами процедури повідомлення позивача як особи, яку звільняють та дотримання усіх передбачених законом засад та умов, які мають бути дотримані при звільненні та збережені після. Відомості про запропоновані посади містяться лише у Акті про роз'яснення порядку проходження служби та примірнику попередження відповідача про наступне вивільнення, від призначення на які позивач відмовився.
Крім того, відповідачі не спростовують обставин надання позивачу для підпису неналежно оформленого бланку попередження про наступне вивільнення.
Також, не надано пояснень відносно надіслання на адресу позивача попередження про наступне вивільнення та Акту про роз'яснення порядку проходження служби, де були вказані вакантні посади, оскільки такого порядку вручення повідомлення про звільнення, надання пропозицій щодо вакантних посад, трудовим законодавством не передбачено.
Також суд звертає увагу на те, що з моменту поновлення ОСОБА_1 на посаді наказом №979 о/с від 01.08.2019 р. до проведення особистої зустрічі, під час якої була спроба ознайомити його з попередженням про вивільнення та роз'яснення порядку проходження служби , - 15.11.2018 р. сплинув значний проміжок часу, протягом якого питання відносно поновлення на посаді вирішено не було, грошове забезпечення не виплачувалося, ознайомлено з кадровими/розпорядчими документами не відбулося, тобто фактично до роботи позивач не приступав.
Викладене спростовує доводи відповідачів щодо реалізації наказу, згідно якого на позивача були покладені службові обов'язки, встановлено розпорядок дня, виділено місце роботи.
Посилання відповідачів відносно правомірності дій посадових осіб МВС та виданих наказів щодо попереднього звільнення ОСОБА_1 суд вважає такими, що не становлять предмет спору у даній справі, оцінка їх діям та рішенням була надана при розгляді справи №804/19009/14.
Положеннями пунктів 8 - 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону (06.08.2015 року) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п.8).
Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (п.9).
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п.10).
Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) можуть бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 року включно. У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».
З приписів п. 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.
Фактично, позивач був позбавлений права подати рапорт про проходження служби в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону не з власної вини.
Вказані обставин були предметом розгляду справи №160/9286/18, в межах якої позивач оскаржує бездіяльність Національної поліції України в частині не прийняття рішення на підставі його заяви про бажання проходити службу.
Суд вважає, реалізовуючи своє право на судовий захист та оскаржуючи своє звільнення з метою бути поновленим на посаді, позивач виявив своє бажання проходити службу в Національній поліції України.
Строк протягом якого позивач мав право заявити про намір бути прийняті на службу до поліції (06.11.2015 року включно) на момент виконання рішення суду про поновлення його на посаді вже сплинув.
Таким чином, підстави для звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів на підставі пункту 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» були відсутні, оскільки невідповідність позивача вимогам до поліцейських або його відмови від проходження служби в поліції не мали місце бути.
В той же час за змістом наведеного пункту 64 «г» звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі, що відповідачами не доведено під час судового розгляду справи.
Крім того, під час судового розгляду справи відповідачами не надано доказів, що позивача було фактично поновлено на посаді органу внутрішніх справ.
Суд звертає увагу, що Національна поліція України у спірних правовідносинах повідомляла, що не має відношення до поновлення позивача на посаді за рішенням суду, проте звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (після ліквідації органу) було здійснено саме з підстав норми Закону України «Про національну поліцію».
Зміст положень, наведених у законах дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію, є тотожними.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. В свою чергу, згідно із статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
З аналізу Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права, а не їх ліквідація.
Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а 14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а 14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а 14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
В іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Відсутність чіткого правового регулювання питання щодо поновлення особи на посаді до державного органу, який ліквідовується та/або ліквідований, не визначення умов такого поновлення (переведення) та можливих виключних обставин (як то судовий розгляд справи про поновлення на посаді, який відбувався значний проміжок часу, за який державний орган - роботодавець зазнав реорганізації та/або ліквідації), які з таких відносин випливають, не визначення органу (особи), на якого покладені функції з вирішення обумовленої проблеми в подібних випадках, що свою чергу безумовно вказує на відсутність шляху вирішення спірної проблеми, на переконання суду, не може ставитися у провину особі, чиї права були порушені незаконним звільненням.
На підстав аналізу наведених вище норм закону, суд дійшов висновку, що обов'язок роботодавця становить вчинити усі необхідні дії щодо працевлаштування працівника, який поновлений на посаді, в тому числі ліквідованої установи. В іншому випадку матиме місце порушення принципу правової визначеності, де законні очікування позивача є такими, що не реалізовані, рішення суду, всупереч основним засадам здійснення судочинства, не є виконаним. Такі дії органів державної влади є неприпустимими.
Суд звертає увагу, що матеріали справи місять докази фактичного виконання рішення суду від 11.07.2018 р., яким попередньо поновлено позивача на посаді. Як вбачається з листування між позивачем та органами МВС, проблемні обставини щодо реалізації рішення суду та фактичного поновлення позивача на посаді відповідачами по суті не заперечувались, проте питання не були винесені до обговорення і вирішені у спосіб, що не суперечить нормам закону та не звужує права особи.
Відтак суд вказує, що відповідачами не були вчинені усі належні дії щодо працевлаштування ОСОБА_1 , як особи, яку поновлено на посаді державного органу за рішенням суду, що мало наслідком його недопущення до роботи, звільнення всупереч нормам законів та невиплату заробітної плати.
Крім того, під час судового розгляду справи встановлено, що в порушення вимог пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» (з 06.08.2015 року) та до прийняття ГУ МВС України в Дніпропетровській області наказу № 26 о/с від 16.01.2019 року в частині звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, та не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідності вимогам поліцейського та не вирішено питання про перевід позивача до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що позивача було незаконно звільнено з посади на підставі наказу №26 о/с.
Також, в порушення норм ст. 116 КЗпП України позивачу при звільненні на підстав наказу №26 о/с не були виплачені усі нарахування при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, про що відповідачами спростувань не наведено.
Відносно виплати позивачу заробітної плати та заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до позиції зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Такий порядок, зокрема, визначений, Постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України», Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядком обчислення середньої заробітної плати».
Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року (справа № 21-8а15) зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Наведеними Порядками не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з відповідними змінами та доповненнями) встановлено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено під час судового розгляду справи ОСОБА_1 не був допущений до роботи за наказом про поновлення від 01.08.2018 р. №979 о/с, тобто фактично є таким, що не вступив на службу ані до органів внутрішніх справи ані до Національної поліції України. У зв'язку із чим, для обчислення середнього заробітку, на час винесення рішення по суті, неможливо обрахувати складові грошового забезпечення, у зв'язку із відсутністю самого грошового забезпечення, яке мало бути розраховано позивачу у відповідності до займаної посади з 01.08.2018 р. у відповідності до вимог закону, яке має бути застосоване до посади, на яку ОСОБА_1 мало бути поновлено за рішенням суду від 11.07.2018 р. по справі №804/19009/14.
Для вирішення спору, суд має рахувати вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)».
Статтею 24 ч.ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:
a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;
b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.
Законодавством закріплено право особи, яку незаконно звільнили на компенсацію заробітної плати та заробітної плати за час вимушеного прогулу, яке є безумовним.
Разом з цим, з об'єктивних причин суд не має можливості обрахувати суму, належної до компенсації, у зв'язку із відсутністю необхідних даних (посада, кількість фактично відпрацьованих годин та/або тарифної ставки, посадового (місячного) окладу, розмір середньоденного грошового забезпечення тощо) для розрахунку середнього заробітку та відповідно сум заробітної плати (в тому числі за час вимушеного прогулу). Вирішення питання відносно суми та розміру компенсації, на переконання суду, можливе після вирішення питання про порядок поновлення позивача на посаді з урахуванням змін у законодавстві за спірний період. Враховуючи, що право позивача на отримання компенсації встановлено, сума такої компенсації може бути обрахована з урахуванням висновків суду за наслідками виконання рішення суду та слідовно встановлення порядку поновлення особи на посаді. Витребування даних (довідок) для обрахунку суми компенсації на час розгляду даної справи не є виправданим з урахуванням статусу позивача у відношенні до відповідачів, Національної поліції України.
За таких обставин, суд відходить від усталої позиції у подібних спорах та у зв'язку із виключними обставинами даної справи вважає за необхідне не зазначати суми компенсації, заявлені до стягнення.
Стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункту 13 Постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами) судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.2371 КЗпП (322- 08) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Слід зазначити, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіянні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Позивач повинен довести, що страждання (душевні або фізичні) мали місце. Душевні страждання завжди конкретні - вони повинні виражатись у конкретній емоційній формі, мати облік, а не бути «взагалі».
Усі про відшкодування моральної шкоди є індивідуальними та повинні розглядатись виходячи із суб'єктивних обставин кожної конкретної справи.
Спричинення моральної шкоди у будь-яких правовідносинах згідно з вимогами законодавства не є матеріально-правовою презумпцією. Тому має і вводитись сам факт спричинення моральної шкоди та її розмір.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Позивачем не зазначено розрахунок та належне обґрунтування розміру заявленої суми моральної шкоди у співвідношенні до кожного відповідача.
Крім того, суд не може на власний розсуд вирішувати ступінь спричинення моральної шкоди позивачу кожним з відповідачів.
Оцінці судом підлягає співвідношення розміру заявленої моральної шкоди до фактично їй вчиненій та ступінь впливу таких негативних явищ на особу.
З огляду на що, позовна вимога про стягнення моральної шкоди, не може бути задоволена.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Під час розгляду даної справи відповідачами не доведено дотримання закону та наявність законних підстав під час звільнення ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного наказу.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи викладене, під час судового розгляду справи були встановлені обставини незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади, на яку його було поновлено за рішенням суду, проте не допущено до роботи та не виплачено грошове забезпечення, у зв'язку із чим позовна заява підлягає задоволенню в частині визнання протиправним та скасування Наказу міністра МВС України ОСОБА_5 від 16.01.2019 р. "По особовому складу" № 26 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019 року; стягнення з управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.01.2019 р. по 25.09.2019 р. та належну йому заробітну плату за період з 01.08.2018 р. по 16.01.2019 р. з розрахунку грошового забезпечення начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці на момент звільнення. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено негайне виконання рішення
Решта доводів сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Таке рішення суду, в даному випадку, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.
За наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 11, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління МВС України на Придніпровській залізниці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, - задовольнити частково;
Визнати протиправним та скасувати Наказ міністра МВС України ОСОБА_5 від 16.01.2019 р. «По особовому складу» № 26 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) відповідно до пунктів 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.01.2019 року;
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019 року;
Стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.01.2019 р. по 25.09.2019 р.;
Стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці користь ОСОБА_1 належну йому заробітну платуза період з 01.08.2018 р. по 16.01.2019 р. з розрахунку грошового забезпечення начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці на момент звільнення;
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04 жовтня 2019 року.
Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 04.10.19 Суддя Згідно з оригіналом Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун