07 жовтня 2019 р. Справа № 160/9674/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування реєстрації,-
03.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.07.2019 року, зареєстровану за №ДП181191890319, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (ССІ) на об'єкт - житловий будинок загальною площею 248,8 кв.м. із складовими частинами: житловий будинок, М-2; лазня, Н; навіси, О, С, Т, альтанки, П, Р; споруди, замощення, №1-13, 1, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:01679:0076, реєстраційний номер 1815326812000.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач просить визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внаслідок якої, право власності на спірне домоволодіння зареєстровано за матір'ю його колишньої дружини, крім того, вказана реєстрація не могла бути здійснена без його відома, оскільки зазначений об'єкт є спільним сумісним майном позивача та його колишньої дружини - ОСОБА_2 , поділ якого, як спільного нажитого, є предметом розгляду в іншій судовій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звя'зку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у звя'зку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єктом владних повноважень за правилами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч. 1 ст. 19 КАС).
Із аналізу наведених вище положень КАС слідує, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тобто, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Із матеріалів справи слідує, що право власності на об'єкт спірного домоволодіння 29.05.2008 року набуте колишньою дружиною позивача ОСОБА_2 , а 12.07.2019 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.07.2019 року №ДП181191890319, видану відповідачем, та яка є предметом розгляду даної справи, право власності на вказане майно належить матері колишньої дружини позивача - ОСОБА_3 .
Позивач, звертаючись до адміністративного суду із позовом, обґрунтовує свої вимоги тим, що реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, на підставі якої право власності на домоволодіння зареєстровано за третьою особою - ОСОБА_3 є порушенням його майнових прав.
За правилами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб .
За змістом ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Зважаючи на наведене вище, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Відтак, оскільки, оскарження реєстрації Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.07.2019 року №ДП181191890319, є похідною вимогою оскарження реєстрації права власності за третьою особою - ОСОБА_3 на об'єкт, поділ, якого як спільно нажитого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є предметом розгляду в іншій судовій справі, даний спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 814/104/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Розгляд такого спору належить здійснювати за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за даним позовом.
Крім того, у позовній заяві позивач просить забезпечити докази шляхом витребування в Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради декларації про готовність об'єкта до експлуатації та документи, на підставі яких вона прийнята.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 114 КАС України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія.
Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Приписами п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. (ч. 3 ст. 166 КАС України)
З огляду на те, що у відкритті провадження у справі за даним позовом - відмовлено, а подання заяви про забезпечення доказів допускається до подання позовної заяви та під час розгляду справи, суд вважає, що заява про забезпечення доказів підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до положень п.п.3,4 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, або залишення заяви без розгляду, судовий збір повертається - повністю.
Так, позивачем, оплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. за вимогу немайнового характеру, що підтверджується квитанцією №0.0.1482204808.1 від 02.10.2019 року та у розмірі 576,30 грн. - за клопотання про забезпечення доказів, що підтверджується квитанцією №0.0.1482209797.1 від 02.10.2019 року.
Відтак, поверненню підлягає сума судового збору в розмірі 1344,70 грн.
Керуючись ст.170, 243, 248 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування реєстрації.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів по справі №160/9674/19 - залишити без розгляду.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1344,70 грн. (одна тисяча триста сорок чотири гривні сімдесят копійок) з Державного бюджету України.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору належить здійснювати за правилами цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв