Справа № 308/13783/18
11 вересня 2019 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Вереш А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат, визначення місця проживання дітей, -
ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат, визначення місця проживання дітей.
Позовні вимоги мотивує тим, що 19.05.2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції в Хмельницькій області, про що було зроблено актовий запис - №61. У шлюбі у них народилися син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, взаємоповаги один до одного, зрада з боку відповідача у подружній вірності, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям. Основною причиною розірвання шлюбу є нанесення відповідачем їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона потрапила до лікарні. Вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим та суперечить її інтересам. У зв'язку з чим позивач вважає, що шлюб носить формальний характер, оскільки жодних обов'язків у сторін, як подружжя не існує.
Окрім того, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , жодної участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, ухиляється від їх утримання, матеріальної допомоги на утримання не надає. Дана обставина негативно позначається на житті родини, та не дозволяє в повному обсязі забезпечити дітей найнеобхіднішим. На даний час діти знаходяться повністю на її утриманні.
З посиланням на викладене позивач просить суд: шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 19.05.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції в Хмельницькій області, про що було зроблено актовий запис - 61 - розірвати; стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) гривень щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття; місцем проживання дітей визначити місце проживання матері ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме кошти в сумі Ѕ частки вартості щомісячного харчування у закладі дошкільної освіти № 16 " Зернятко" на кожну дитину окремо та судові витрати.
Представник позивача ОСОБА_5 та позивач в судове засідання не з'явилися, надіслали на адресу суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей разом з позивачкою визнає.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Як встановлено судом, сторони уклали шлюб 19.05.2012 року, який був зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції у Хмельницькій області, про що було зроблено актовий запис - №61, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 19.05.2012 року, оригінал якого наявний в матеріалах справи.
У даному шлюбі у сторін народилися діти : син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується відповідними свідоцтвами про народження, копії яких приєднані до матеріалів справи.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 працює в КП « Водоканал м. Ужгорода» на посаді монтажника водної інспекції з 12.02.2016 року і отримує заробітну плату, що стверджується даними довідки № 2014 від 26.11.2018 р. та даними довідки № 83 від 19.11.2018 р. про нараховану заробітну плату.
Як встановлено судом, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 ,що стверджується даними довідки ТОВ « Наш - добробут» № 1644 від 20.11.2018 року.
Майновий спір між сторонами відсутній.
Шлюбні відносини між подружжям, як стверджує позивач у позовній заяві припинені.
Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.
Суд враховує, що регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
У відповідності зі ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Згідно положення ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
З урахуванням викладеного, оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, суд вважає, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім'ї неможливо, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, як це передбачено ст.112 Сімейного Кодексу України, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 носить формальний характер.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що дана сім'я розпалась остаточно, примирення між подружжям є неможливим, є всі підстави для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Згідно ст. 56 ч. 3 СК України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, а ч. 4 цієї ж статті передбачає, що примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
Обґрунтованими є і вимоги позивачки про стягнення з відповідача аліментів на її користь на утримання неповнолітніх дітей.
Так, відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України, зокрема згідно до вимог ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідач ОСОБА_3 свій обов'язок утримувати дітей, що передбачений ст. 180 СК України не виконує.
Ненадання матеріальної допомоги на утримання дитини є порушенням обов'язку батьків піклуватися про своїх дітей.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленністю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частцівід доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька, матері і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 1 статті 182 СК України зазначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Частина 2 статті 182 СК України зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 7 ЗУ „Про державний бюджет України на 2019 рік" затверджено на 2019 рік прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років з 01 січня 2019 року - 1626 гривень, з 01 липня 2019 року 1699 грн. , на дітей вікoм від 6 до 18 років з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вимоги ст. ст. 182, 183 СК України, надані сторонами докази в підтвердження своїх позовних вимог та заперечень проти позовних вимог, враховує матеріальний стан позивача,стан здоров'я, потреби дітей, та розмір отриманого відповідачем доходу , відсутність у відповідача інших утриманців, враховує встановлений законом мінімальний розмір аліментів на дитину, а також покладення обов'язку утримання дітей на обох батьків.
Як встановлено судом, відповідач в порядку ст.188 Сімейного Кодексу України від обов'язку утримувати дітей не звільнений, угоди про добровільну сплату аліментів згідно ст. 189 Сімейного кодексу України між сторонами на даний час не укладено, проте не надає матеріальної допомоги на утримання та виховання дітей.
Будь яких обставин, що перешкоджали б відповідачу сплачувати аліменти на утримання дітей в судовому засіданні не встановлено.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини -права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
З урахуванням викладеного, зважаючи на приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що для задоволення всіх потреб дітей: калорійного харчування та забезпеченням одягу відповідно до їх віку, з урахуванням принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька у їх утриманні,а також покладення обов'язку утримання дітей на обох батьків, слід визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі по 1500,00 грн. щомісячно на утримання кожної дитини, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, задовольняючи позовні вимоги.
Підстав для відмови у задоволенні позовних вимог судом не встановлено.
Обгрунтованими є і вимоги позивача про визначення місця проживання дітей разом з нею.
Відповідно до ч. 1ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Оскільки відповідач визнає позов в частині визначення місця проживання дітей разом з позивачкою, не вбачається наявність спору щодо визначення проживання їх спільних дітей.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її користь додаткових витрат на утримання малолітніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме коштів в сумі Ѕ частки вартості щомісячного харчування у закладі дошкільної освіти № 16 «Зернятко» Ужгородської міської ради на кожну дитину окремо суд констатує наступне.
Як встановлено судом, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад дошкільної освіти № 16 «Зернятко» загального розвитку з вересня 2017 року, що підтверджується довідкою директора ЗДО № 16 «Зернятко» ЛТ Вітязь від 19.11.2018 за № 116, та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад дошкільної освіти № 16 «Зернятко» загального розвитку з серпня 2015 року, що підтверджується довідкою директора ЗДО № 17 «Зернятко» ЛТ Вітязь.
Згідно ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобовязані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Предметом доказування в справах даної категорії є наявність особливих обставин для понесення додаткових витрат, інших істотних обставин. Спір між батьками щодо розміру додаткових витрат може бути вирішено судом.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках, за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися, залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі, істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства га стягнення аліментів» роз'яснено, що до участі у додаткових витратах на утримання дитини можна притягати лише батьків, у цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - витягами з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
На підтвердження понесених додаткових витрат на дітей позивач посилається на довідки директора ЗДО № 16 «Зернятко» ЛТ Вітязь від 19.11.2018 за № 116 та від 19.11.2018 за № 117.
Відповідно до ст.12,82 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може вважати понесення позивачем витрат на оплату вартості харчування дітей у закладі дошкільної освіти як витрати, викликані особливими обставинами, понесення яких одним з батьків зумовлювало б стягнення їх половини з іншого. Суд враховує, що таке харчування дітей у закладі дошкільної освіти не зумовлено особливими обставинами у житті дитини, зокрема розвитком здібностей дитини.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне в цій частині позовних вимог відмовити, оскільки такі витрати відповідно до положень ст. 185 СК України, не є додатковими витратами, а є основними витратами по утриманню дітей, які повинні покриватися за рахунок доходу позивачки та аліментів на утримання малолітніх дітей.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи встановлений законом мінімальний розмір аліментів на дитину,суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з підстав та мотивів викдадених вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оскільки з позовом позивач звернулася 29.11.2018 року, аліменти на утримання дітей підлягають стягненню з цієї дати.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог тому суд вважає, що оскільки позивачі за подання позовів про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, відповідно до Закону України "Про судовий збір", з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263-265, 268, 352, 354, 430 ЦПК України та ст.ст. 105, 110,112 , 180 - 182, 184 ,191 Сімейного Кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат, визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 19.05.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції у Хмельницькій області, про що було зроблено актовий запис - 61 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )аліменти на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі по 1500,00 гривень щомісячно на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 29.11.2018 року і до досягнення дітьми повноліття.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання матері - ОСОБА_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену нею суму судового збору в розмірі 1409,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Дата складання повного судового рішення - 20.09.2019 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца