Провадження № 2/760/4606/19 В справі № 760/6327/19
24 вересня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря - Гак Г.М.
представника позивача - Галі Є.С.
представників відповідача - Островерхова К.М., Решетніка Ю.І.
представника 3-ї особи - Пізняхівського Ф.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства »Укрсоцбанк», 3-я особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, суд
Позивач звернувся з позовом і просить визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту № 11226627000 від 01 жовтня 2007 року, укладений між ним та відповідачем.
Посилається в позові на те, що 01 жовтня 2007 року між ним та відповідачем був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11226627000, за умовами якого він мав отримати кредит у сумі 100 000, 00 доларів США, що еквівалентно 505 000, 00 гр. за курсом НБУ на день його укладення.
В забезпечення виконання умов договору в цей же день між банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 146272.
Договір кредиту був укладений із визначенням його змісту та істотних умов на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб, на час укладання якого працівники банку запевнили його, що даний договір відповідає всім вимогам закону.
Після отримання інформації про розмір його заборгованості та сум строкових платежів, він зрозумів, що банк ввів його в оману при підписанні договору, деякі пункти якого обмежують та порушують його права, тобто ці умови є несправедливими.
Даний договір не містить всіх істотних умов, які вимагаються цивільним законодавством для кредитних договорів, а саме: порядку припинення його дії та відповідальності банку за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням кредитного договору банк зобов'язаний був повідомити його у письмовій формі про переваги та недоліки пропонованих ним схем кредитування, але цього банком зроблено не було.
Відповідачем порушено вимоги п. 4 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема про те, що у договорі про надання кредиту повинно бути зазначено детальний розпис сукупної вартості кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, однак в оспорюваному договорі це відображено не було.
Ці порушення ввели його в оману щодо справжньої фактичної суми кредиту та супутніх витрат по ньому.
Банком було порушено вимоги п. 3.1 та 3.6 ст. 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 20017 року № 168, відповідно до яких банки зобов'язанні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.
Також банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку.
Банк в порушення цих вимог у п. 1.3.5 Договору кредиту встановив такі платежі, а саме: комісію за видачу кредиту в розмірі 20, 00 доларів США.
Відсотки за видачу кредиту штучно були збільшені без його відома та інформування на 1, 6 % річних та дані обставини не були відображені ні у графіку платежів, ні у сукупній вартості кредиту.
Він не отримав необхідну, доступну, достовірну та повну інформацію про кредит, що мала забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору, він не мав можливості правильно сприйняти умови кредитування, реально оцінити можливі ризики та власну платоспроможність, а також прийняти зважене рішення щодо вибору банку та умов отримання споживчого кредиту .
Згідно з Висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи від 14 лютого 2019 року № 2746 положення договору про надання споживчого кредиту № 11226627000 від 01 жовтня 2007 року не відображають повного обсягу інформації про умови кредитування та чітко визначених сум погашення заборгованості, а також при встановленій договором кредиту процентній ставці 12, 9 % річних фактично він сплачував 16, 57%.
Також зазначає, що розрахунок платежів не проведений, оскільки в ньому зазначено тільки два показники: дату платежу та суму, що повинна залишатись за тілом кредиту після сплати щомісячного платежу, без зазначення розміру щомісячного платежу, з чого складаються вказані суми та на момент укладення договору відсутня інформація щодо кінцевих сум.
Всупереч п. 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу по умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банком не надано споживачу графіка платежів із зазначенням сум погашення основного боргу, відсотків за користування кредитом та інших супутніх послуг чи фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, і такий графік між сторонами не підписувався.
В додатку № 2 до Договору кредиту «Графік погашення кредиту « відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом та загальний розмір щомісячного платежу, що не відповідає умовам п. 3.2 Правил.
За таких обставин вважає, що в Договорі відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладання, що порушує його права як споживача кредитних послуг.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.
Скориставшись своїм правом, надав до суду письмовий відзив.
Зазначив, що за умовами укладеного 01 жовтня 2007 року з позивачем кредитного договору банком останньому був наданий кредит в іноземній валюті в сумі 100 000, 00 доларів США, а позичальник взяв на себе зобов'язання повернути кредит в іноземній валюті та сплатити плату за кредит в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Про згоду з умовами Кредитного договору свідчить те, що з моменту його укладення позивач належним чином виконував його умови, вчасно та в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом, до моменту звернення до суду не висловлював незгоди з умовами договору та не вносив пропозицій про внесення змін до нього.
За період дії договору з 01 жовтня 2007 року до 24 лютого 2011 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено 5 Додаткових угод до кредитного договору.
При укладанні Кредитного договору позичальнику були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили позивача прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.
Укладаючи Кредитний договір, сторона з'ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін.
Пунктом 7.12 Кредитного договору позивач засвідчив, що всі умови договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність виконувати його умови.
Даним пунктом кредитного договору позивач підтвердив, що перед підписанням договору ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».
Тобто, перед укладанням кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови кредитного договору.
Щодо пункту 1.3.5 Кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту у розмірі 20 доларів США, зазначив, дана комісія була встановлена за вчинення дій на користь позивальника, тобто позивача, а саме надання кредитних коштів, і це не є платою на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, як про це зазначає позивач.
Крім того, в день укладення договору був укладений Додаток №2«Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», який і є детальним розписом сукупної вартості кредиту, про ненадання якого зазначає позивач.
Даний графік відповідає вимогам Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Додаток № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до кредитного договору є Додатком до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених зазначеною постановою.
Пункт 1 Додатку № 2 визначає, що даний Графік є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту № 11226627000 від 01 жовтня 2007 року та містить перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, тобто, включає в себе математичні показники щодо сплати основного боргу, відсотків та супутніх послуг, пов'язаних з обслуговуванням кредиту.
Крім того, зазначений Додаток підписаний безпосередньо позивачем на кожному його аркуші та містить підпис позивача на підтвердження отримання вказаного додатку, що свідчить про ознайомлення позивача із зазначеним додатком, а тому твердження останнього про відсутність орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з його оформлення вважає безпідставними та належним чином не обґрунтованими.
Відповідно до п. 1.18 Постанови НБУ № 225 від 18 червня 2003 року «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України « для обрахування процентних доходів і витрат засовуються такі методи визначення кількості днів:
-метод «факт/факт» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році;
-метод «»факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів;
-метод «30/360» передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.
Зазначені позивачем методи для визначення суми плати за користування кредитними коштами, а саме - «365/365» або «360/360» взагалі не існують та не закріплені ніякими законодавчими актами.
Зазначає, що застосування методу розрахунку процентів «факт/360», зазначеного в Кредитному договорі, є результатом домовленості сторін про його застосування та не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Також зазначає, що укладений кредитний договір не є типовим договором (приєднання), а його умови були погодженні сторонами на засадах свободи договору та вільного волевиявлення сторін.
Щодо висновку в частині процентної ставки, зазначив, що експертом при визначенні реальної відсоткової ставки враховані платежі, які не відносяться до предмету кредитування.
Вважає, що позивач, звертаючись до суду, плутає поняття реальної процентної ставки та ставку, за якою здійснюється плата за користування кредитними коштами, вважаючи, що процентна ставка за кредитом становить не 13, 9 % річних, а 16, 57 % річних.
В висновку експерт дає відповідь на питання щодо реальної відсоткової ставки за кредитом, яка, на його думку, становить 16, 57 %, а не 16, 50 %, як зазначено в Додатку № 2 до кредитного договору, а не щодо ставки плати за користування кредитними коштами.
Так, висновки експерта стосуються щомісячних платежів по кредиту (з врахуванням страхових та інших платежів), реальної сукупної вартості та здорожчання кредиту.
При цьому щомісячні платежі по кредиту (з врахуванням страхових та інших платежів), реальна сукупна вартість та здорожчання кредиту, є величинами, що регулюють всі суми, які підлягають сплаті позичальником, у тому числі й третім особам.
Реальна відсоткова ставка - величина, яка охоплює і інші зобов'язання, які виходять за межі Кредитного договору і, відповідно, не є відображенням змісту спірних зобов'язань, оскільки кредитні зобов'язання є певною частиною в такій величині.
Обгрунтування змін за рахунок умовних платежів на користь третіх осіб не свідчить про те, що для позичальника встановлено інші обов'язки, ніж ті, що визначені договором.
Реальна відсоткова ставка та абсолютне значення здорожчання кредиту не є умовами кредитного договору.
Вважає, що жодних обставин, які б перешкоджали укладенню Кредитного договору не існувало та не існує, а наведені обставини і доводи, на які посилається позивач, є безпідставними та необґрунтованими.
Виходячи з цього, просить у позові відмовити.
Скориставшись своїм правом, позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доказів отримання ним інформаційного листа, зазначеного відповідачем у відзиві, останній не надав, і надання таких інформаційних листів при укладенні кредитних договорів законом не передбачено.
Заперечував проти наявності Додатку № 2 до Кредитного договору, посилаючись також на його ненадання представником відповідача як доказу на підтвердження заперечень останнього.
Зазначив, що заперечуючи проти експертного висновку, представник відповідача своїх розрахунків не надав.
Вважає, що укладений ним з відповідачем договір не відповідає вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, не надано позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз'яснено позичальнику, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Розрахунок платежів споживача не проведений, оскільки у ньому зазначено тільки два показники: дату платежу та суму, що повинна залишатись за тілом кредиту після сплати щомісячного платежу; й не зрозуміло для споживача, оскільки не зазначено розмір щомісячного платежу, із чого складаються вказані суми та на момент укладення договору взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум.
Представник третьої особи в судовому засіданні позов підтримав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2007 року між сторонами був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11226627000, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 100 000, 00 доларів США, що на момент укладення договору за курсом НБУ еквівалентно 505 000, 00 гр.
Відповідно до пункту 1.2.2 Договору позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 01 жовтня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або умов відповідної угоди сторін.
Згідно з п.п. 1.3.1-1.3.3 Договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13, 9 % річних.
Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов Договору.
Сторони домовились, що за умовами Договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 5.2 Договору.
Нарахування процентів за Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України.
Період нарахування процентів, згідно умов договору, починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами пунктів 1.3.2, 5.2 Договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця.
При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику, і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору.
Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем.
Відповідно до п. 5.1, п. 5. 2 Договору процентна ставка за цим Договором може бути змінена в порядку і на умовах, визначених Договором.
01 жовтня 2007 року в забезпечення виконання позичальником умов договору між банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 146272.
01 жовтня 2007 року між позивачем та банком була укладена Додаткова угода № 1 до Договору про надання споживчого кредиту, яким були внесенні зміни до основного договору та, зокрема, додано до Договору Додаток № 2 - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» та Додаток № 3 - Тарифи Банку.
Пунктом 1.6 Додаткової угоди № 1 доповнено пункт 7.5 новим абзацом в наступній редакції: «Підписанням Договору позичальник підтверджує, що на дату укладання Договору є клієнтом банку і ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню».
/ а. с. 10 - 16, 83 /
Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що позивач укладав кредитний договір з метою досягнення певної мети, вважаючи, що договір відповідає його інтересам, а банк при наданні йому кредиту діяв добросовісно та з дотриманням вимог закону.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким актом цивільного законодавства є, у тому числі, Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п.»д» ч.2 ст.11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
За змістом ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Згідно з п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.
В пункті 3.1 Правил зазначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх послуг, а також інших фінансових зобов'язань.
Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони досягли домовленості щодо розміру кредиту в сумі 100 000, 00 доларів США, та розміру відсотків за перший місяць - 13, 9 % з правом банку їх щомісячного перегляду та збільшення.
З Висновку експерта № 2746 від 14 лютого 2019 року за результатами проведення економічної експертизи Київської незалежної судово-експертної установи, наданої представником позивача, вбачається, що згідно Додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» від 01 жовтня 2007 року до Договору про надання споживчого кредиту реальна процентна ставка складає 16, 50 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 78 689, 40 доларів США.
За результатами проведених розрахунків за наданими в його розпорядження документів, експерт прийшов до висновку, що сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає:
-реальна процентна ставка на момент укладання Договору - 16, 57 %;
-абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Договору - 78 699, 04 долари США.
В зв'язку з відсутністю в межах наданих документів на дослідження доказів сплати витрат, передбачених Договором іпотеки та Договором банківського рахунку, а також відсутністю інформації щодо розмірів зазначених витрат, розрахунок проведено без їх врахування, а значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту не є остаточною.
/ а. с. 21- 35 /
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до вимог ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплату процентів, відповідальність сторін.
Судом встановлено та не заперечував представник позивача, при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що грошові кошти за умовами договору позивачем були отримані і умови договору позивачем виконувалися протягом тривалого часу.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З точки зору закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення договору.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідально їх внутрішній волі.
Крім того, сторони не заперечували, що позивач при укладення договору не пред'являв будь-яких вимог в частині надання додаткової, незрозумілої йому інформації, якщо таке нерозуміння мало місце, тривалий час виконував умови договору, сплачуючи кредит та відсотки по ньому, вся інформація про розмір грошових зборів і витрат та комісій була зазначена в договорі, з якою він погодився, підписавши договір.
Укладаючи договір, Розділом 4 Кредитного договору сторони визначили відповідальність сторін, підписавши договір, позивач ознайомився з видами та розміром відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору.
Виходячи з цього, суд вважає, що при укладенні договору позивач був обізнаний про сукупну вартість кредиту, розмір процентної ставки та деталізованим графіком погашення кредиту.
За змістом Закону України «Про захист прав споживачів» він застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
З урахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Суд не приймає до уваги приведені позивачем твердження в обґрунтування пред'явленого позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» /в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин/ зазначено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві при укладенні договору споживчого кредиту.
Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до п.2 ст.19 Закону.
Відповідно до ч.3 ст.12 Закону фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнтові з зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість.
Згідно з п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Звертаючись до суду, позивач посилається на недійсність договору з огляду на ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів» щодо використання нечесної підприємницької практики при укладенні договору, а саме: ненадання всієї необхідної інформації, надання її не в повному обсязі, в нечіткій, незрозумілій формі для нього, як необізнаної в правилах особи, що є введення його в оману.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК Ккраїни докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту позову вбачається, що він ґрунтується на аналізі законодавства, яке регулює права споживача при укладенні та виконанні кредитних договорів, а також висновку експерта, виконаному на замовлення позивача перед зверненням до суду.
Будь-яких доказів порушення даного законодавства, а саме: яка саме визначена Законом України « Про захист прав споживачів» інформація, яка б вплинула на його свідомий вибір під час укладання договору, не була йому надана чи надана йому в незрозумілій формі, з боку відповідача щодо нього при укладенні договору, не надано, та не зазначено в самому позові.
Що стосується посилання на включення до умов договору платежів за сукупні послуги, пов'язані з наданням кредиту, суд враховує, що однією із засад цивільного судочинства, згідно з пунктом 3 ч.1 ст.3 ЦПК України, є свобода договору.
Позивач, підписуючи договір та виконуючи його на умовах, зазначених у ньому, погодився з ними.
Що стосується висновку експерта, суд виходить з того, що він був наданий за ініціативою позивача та в обсязі наданих ним же документів, за відсутності документальних підтверджень платежів одних платежів, та з урахуванням супутніх платежів, погоджених з позивачем.
Про це ж зазначається і в самому Висновку, який викладений у формі припущення та містить посилання на відсутність певного переліку документів, за наявності яких сам висновок міг би відрізнятись.
Вказаний експертний висновок не є підтвердженням того, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору.
Вказаний висновок є інформативним стосовно конкретних питань наявності та розміру заборгованості позивача за оспорюваних кредитним договором, що не є предметом розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що даний спір виник у суді після звернення ПАТ'УкрСиббанк» до суду з позовом до позивача та 3-ї особи про стягнення заборгованості за умовами кредитного договору.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з цього та викладеного вище, суд вважає недоведеними посилання позивача на порушення відповідачем умов Закону України « Про захист прав споживачів» при укладенні з ним кредитного договору, зокрема, приховання інформації та введення його оману, які б давали підстави для висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Керуючись ст.ст.3,6,15,16,203, 215,229-230,626-628, 638, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України « Про захист прав споживачів», Законом України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 2, 4 -5,10-13, 76-81, 141,259, 263-265, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства »Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04 жовтня 2019 року.
Суддя Л .А. Шереметьєва