Провадження № 2/760/5443/19
В справі № 760/12509/19-ц
23 вересня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного управління юстиції у м. Києві про звільнення майна з-під арешту, скасування записів про обтяження речових прав, суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить:
-звільнити з-під арешту, накладеного постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Бердар М.М. від 10 березня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зареєстрованого 27 березня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 5130352, нерухоме майно, що належить йому на праві власності;
-скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження за № 5130352, зареєстрований 27 березня 2014 року реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчуком В.А. на підставі постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Бердар М.М. від 10 березня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
-звільнити з-під арешту, накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Бердар М.М. від 10 березня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зареєстрованого 27 березня 2014 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером обтяження 14265946, рухоме майно, що належить йому на праві власності;
-скасувати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис про обтяження за № 14265946, зареєстрований 27 березня 2014 року реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України Казновецькою О.О. на підставі постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Бердар М.М. від 10 березня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Посилається в позові на те, що 10 березня 2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Бердар М.М. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить йому, як боржнику.
Постановою державного виконавця від 31 липня 2014 року виконавчий документ був повернутий стягувачу.
Відповідно до даної постанови, згідно отриманої інформації на запити, направлені державним виконавцем у відповідні державні органи, належного йому майна на праві власності не виявлено.
Не дивлячись на повернення виконавчого листа стягувачу, постанова про скасування арешту майна винесена не була, і обтяження, накладені на підставі постанов державного виконавця,скасовані також не були.
Крім того, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив, а стягувач у встановлений термін повторно не направив його на виконання до органів державної виконавчої служби, що унеможливлює його подальше фактичне виконання зі спливом встановленого строку.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
21 травня 2019 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджатися своїм майном.
Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За правилами ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві винесена постанова про накладення арешту на майно боржника та оголошена заборона на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику - позивачу в справі.
Згідно Інформації про виконавче провадження постанова про накладення арешту на майно позивача була винесена в межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про конфіскацію майна.
31 липня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Сканцевою Н.С. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст.47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа - виконавчого листа №1760/23/13 від 27.09.2013 року про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 , в ході виконавчих майна у боржника не виявлено.
/ а.с. 9; 10 - 12 /
Відповідно до ч.1 ст.57 Закону України « Про виконаве провадження» / в редакції на момент виникнення спірних правовідносин/ арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону України « Про виконавче провадження» / в редакції на момент виникнення спірних правовідносин /виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися
безрезультатними.
В ч.ч.1.2 ст.50 Закону зазначено, що у разі закінчення виконавчого провадження повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Повертаючи виконавчий документ, державним виконавцем дані вимоги закону виконані не були, накладений арешт на майно позивача скасований не був.
Відповідно до ст.368 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.
Тобто, право власності позивача, як абсолютне право, має бути захищене лише при доведеності самого факту порушення.
Відповідно до пунктів 2 та 3 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивач - це особа, яка звернулася до суду у встановленому законом порядку та стверджує про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи інтересів іншими учасниками цивільних відносин.
Відповідач - це особа, яка має нести установлену договором або законом відповідальність.
Позивач на власний розсуд визначає особу, до якої пред'являє вимоги.
З точки зору ч.1 ст.2 ЦПК України завданням та основними засадами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З даного аналізу випливає, що відповідач - це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав.
Тому саме позивач визначає, до кого пред'явити позов.
Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не заявить клопотання про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, суд у такому позові відмовляє.
Звертаючись до суду, позивач залучає до участі в справі як відповідача орган державної виконавчої служби.
Відповідно до ст.1 Закону України « Про виконавче провадження» на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців, покладається примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб).
Згідно зі ст. 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
З точки зору процесуального закону сторонами в справі є особи, між якими виникає матеріально-правовий спір, який має бути вирішений судом.
Виходячи з завдань, які законом покладені на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців, суд приходить до висновку, що права позивача залученим ним до участі в справі відповідачем порушені не були і не могли бути порушені.
Відповідно до ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з викладеного вище, суд вважає, що діями залученого позивачем до участі в справі відповідача його права порушені не були, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 15,16, ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, 321, 368, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного управління юстиції у м. Києві про звільнення майна з-під арешту, скасування записів про обтяження речових прав на нерухоме майно відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шереметьєва