ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 вересня 2019 року № 640/4054/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника відповідача: Гаврилюк А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомГромадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1
доДержавної міграційної служби України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати рішення №102-18 від 07 грудня 2018 Державної міграційної служби України про залишення без розгляду скарги на наказ ГУ ДМС України в м. Києві №392 від 29.08.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - незаконним;
- скасувати наказ ГУ ДМС в м. Києві №392 від 29.08.2017;
- зобов'язати ГУ ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснити розгляд справи за правилами загального провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.09.2019.
З огляду на неявку позивача, представника позивача в судове засідання, призначене на 02.09.2019, суд відклав розгляд справи на 30.09.2019.
Позивач, представник позивача в судове засідання, призначене 30.09.2019 повторно не з'явились, представник відповідача наполягав на розгляді справи по суті.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи приписи частини п'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30.09.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 08 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29 серпня 2017 року Головним управління Державної міграційної служби у м. Києві прийнято наказ №392 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1.
Відповідно до повідомлення від 31.08.2017 №224 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує честь, гідність, поводження чи покарання.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України.
Рішенням Державної міграційної служби України від 07.12.2018 №102-18 залишено без розгляду скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 12.10.2018 на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 29.08.2017 №392 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи вказані наказ та рішення необґрунтованими та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Відповідно до змісту спірного наказу, в якості підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 слугувала очевидна необґрунтованість заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Народної Республіки Бангладеш, народився в АДРЕСА_1, за національністю - бенгалець, за віросповіданням - мусульманин, неодружений, освіта - вища.
Територію країни громадянської належності залишив 01.05.2017, до України прибув 30.05.2017, перетнувши кордон автомобільним транспортом, на момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.
В заяві -анкеті вказав, що не може повернутися до країни походження, оскільки члени опозиційної партії, членом якої був, піддаються тортурам, насильству та переслідуванню. Зі слів позивача, у випадку його повернення до країни походження, він може стати жертвою переслідування на ґрунті політичної загрози через членство в опозиційної партії, може бути заарештованим та потрапити за грати, де може зазнати фізичного насильства.
Водночас, під час співбесіди позивач повідомив. Що вступив до партії у 2002 році, однак, жодного документального підтвердження власної участі в політичній партії не надав,. В протоколі співбесіди у відповідь на поставлені питання щодо мітингів, які проходили, назв, місць та часу, пригадав лише один.
Задокументовані докази наявності переслідувань в країні громадянської належності та країні постійного проживання у позивача відсутні. Твердження позивача гуртуються лише на загальновідомій інформації та містять розбіжності.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Таким чином, позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними. Крім того, висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту містить інформацію з відкритих інтернет - джерел щодо відсутності загрози при поверненні позивача до країни громадянської належності.
У зв'язку з тим, що позивачем не доведено наявність небезпеки його життю в Бангладеш, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За наведених обставин суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1.
Відтак, наказ ГУ ДМС в м. Києві від 29.08.2017 №392 є правомірним, тому підстави для його скасування у суду відсутні.
З огляду на вищевикладене у суду також відсутні підстави для зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Щодо позовної вимоги в частині скасування рішення Державної міграційної служби України, яким залишено без розгляду скаргу на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до п.8.4 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011року №649, ДМС залишає скаргу без розгляду, якщо: а) скаргу подано особою, яка згідно з Законом не має права подавати таку скаргу; б) на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС; в) надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю); г) скаргу подано після закінчення строків, визначених Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення №224 позивач отримав 31.08.2017, що підтверджується його власноручним підписом, скаргу до ДМС України подано 12.10.2018, тобто з пропуском 5ти денного строку.
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність прийняття оскаржуваного рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста,-
В задоволенні позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 04.10.2019.
Суддя С.К. Каракашьян