03 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9444/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 26.12.2018 внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.04.2019 № 46;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, як інваліду ІІ групи з 26.12.2018, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 з урахуванням попередніх виплат.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що з 04.03.2015 Житомирською обласною МСЕК №2 йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби. У зв'язку з цим, йому відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182700,00 гривень. В подальшому, при повторному медичному огляді йому з 26.12.2018 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби. З огляду на що, позивач вважає, що відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги", він, як інвалід ІІ групи з 26.12.2018, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги він звернувся із відповідною заявою та доданими до неї документами до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат. Проте, рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом № 46 від 12.04.2019, у призначенні одноразової грошової допомоги йому було відмовлено з тих підстав, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
ОСОБА_1 вважає рішення № 46 від 12.04.2019 протиправним, оскільки в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрала чинності 01 січня 2017 року та якою статтю 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було доповнено пунктом 4 про відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін, на спірні правовідносини не розповсюджується, тому що на момент первинного встановлення йому з 04.03.2015 ІІІ групи інвалідності, вказані положення ще не були прийнятті. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, він має право на отримання одноразової допомоги в більшому розмірі. В підтвердження своєї позиції, ОСОБА_1 посилається, на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.03.2018 по справі № 295/3091/17.
Ухвалою судді від 19 липня 2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу та третій особі було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення їм копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та пояснення щодо позову.
Копію вищезазначеної ухвали суду, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 23 липня 2019 року було надіслано на адреси місцезнаходження Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що повернулись на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Міністерство оборони України отримало26 липня 2019 року, а Житомирський обласний військовий комісаріат - 25 липня 2019 року (а.с.23, 27).
29 липня 2019 року до суду надійшли пояснення ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо позову, в яких зазначено, що своїм правом на отримання коштів у випадку втрати працездатності, передбаченим ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ОСОБА_1 скористався, оскільки у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності йому було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 182700,00 гривень. Натомість, пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку №975 визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі виникає у випадку, якщо встановлення вищої групи інвалідності відбулося протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. Оскільки позивачу ІІІ групу інвалідності було встановлено 04.03.2015, а ІІ групу - 26.12.2018, тобто понад дворічний термін з часу первинного встановлення інвалідності, то на думку ІНФОРМАЦІЯ_2 підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у більшому розмірі відсутні. Враховуючи зазначене, третя особа вважає позов безпідставним та просить залишити його без задоволення (а.с.24-25).
13 серпня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що Міністерство оборони України заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Таку позицію відповідач аргументував тим, що позивач помилково ототожнює встановлення за результатами чергового огляду вищої групи інвалідності, із самостійним правом на отримання одноразової грошової допомоги. Позивачу одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності III групи призначена та виплачена, а отже встановлення за результатами чергового огляду вищої групи інвалідності не є окремою (самостійною) підставою для повторного призначення одноразової грошової допомоги. В свою чергу, законодавство допускає можливість виплати такої допомоги у більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому, відповідач зазначає, що вимоги щодо виплати допомоги у більшому розмірі протягом дворічного терміну діяли як на час первинного встановлення позивачу інвалідності так і на час встановлення вищої групи. Крім того відповідач наголошує, що з 01 січня 2017 року спірні правовідносини були остаточно врегульовані Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Таким чином, з 01 січня 2017 року, станом на час проходження позивачем повторного огляду та на час прийняття рішення Міністерством оборони України, законодавством чітко визначено та регламентовано, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності обмежено дворічним строком після первинного встановлення інвалідності. Натомість, приводу посилання ОСОБА_1 на судове рішення Верховного Суду у справі №295/3091/17, відповідач зазначив, що воно є недоречним, оскільки постанова у вказаній справі ухвалена за інших фактичних обставин(а.с.29-34).
Ухвалою суду від 02 вересня 2019 року адміністративну справу №240/9444/19 було призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 19 вересня 2019 року о 11:00.
19 вересня 2019 року позивач, а також представник третьої особи, які були належним чином повідомленні про дату час та місце проведення судового розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Разом з тим, на електронну адресу суду 19 вересня 2019 року надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі (а.с.42).
В свою чергу, представник відповідача 19 вересня 2019 року до суду з'явився, однак подав до відділу документального забезпечення суду заяву, в якій просив розглядати справи без його участі в порядку письмового провадження (а.с.43).
Відповідно до норм ч. 9 ст. 205 КАС України суд вважає за можливе здійснити розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до вимог Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 .
Згідно довідки від 18.07.2014 №202/вос, виданої військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 , позивач перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом частини та в період з 23 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року приймав участь в антитерористичній операції в Донецькій області по врегулюванню кризової ситуації в Україні до оголошення демобілізації (а.с.18).
26 червня 2014 року в результаті бою в ході проведення антитерористичної операції під час виконання завдань службових обов'язків військової служби у районі виконання завдань за призначенням батальйонно-тактичної групи прапорщик ОСОБА_1 отримав травму: астенічний стан ситуаційно обумовлений, закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку, що підтверджується довідкою військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 21.07.2014 №1091 про обставини травми (а.с.11).
З наявної у матеріалах справи копії свідоцтв про хворобу №87 вбачається, що 21 січня 2015 року госпітальною ВЛК військової частини НОМЕР_2 було проведено огляд прапорщика ОСОБА_1 за наслідками якого встановлено, що його травми пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, а також зроблено висновок про те, що позивач непридатний до військової служби у мирний час та обмежено придатний у воєнний час (а.с.14-15).
Згідно з Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію" прапорщика ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у запас за підпунктом "є" (у зв'язку з вислугою встановлених строків військової служби) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
На підставі наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2015 №48 (а.с.17) позивача з 10 березня 2015 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
04 березня 2015 року Житомирською обласною МСЕК №2 був проведений первинний огляд ОСОБА_1 за наслідками якого позивачу, починаючи з 04.03.2015 встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №083982 (а.с.12).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182700,00 гривень.
З довідки до акту огляду МСЕК від 02.01.2019 серії 12ААБ №101896 вбачається, що в подальшому, під час повторного огляду позивачу з 26.12.2018 було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с.4).
У зв'язку із встановленням з 26.12.2018 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Розглянувши подані ОСОБА_1 заяву та документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 12.04.2019 №46 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності (а.с.16).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ст. 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є вимога призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з підпунктом 4 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (п. "б" ч. 1 ст.16-2 Закону №2011-XII).
Відповідно до ч. 6, 9 статті 16-3 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв визначений в Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як встановлено із матеріалів справи, вперше позивачу ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що надавала йому право на отримання одноразової грошової допомоги, було встановлено з 04 березня 2015 року (а.с.12). Натомість, встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відбулося 26 грудня 2018 року (а.с.4).
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" був доповнений статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4 на підставі Закону України від 04.07.2012 № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності з 1 січня 2014 року.
Підпунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
При цьому, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Наведені норми узгоджуються зі змістом пункту 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), відповідно до якого якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до усіх правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Отже, законодавство, чинне на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, обмежувало дворічним строком можливість отримання такої допомоги у більшому розмірі у зв'язку з подальшою зміною групи інвалідності.
Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII було доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Таким чином, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) було встановлено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
З наведеного вбачається, що обидві норми пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (його 1 і 2 абзаци) передбачають обмеження дворічним строком періоду, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, дворічним строком. При цьому, дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу, що як на час первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (04.03.2015), так і на час встановлення під час повторного огляду інвалідності ІІ групи (26.12.2019) законодавство обмежувало право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі дворічним строком.
Здійснивши системний аналіз норм Закону №2011-XII та Порядку №975 у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачеві інвалідності, суд дійшов висновку, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності, проте при зміні групи інвалідності протягом двох років з моменту її первинного встановлення.
Позиція суду також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №826/7472/18 (адміністративне провадження №К/9901/66162/18), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як було встановлено судом, ОСОБА_1 з 04.03.2015 було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182700,00 гривень.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, передбаченим статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З 26.12.2018 ОСОБА_1 , за наслідками повторного огляду, було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому 04.03.2015 ІІІ групи інвалідності.
Отже, позивачу встановлено вищу групу інвалідності у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності, що виключає його право на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.
Судом також враховується сутність цієї допомоги як одноразової виплати, що виключає визнання за позивачем права на її повторне отримання у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму. Мова може йти лише про право на отримання цієї допомоги у збільшеному розмірі, яке, як на момент первинного встановлення позивачу інвалідності, так і на момент встановлення її вищої групи, було обмежено дворічним строком, не дотриманим позивачем за обставин даної справи.
Щодо посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, суд зазначає, що вказана позиція не може бути врахована при вирішенні даної справи, оскільки вказана постанова ухвалена за інших фактичних обставин. Зокрема, у справі №295/3091/17, що розглядалась Верховним Судом на момент первинного встановлення позивачу інвалідності (2012 рік) стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній до 01 січня 2014 року) не містила норм щодо обмежень виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення вищої групи інвалідності. До 01 січня 2014 року, законодавчі положення про одноразову грошову допомогу не обмежували право на її виплату дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 806/774/16.
Вищезазначене свідчить на користь висновку, що постанова від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 прийнята Верховним Судом за наслідками інших фактичних обставин справи щодо часу первинного встановлення інвалідності та її подальшої зміни, а відтак і за іншого законодавчого регулювання спірних правовідносин.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено правомірність рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 № 46, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович