26 вересня 2019 року Справа № 160/7408/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
при секретарі судового засідання Трайдук С.В.,
за участі:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Нагорна З.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49087, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги,-
02 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9295-53/12 від 13 травня 2019 року, прийнятою головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на суму 18276,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 травня 2019 року № № Ф-9295-53/12, оскільки позивач в 2008 році припинив займатись підприємницькою діяльністю, надав до Пенсійного фонду та Синельниківської податкової інспекції за місцем проживання необхідний пакет документів для припинення підприємницької діяльності. У вересня 2010 року позивач офіційно працевлаштувався до Синельніківського управління експлуатації газового господарства, де і працює по сьогоднішній день.
Проте, податковим органом направлена на мою адресу податкова вимога по сплаті ЄСВ у розмірі 18276,72 грн.
На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7408/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05 вересня 2019 року. В подальшому розгляд справи перенесено на 26 вересня 2019 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року клопотання ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги - повернуто заявнику без розгляду.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги просив задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року на адресу суду від відповідача 21 серпня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464 (надалі - Закон №2464), є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Позивачем протягом 2017-2018 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Позивач перебував на обліку в ГУ ДФС в Дніпропетровській області з 04.12.2007 по 25.02.2019 років як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску.
У задоволенні позові просив відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_3 зареєстрований 04.12.2007 як фізична особа-підприємець про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22340000000001627.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.02.2019 року внесено відомості про припинення підприємницької діяльності ФОП (номер запису про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності ФОП 22340060002001627); стан суб'єкта - припинено.
13 травня 2018 року податковим органом прийнято вимогу № Ф-9295-53/12, якою ОСОБА_3, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, нараховано сума боргу недоїмки з єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. за період 2017, 2018 роки.
Не погодившись з вимогою № Ф-9295-53/12 від 13 травня 2018 року позивачем подано до органу контролю скаргу від 03.04.2019 № 15674/6/99-99-11-05-02-25, за результатами розгляду якої скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено частково, а саме: зобов'язано ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформувати та направити нову вимогу, у відповідності до вимог чинного законодавства.
13 травня 2019 року податковим органом прийнято вимогу № Ф-9295-53/12, якою ОСОБА_3, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, нараховано сума боргу недоїмки з єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн.
Не погодившись з вимогою № Ф-9295-53/12 від 13 травня 2019 року позивачем подано до органу контролю скаргу від 01.07.2019 року № 29868/6/99-99-11-05-02-25, за результатами розгляду якої останню залишено без задоволення.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року № Ф-9295-53/12, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ст.1 Закону №2464 - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є:
- роботодавці;
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
- особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464 роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464 за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що позивач з 2010 року по теперішній час є найманим працівником Синельниківського управління по експлуатації газового господарства, що підтверджується копією трудової книжки (НОМЕР_2), яка наявна в матеріалах справи.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальниками-роботодавцями систематично сплачується внесок з його заробітної плати.
З наданого до суду відзиві вбачається, що оскаржуваний період страхового внеску є 2017 - 2018 роки.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, так як Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, як найманого працівника, та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
При цьому суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_3 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
Згідно з копії трудової книжки (НОМЕР_2) позивача вбачається, що з 06.09.2010 року позивач працевлаштований на посаді слюсарем експлуатації та ремонту газового устаткування ІІІ розряду Синельниківського управління по експлуатації газового господарства, а тому є найманим працівником. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальниками-роботодавцями систематично сплачується внесок з його заробітної плати.
Згідно з ч.3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Однак, враховуючи те, що позивач не провадить підприємницьку діяльність, є найманим працівником, відповідно і доходів від підприємницької діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 13.05.2019 року № 9295-53/12 сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Отже, відповідач пред'явивши позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску діяв всупереч закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу з порушенням процедури, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 128 від 30.07.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.ст. 241-246, 255, 295 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49087,м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9295-53/12 від 13 травня 2019 року, прийнятою головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на суму 18276,72 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04 жовтня 2019 року.
Суддя С.В. Ніколайчук