04 жовтня 2019 р. Справа № 120/2467/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
01.08.2019 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій позивач, з урахуванням заяви від 27.09.2019 про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 13.12.2018 за № Ф-313053-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, на те, що в липні 2019 року він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, після чого дізнався про оскаржувану вимогу відповідача зі сплати єдиного внеску. З такою вимогою позивач не погоджується та зазначає, що з кінця 2011 року підприємницькою діяльністю не займається та будь-яких доходів від цієї діяльності не отримує, хоча це є обов'язковою умовою для сплати особою єдиного внеску. Також позивач зазначає, що з 09.07.2013 працює менеджером зі збуту на ТОВ "Ферозіт", яке виступає його роботодавцем. Отже, позивач отримує заробітну плату за постійним місцем роботи, з якої роботодавець утримує та перераховує до бюджету передбачені законом податки та збори, в тому числі єдиний внесок. Водночас відповідач здійснив нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за аналогічний період, протягом якого його роботодавець вже сплатив внесок. Відтак оскаржувана вимога є незаконною, порушує права позивача як застрахованої особи та означає безпідставне стягнення єдиного внеску у подвійному розмірі.
Ухвалою суду від 06.09.2019 задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.08.2019 до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач посилається на порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної вимоги. Зокрема, позивач вказує на те, що податковий орган сформував вимогу № Ф-313053-50 від 13.12.2018 про сплату недоїмки з єдиного внеску на суму 15819,54, але не надіслав її позивачу, чим порушив його право на узгодження вимоги або її оскарження у визначеному порядку. Крім того, на думку позивача, відповідач не міг здійснити нарахування сум єдиного внеску без проведення перевірки та складення відповідного акту. Відтак позивач вважає оскаржувану вимогу протиправною і такою, що підлягає скасуванню.
29.08.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до інформаційної системи фіскального органу позивач з 22.03.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником ЄСВ. Після внесення відповідних змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI, як фізична особа-підприємець позивач був зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак позивач свого обов'язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 15819,54 грн за 2017-2018 роки. Також відповідач зазначає, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску 13.12.2018 надсилалась на адресу позивача, але 29.01.2019 поштове відправлення повернулося на адресу податкового органу з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Крім того, відповідач вказує на те, що фізичні особи-підприємці є окремими платника ЄСВ, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками. Тому той факт, що позивач має постійне місце праці і роботодавець сплачує за нього ЄСВ, не звільняє позивача, як підприємця, від обов'язку зі сплати внеску. Водночас сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, внесок сплачує роботодавець.
Ухвалою суду від 03.09.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
20.09.2019 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує аргументи та доводи відповідача, вважає їх безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Водночас посилається на те, що вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до Інструкції № 449. Однак відповідач не проводив перевірку щодо позивача та за відсутності законних підстав прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Крім того, позивач наголошує на тому, що вимога не була узгоджена з ним, як платником внеску, а тому не могла надсилатись відповідачем в органи державної виконавчої служби для примусового виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, судом встановлено, що 22.03.2005 позивач ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець та 29.03.2005 взятий на податковий облік за № 5541.
Згідно з обліковими даними контролюючого органу в період з 22.03.2005 до 19.07.2019 позивач перебував на загальній системі оподаткування за основним видом підприємницької діяльності "роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту" (код КВЕД 52.12).
19.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця за власним рішенням, про що до Реєстру внесено запис № 21490050003004677.
Крім того, як встановлено судом, з 09.07.2013 і дотепер позивач працює на посаді менеджера із збуту ТОВ "Ферозіт", що підтверджується довідкою цього товариства № 25 від 24.07.2019. Отже, позивач є найманим працівником, за якого роботодавець щомісячно сплачує єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Поряд з цим, відповідно до даних інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 31.10.2018 за позивачем рахувався борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн за 2017-2018 рр.
13.12.2018 відповідач сформував вимогу за № Ф-313053-50, якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн, що обліковується за ним, як фізичною особо-підприємцем, станом на 31.10.2018.
Як видно з наданих відповідачем доказів, 13.12.2018 вказану вимогу надіслано на податкову адресу позивача (с. Вінницькі Хутори, вул. Б.Хмельницького, 68-а) рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
29.01.2019 вказане поштове відправлення повернуто на адресу відповідача з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
13.05.2019 вимогу передано для примусового виконання у Вінницький РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області.
Позивач вважає протиправною та незаконною вимогу відповідача за № Ф-313053-50 від 13.12.2018, а тому звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
У статті 1 цього Закону наведено визначення окремих термінів, що вживаються у законі, серед яких:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Статтею 2 Закону № 2464-VI окреслено сферу правового регулювання цього Закону та передбачено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
До основних принципів збору та ведення обліку єдиного внеску згідно із ст. 3 Закону № 2464-VI належать, зокрема, законодавче визначення умов і порядку його сплати; обов'язковість сплати; законодавче визначення розміру єдиного внеску; відповідальність платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
В силу положень ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);
4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Водночас згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закон № 2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені у ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI.
Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону № 2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску: "платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, крім тих, що одночасно є найманими працівниками". Або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, зокрема щодо фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відтак, на переконання суду, той факт, що у спірний період (2017-2018 рр.) позивач ОСОБА_1, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Взяття на облік таких осіб здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Крім того, в силу приписів абзацу сьомого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Отже, не впливає на зобов'язання позивача зі сплати заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску також та обставина, що 19.07.2019 позивач подав заяву про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця за власним рішенням і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абзацом три частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI зі змінами, внесеними Законом № 77-VIII від 28.12.2014).
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-III "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн (3200х22%).
Крім того, відповідно до Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн (3723х22%).
Як видно з матеріалів справи, відповідно до даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 31.10.2018 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15819,54 грн., з яких 8448 грн за 2017 рік (термін сплати - 09.02.2018), 2457,18 грн. за 1-ий квартал 2018 року (термін сплати - 19.04.2018), 2457,18 грн за 2-ий квартал 2018 (термін сплати - 19.07.2018) та 2457,18 грн за 3-ий квартал (термін сплати - 19.10.2018).
В силу положень ч. 2-5 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449).
Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за № Ф-313053-50 від 13.12.2018 було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи податкового органу, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 15819,54 грн. Це відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску - фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
Водночас помилковими суд вважає доводи позивача про те, що обчислення сум єдиного внеску може здійснюватись лише за результатами проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску та на підставі відповідного акта перевірки. Суд зауважує, що згідно з чинним законодавством сам факт наявності у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для надіслання йому контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення додаткових перевірок.
Позивач також посилається на те, що відповідач не дотримався порядку узгодження оскаржуваної вимоги та її вручення платникові внеску.
Проте суд зазначає, що в силу положень пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги:
службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис;
працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції,- у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги;
інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Водночас згідно з пунктом 5 розділу VI Інструкції № 449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Судом встановлено, що відповідач належним чином виконав свій обов'язок та 13.12.2018 надіслав оскаржувану вимогу на адресу позивача (с. Вінницькі Хутори, вул. Б.Хмельницького, 68-а) рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте 29.01.2019 поштове відправлення було повернуто відповідачу з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, з огляду на вищезазначені положення чинного законодавства, вимога за № Ф-313053-50 від 13.12.2018 вважалася узгодженою, що давало відповідачу підстави надсилати її для виконання в органи державної виконавчої служби.
Підсумовуючи, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, в тому числі обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.
Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.
До того ж єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.
Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою в розумінні положень Закону № 2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.
Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та паралельно працював на ТОВ "Ферозіт" не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов'язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі.
При цьому суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно припинив підприємницьку діяльність лише 19.07.2019.
Позивач також зазначає, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносин щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення діяльності як фізична особа-підприємець. Відтак просить суд застосувати при вирішенні справи принцип презумпції правомірності рішень платника податків, згідно з яким в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).
Однак, на думку суду, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, є чітким, передбачуваним та не містить правових норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. Окрім того, правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються Законом № 2464-VI, норми якого не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення у тих питаннях, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, позивач вважає, що оскаржувана вимога порушує його майнові права та інтереси, гарантовані Конвенцією. Надаючи оцінку доводам в цій частині, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".
В цьому контексті суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов'язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Окрім того, правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом № 2464-VI та Інструкції № 449. Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).
Доводи позивача в іншій частині на правомірність оскаржуваної вимоги не впливають та не дають суду підстав для її скасування.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1);
2) відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження юридичної особи: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено та підписано суддею 04.10.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович