30 вересня 2019 р. Справа № 120/2151/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю
секретаря судового засідання Михайловського М.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_5,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
03.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого сільського господарства за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717 площею 2,00 га, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717, з прийняттям законного та обґрунтованого рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області. В додатку до заяви було зазначено графічні межі вільної земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717. Однак листом від 29.05.2019 № 02-20-204 відповідач повідомив позивача про те, що земельна ділянка за цим кадастровим номером передана у комунальну власність та 04.12.2013 надана в оренду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області. Позивач з такою відмовою не погоджується та вважає її незаконною. Водночас вказує на те, що своїми неправомірними діями відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає у порушенні звичайного ритму життя та хвилюванні. Відтак позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача з прийняттям рішення та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою суду від 08.07.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою за ініціативою суду третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (третя особа 1).
24.07.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717 перебуває в користуванні на умовах оренди у фізичної особи ОСОБА_5 на підставі договору оренди землі № 73 від 10.02.2016, який було укладено з Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як орендодавцем, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.02.2016, номер запису про інше речове право 13378812. Відтак відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12694/15-18СГ від 27.09.2018 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Мельниківської сільської об'єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області, передано відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 27.09.2018, в тому числі земельну ділянку площею 46,5776 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0717. Поряд з цим, відповідно до чинного законодавства перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Відтак відповідач зауважує, що з передачею земель Мельниківській сільській об'єднаній територіальній громаді також передались права та обов'язки за договором оренди землі, укладеного з громадянином ОСОБА_5 Тому надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства можливе лише за умови припинення або розірванні договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523086200:01:001:0717.
Відповідач вважає свою відмову правомірною, а тому заперечує наявність підстав для стягнення в користь позивача моральної шкоди. До того ж, на думку відповідача, позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди.
Ухвалою суду від 01.08.2019 на підставі положень ч. 2, 5 ст. 49 КАС України до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_5 (третя особа 2).
В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги та надали пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Зазначають, що факт надання земельної ділянки в оренду іншому громадянину не перешкоджає можливості набуття позивачем права власності на таку земельну ділянку в порядку приватизації земель комунальної власності. При цьому отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Представник відповідача Лесько О.І. в судовому засіданні від 24.09.2019 позовні вимоги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позов. Вказує на те, що спірна земельна ділянка не може бути передана у власність позивача, оскільки знаходиться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717, що надана в оренду ОСОБА_5 строком на 25 років. Водночас на території Мельниківської сільської ради немає вільних земель в цілях безоплатної приватизації, а якби такі землі були, то вони б насамперед надавалися членам відповідної територіальної громади, тоді як позивач проживає зовсім в іншому районі.
В останнє судове засідання представник відповідача не з'явився, однак повідомив суд, що немає змоги взяти участь в судовому засіданні через певні обставини.
Представник третьої особи 1 Чугаєнко К.Є. в судовому засіданні від 24.09.2019 виступила на стороні відповідача та пояснила, що в лютому 2016 року на підставі договору оренди землі земельна ділянка площею 46,5776 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0717, була передана в оренду ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства. Відтак без його згоди вилучення спірної земельної ділянки площею 2,00 га з метою її передачі у власність позивача не допускається. Водночас до свого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач не додав погодження вказаного землекористувача, хоча це передбачено частиною шостою статті 118 ЗК України. При вирішенні спору по суті представник третьої особи 1 покладається на розсуд суду, оскільки на сьогодні Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області немає відношення до спірної землі, яка передана з державної у комунальну власність.
В останнє судове засідання представник третьої особи 1 не з'явився та подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Третя особа 2 та її представник адвокат Тишківський С.Л. на неодноразові виклики суду не з'явилися та причини неявки в судове засідання не повідомили.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Крім того, в силу вимог ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи наведене та беручи до уваги достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності тих учасників справи, що на виклик суду не з'явилися.
Заслухавши пояснення сторін та третьої особи 1, оцінивши здобуті під час розгляду справи докази в їх сукупності, суд встановив, що 29.05.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Мельниківської об'єднаної територіальної громади у с. Ометинці Немирівського району Вінницької області.
Листом Мельниківської сільської ради № 02-20-204 від 29.05.2019 за підписом сільського голови Леська О.І. у наданні вказаного дозволу позивачу відмовлено. При цьому відповідач повідомив, що згідно з актом передачі від 27.09.2018 за № 2-12694/15-18 земельна ділянка з кадастровим номером 0523086200:01:001:0717 передана у комунальну власність і 04.12.2013 надана в оренду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області.
Позивач із законністю відмови відповідача не погоджується, вважає її протиправною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 29.05.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Мельниківської об'єднаної територіальної громади у с. Ометинці Немирівського району Вінницької області.
При цьому до клопотання позивач додав викопіювання із публічної кадастрової картки, з якого видно, що бажана земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717.
Листом від 29.05.2019 № 02-20-204 відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу, посилаючись на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка передана у користування (оренду) іншій особі.
Як видно з витребуваних судом доказів, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.12.2015 № 2-6790/20-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду гр. ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Ометинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, за межами населеного пункту, та вирішено надати гр. ОСОБА_5 в оренду терміном на 25 років відповідні земельні ділянки, зокрема, земельна ділянка площею 46,5776 га за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717.
10.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, як орендодавцем, та ОСОБА_5, як орендарем, укладено договір оренди землі № 73, на підставі якого вищезазначену земельну ділянку передано третій особі 2 у строкове платне користування до 09.02.2041 року для ведення фермерського господарства.
20.02.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено реєстраційний запис № 13378812, яким зареєстровано право ОСОБА_5 на оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 46,5776 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0717.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відтак суд погоджується з доводами відповідача та третьої особи 1 про те, що третя особа 2 вважається законним користувачем земельної ділянки площею 46,5776 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0717, в межах якої знаходиться земельна ділянка площею 2,00 га, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Щодо правового статусу вказаної земельної ділянки, то, як встановлено судом, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.09.2018 № 2-12694/15-18-СГ та згідно з актом приймання-передачі ця земельна ділянка була передана відповідачу з держаної у комунальну власність в масиві земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 920,1376 га, які розташовані на території Мельниківської сільської об'єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області.
Отже, спірна земельна ділянка на сьогодні вважається комунальною власністю та перебуває у користуванні третьої особи 2.
Суд враховує, що в силу приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Крім того, суд зауважує, що за змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати свого клопотання погодження відповідного землекористувача.
Отже, зазначене погодження є обов'язковим у випадку якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.
Водночас під час розгляду справи встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки, а саме третьої особи 2.
Відтак суд погоджується з доводами відповідача щодо неможливості передачі позивачу спірної земельної ділянки у власність з огляду на те, що така земельні ділянка вже перебуває у законному користуванні іншої фізичної особи та не вважається вільною в цілях безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Поряд з цим, суд визнає неправомірною відмову відповідача у наданні позивачу вищезазначеного дозволу з мотивів надання відмови не у спосіб, що визначений законом.
Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В силу положень ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відтак, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову у його наданні лише у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.
Натомість відмову у наданні позивачу такого дозволу відповідач виклав у формі листа від 29.05.2019 № 02-20-204, що не відповідає способу, визначеному законом.
Відтак позовні вимоги в частині визнання зазначеної відмови протиправною підлягають задоволенню з покладенням на відповідача обов'язку повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням вищевказаних висновків суду.
При цьому суд не бере до уваги надане відповідачем рішення Мельниківської сільської ради за № 27 від 07.05.2019, яким вирішено відмовити громадянам (яким саме у рішенні не зазначено) у виділенні земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.
Суд зауважує, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою датоване 23.05.2019. Водночас, як видано зі змісту листа Мельниківської сільської ради від 29.05.2019 № 02-20-204, фактично таке клопотання позивач подав відповідачу 29.05.2019 і у той самий день відповідач підготував відмову.
Таким чином, рішення № 27 від 07.05.2019 не стосується предмету доказування та є неналежним доказом у цій справі.
Крім того, враховуючи той факт, що відповідь на клопотання позивача відповідач надав у день його надходження, суд в принципі вважає неможливим розгляд цього питання на сесії Мельниківської сільської ради.
Оцінюючи позовні вимоги в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, суд зазначає таке.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Натомість у позовній заяві позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, не зазначив, а також не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача, що оспорюються.
Доводи позивача у цій частині позовних вимог мають загальний характер і фактично лише обмежуються посиланням позивача на заподіяння йому моральної шкоди.
Також суд враховує, що поведінка відповідача щодо позивача не мала свавільного характеру, а відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою позивач надав у день звернення.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обов'язок доказування факту заподіння такої шкоди несе саме позивач.
Водночас під час розгляду справи суду не надано жодних доказів на підтвердження моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між такою шкодою і протиправним діяннями відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Враховуючи наведене суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме в частині визнання протиправною відмови Мельниківської сільської ради, викладеної у формі листа від 29.05.2019 № 02-20-204, у наданні позивачу ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області, та зобов'язання відповідача повторно розглянути вказане клопотання позивача з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Водночас у судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з заявою про вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
В заяві адвокат посилається на те, що витрати позивача на правову допомогу складаються з попереднього опрацювання матеріалів, консультації (300 грн), підготовки звернення до державних органів, подання адвокатських запитів (300 грн), складення та направлення позовної заяви (1200 грн), представництво клієнта в суді з урахуванням часу витраченого на дорогу (1200 грн).
На підтвердження вказаних витрат представник позивача надав суду договір про надання правової допомоги та квитанцію про оплату гонорара адвоката.
Відтак, при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
На переконання суду, стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати.
Так, суду надана квитанція за підписом адвоката, в якій зазначено, що адвокат прийняв від позивача гонорар в сумі 3000 грн. Однак суд зауважує, що такий документ не відповідає вимогам до платіжних (розрахункових) документів, а відтак не може враховуватись як такий, що підтверджує факт сплати позивачем відповідної суми. До того ж, за відсутності інших доказів, неможливо перевірити, що відповідні витрати дійсно стосуються надання правничої допомоги позивачу в адміністративній справі № 120/2151/19-а, у зв'язку з розглядом якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги. Тобто, вказаний документ не доводить факту понесення позивачем витрат на правову допомогу саме у цій адміністративній справі.
Крім того, розрахунок понесених витрат наданий адвокатом 24.09.2019, тоді як сплата гонорару відбулась ще 23.05.2019. Таким чином, перелік наданих послуг та їх конкретна вартість були визначені на майбутнє та задовго до звернення в суд. До того ж судом не встановлено надання позивачу окремих послуг, про які зазначено у розрахунку, а саме "підготовка звернення до державних органів, подання адвокатських запитів". Якщо ж вважати, що йдеться про підготовку клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, то відповідні послуги не можуть входити до складу судових витрат, оскільки на цьому етапі ще не існувало спору і відповідна правова допомога адвоката не пов'язується з розглядом справи.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, викладену у формі листа від 29 травня 2019 року № 02-20-204, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області.
Зобов'язати Мельниківську сільську раду Немирівського району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці Немирівського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1);
2) відповідач: Мельниківська сільська рада Немирівського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04327330, місцезнаходження: вул. Пролетарська, 2, с. Мельниківці, Немирівський район, Вінницька область, 22860);
3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027);
4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2).
Повне судове рішення складено та підписано суддею 04.10.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович