Справа № 654/241/19
Провадження №2/654/526/2019
25 вересня 2019 року Голопристанський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Сіянка В. М.
за участю секретаря - Петришак В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Гола Пристань Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Лариса Анатоліївна, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -
22.01.2019 до Голопристанського районного суду Херсонської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус Негра Л.А., про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що згідно з рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області №654/2986/14-ц від 21.10.2014 про поділ майна подружжя він та ОСОБА_2 є співвласниками земельних ділянок: кадастровий № 6522310100:01:003:0177 площею 0,0835 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 а; кадастровий № 6522310100:01:003:0178 площею 0,0903 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0179 площею 0,0876 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0180, площею 0,082 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0170, площею 0,0895 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 6522310100:01:003:0171 площею 0,0836 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 а; кадастровий № 6522310100:01:003:0172, площею 0,0701 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0173, площею 0,0866 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0174, площею 0,0990 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0175, площею 0,0994 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0176 площею 0,0867 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; які об'єднані в земельну ділянку площею 1,2334 га кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках.
07 лютого 2018 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 1/2 частину земельної ділянки площею 1,2334 га кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Нерою Л.А., зареєстровано в реєстрі за №121.
В 2014 році судом по справі лише конкретизовано право власності
кожного із подружжя: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , на спірне майно та визначено ідеальні частки у праві власності, які є лише абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності (по 1/2) та не виокремлювалось майно в натурі, однак зумовило зміну правового режиму майна - з спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності, однак не призвело до припинення режиму спільної власності подружжя. Визначення ідеальної частки в праві спільної сумісної власності без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, не має самостійного правового значення та не призводить до автоматичного виокремлення майна та припинення режиму спільної власності, та не наділяє жодного із співвласників правом одноосібного володіння певною частиною майна. Зважаючи, що спірна земельна ділянка не була реально поділена в натурі, між подружжям не визначався порядок користування вказаним об'єктом нерухомості, відтак для відчуження майна одним із подружжям, необхідне отримання згоди іншого подружжя при розпорядженні спільним майном, зокрема при вчинені правочину дарування нерухомого майна, яка до того ж має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Крім того, при посвідченні нотаріусом договору дарування земельної ділянки допущено низку порушень, а саме: нотаріус не перевірив, чи перебувала ОСОБА_2 у шлюбі, наявність згоди другого із подружжя, належність земельної ділянки до спільної часткової власності подружжя, набуття земельної ділянки за договором про поділ, не здійснено належну перевірку про відсутність заборон відчуження. Відсутність згоди одного із співвласників - діючого подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Разом з тим відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору дарування позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні нового набувача майна за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Оскільки оскаржуваний договір дарування укладений без нотаріально посвідченої згоди чоловіка ОСОБА_2 , який є співвласником земельної ділянки, який до того ж є власником об'єктів нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці, без виділу її в натурі, без укладення договору про поділ, а відтак в силу вимог ст. 368 ЦК України, 88 ЗК України, ч,3 статті 65, ст. 67 СК України, наявні підстави для визнання договору дарування недійсним відповідно до статей 203,215 ЦК України.
У зв'язку з викладеним позивач просив визнати недійсним договір дарування однієї другої частки земельної ділянки площею 1,2334 га кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідченим 07.02.2018 приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л.А. зареєстрованим в реєстрі за № 121; скасувати державну реєстрацію вказаного договору дарування та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки площею 1,2334 га кадастровий номер 6522310100:01:003:0565.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала з підстав, що зазначені у позові, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Овчаренко О.І. у судовому засіданні визнав позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Вічна І.М. в судовому засіданні проти позову заперечувала, подала відзив, в якому просила відмовити в позові, оскільки предмет договору дарування не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскаржувана угода не порушує права позивача.
Приватний нотаріус Негра Л.А. у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що при посвідченні договору дарування 1/2 частки земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нею було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема з метою перевірки відсутності/наявності обтяжень відчужуваної земельної ділянки була отримана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим № 65222310100:01:003:0565. Пошук було проведено за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна, що відповідає Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.211р. № 1141. Згідно інформаційної довідки щодо об'єкта нерухомого майна №113158143 від 07.02.2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565 є об'єктом спільної часткової власності, в якому частка ОСОБА_2 визначена за рішенням суду і складає 1/2 (одну другу), а тому для посвідчення договору дарування згода ОСОБА_1 була не потрібна.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області №654/2986/14-ц від 21 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 01 жовтня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справу від 23 грудня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково, зокрема визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину придбаного за час шлюбу майна, а саме земельних ділянок: кадастровий № 6522310100:01:003:0177 площею 0,0835 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 а; кадастровий № 6522310100:01:003:0178 площею 0,0903 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0179 площею 0,0876 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0180, площею 0,082 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0170, площею 0,0895 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 6522310100:01:003:0171 площею 0,0836 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 а; кадастровий № 6522310100:01:003:0172, площею 0,0701 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0173, площею 0,0866 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0174, площею 0,0990 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0175, площею 0,0994 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий № 6522310100:01:003:0176 площею 0,0867 га розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; які об'єднані в земельну ділянку площею 1,2334 га кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , які придбані 30.10.2007 року (відповідно до договорів купівлі - продажу реєстраційні №№ 5269; 5309; 5301; 5305; 5297; 5273; 5277; 5281; 5285; 5289; 5293, посвідчених нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Маршаловою M.B.).
07 лютого 2018 року ОСОБА_2 подарувала за договором дарування належну їй 1/2 частку земельної ділянки площею 1,2334 га, кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №121.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Тобто, статус спільної власності двох або більше осіб залежить від визначення чи не визначення часток кожного зі співвласників у праві власності: якщо такі частки визначені - право власності належить співвласникам на праві спільної часткової власності, а якщо частки співвласників у праві власності не визначені - спільна власність є спільною сумісною власністю.
Судом установлено, що кожному зі співвласників за результатами рішення суду належало по 1/2 частки спірної земельної ділянки. Таким чином земельна ділянка є об'єктом спільної часткової власності.
За таких обставин доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності спростовується вищевикладеним.
Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник-продавець зобов'язаний повідомити інших співвласників про намір продати свою частку (частина друга статті 362 ЦК України). Такий обов'язок співвласника у разі безоплатного відчуження його частки у спільному майні чинним законодавством не передбачений.
Оскільки земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а належить сторонам на праві спільної часткової власності, згода ОСОБА_1 на розпорядження ОСОБА_2 своєю часткою у спільній частковій власності шляхом укладення договору дарування не вимагається.
Статтею 204 ЦК проголошується презумпція правомірності правочину. Тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вказана норма має імперативний характер та вказує на те, що всі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках: по-перше, неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини); по-друге, вважатимуться неправомірними також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).
В абзаці 5 п. 5 постанови пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В аналізі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.
ЦК не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
У зв'язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
В будь-якому разі судам необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.
Суд виходить із того, що права ОСОБА_1 як співвласника вказаної земельної ділянки відчуженням ОСОБА_2 за договором дарування належної їй частки, порушені не були, зміст та обсяг прав та інтересів позивача не залежить від того хто є співвласником іншої частки земельної ділянки, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Визнання позову представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Овчаренко О.І. порушує право ОСОБА_3 , яка набула право власності за оспорюваним договором дарування, а тому не може бути прийняте судом.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04 жовтня 2019 року.
Суддя В. М. Сіянко