308/6565/18
25.09.2019 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бедьо В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.,
представника позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів ,-
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовною заявою про розірвання шлюбу.
Позивач за первісним позовом посилається на те, що 27.07.2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який був зареєстрований Хустським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 122.
Від шлюбу в подружжя народилися двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3зазначає, що кожний із подружжя має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. У зв'язку з цим, шлюбні стосунки були фактично припинені у березні 2018 року. Позивач переконаний, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливі, оскільки на даний час відсутні почуття взаємоповаги, любові. За наведених обставин, вважає, що їх з відповідачем шлюб носить лише формальний характер, примирення з відповідачем неможливе, а сім'я фактично розпалася.
На підставі викладеного позивач просить ухвалити рішення про розірвання шлюбу, укладеного 27.07.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований Хустським районним відділо державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 122.
Ухвалою судді від 03.09.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.
29.01.2019 року відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 подано до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 30.01.2019 року зустрічний позов об'єднано в єдине провадження з первісним позовом та призначено справу до судового розгляду.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 аргументує позов тим, що ОСОБА_3 покинув сімю та проживає окремо. Зазначає, що після розірвання шлюбу діти залишаться проживати разом з матір'ю. ОСОБА_2 вважає, що не зможе одна забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку їх спільних неповнолітніх дітей. З цих підстав вона звертається до суду з позовними вимогами щодо стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання синів у розмірі 3000 грн. щомісячно на кожну дитину, оскільки відповідач за зустрічним позовом є здоровим, працездатним, займається індивідуальною підприємницькою діяльністю ( працевлаштуванням за кордоном), дохід його є значним та стабільним, інших непрацездатних утриманців, окрім їх спільних дітей, такий не має. Окрім того просить суд визначити місце проживання їх спільних дітей разом з матір'ю.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підтримав первісний позов та просив його задовольнити. Що стосується вимог зустрічного позову, такий частково визнав його, зокрема в частині стягнення аліментів у розмірі 3000 грн. на двох дітей. Вважає, що вказаного розміру буде достатньо на утримання їх спільних дітей, оскільки батько не відмовляється в добровільному порядку надавати дітям кошти та займатись їх вихованням. Також показав, що ОСОБА_3 не заперечував би, щоб один з синів проживав разом з ним.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом у судовому засіданні підтримала вимоги зустрічного позову та просила його задовольнити в пновному обсязі. Також не заперечила проти розірвання шлюбу.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд встанови наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який був зареєстрований Хустським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 122, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від даного шлюбу в подружжя народилось двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ( свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 ).
ОСОБА_3 зазначає у позові, що кожний із подружжя має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, шлюбні стосунки були фактично припинені у березні 2018 року. Позивач за первісним позовом переконаний, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливі, оскільки на даний час у подружжя відсутні почуття взаємоповаги, любові. За наведених обставин, вважає, що їх з відповідачем шлюб носить лише формальний характер, примирення з відповідачем неможливе, а сім'я фактично розпалася, у зв'язку з чи просить шлюб розірвати.
Відповідач за зустрічним позовм не заперечила проти розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося. Про це свідчать ті обставини, що вони сімейних стосунків не підтримують та разом не проживають, позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач не заперечила проти вказаної вимоги позову.
Відтак суд приходить до переконання, що підстав для надання сторонам строку для примирення немає.
Враховуючи наведене, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.
Також в межах даної цивільної справи позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернулася з вимогами щодо визначення місця проживання їх спільних неповнолітніх дітей разом з нею та щодо стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей. Вимоги позову аргументує позов тим, що ОСОБА_3 покинув сімю та проживає окремо. Зазначає, що після розірвання шлюбу бажає, щоб діти залишилися проживати разом з нею. ОСОБА_2 вважає, що не зможе одна забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку їх спільних неповнолітніх дітей. З цих підстав вона звертається до суду з позовними вимогами щодо стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання синів у розмірі 3000 грн. щомісячно на кожну дитину, оскільки відповідач за зустрічним позовом є здоровим, працездатним, займається індивідуальною підприємницькою діяльністю ( працевлаштуванням за кордоном), дохід його є значним та стабільним, інших непрацездатних утриманців, окрім їх спільних дітей, такий не має.
Представник відповідача за зустрічним позовом в судому засіданні визнав тільки вимогу щодо часткового стягнення аліментів у розмірі 3000 грн. на двох дітей, також зазначив, що ОСОБА_3 бажає, аби один з синів проживав разом з ним.
Вивчивши правову позицію сторін, суд приходить до наступного.
Згідно з вимогами ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом наведених норм та ч. 1 ст.161 СК України, спір між матір'ю та батьком, які не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, вирішується судом лише у тому випадку, якщо батьки проживають окремо.
Принцип ст.6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття «розлучення'не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.
Згідно доданого до матеріалів справи висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому № 335/23-35 від 10.06.2019 року акт обстеження проведений за адресою проживання ОСОБА_2 вказує на те, що умови проживання знаходяться у доброму стані, є необхідні меблі та побутова технік, автономне опалення, створено необхідні умови для проживання дітей. У дітей є окрема кімната та загалом у помешканні створені належні умови для повноцінного росту та розвитку дітей. Стосунки між дітьми та матірю доброзичливі, традиційні.
ОСОБА_2 є матеріально забезпеченою, вона є фізичною-особою підприємцем, по місцю проживання характеризується позитивно.
Характеристиками з навчальних закладів за місцем навчання дітей ОСОБА_2 визначається як турботлива мати.
Згідно вказаного висновку 04.06.2019 року питання щодо визначення місця проживання дітей розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Ужгородського міськвиконкому. На вказане засідання батько ОСОБА_5 не зявився, у телефонній розмові з працівниками служби повідомив, що не заперечує проти визначення місця проживання дітей разом з матірю.
З цих підстав орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому рекомендує визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з матірю ОСОБА_2 .
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей суд, керуючись внутрішнім переконанням, звичаями, враховуючи вищенаведені обставини справи, погоджується з доводами позивача по зустрічному позову про те, що визначення місця проживання дітей за місцем проживання матері буде відповідати їх інтересам. Зважаючи на те, що діти є малолітні, вкрай потребують уваги та піклування з боку матері, враховуючи, що розлука братів може спричинити стресові ситуації, пов'язані зі зміною звичного їм режиму проживання, суд приходить до переконання, що зустрічний позов щодо визначення місця проживання дітей разом з матірю є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина. (ч. 3 ст. 181 СК України).
Судом встановлено, що неповнолітні діти на сьогоднішній день проживають з позивачем за зустрічним позовом , що не спростувала сторона відповідача. Окрім того суд взертає увагу на те, що судом вже попередньо визначено місце проживання дітей разом з матірю.
Відповідно до ч.1ст.182СК України при визначенні розміру аліменті всуд враховує:1)стан здоров'ята матеріальнестановище дитини;2)стан здоров'ята матеріальнестановище платникааліментів;3)наявність уплатника аліментівінших дітей,непрацездатних чоловіка,дружини,батьків,дочки,сина;3 1)наявність рухомогота нерухомогомайна,грошових коштів;3 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст.191 ч.1 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня предявлення позову.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року - 1860 гривень, з 1 липня - 1944 гривні, з 1 грудня - 2027 гривень.
Враховуючи письмові докази, що містяться в матеріалах даної цивільної справи, зокрема те, що неповнолітні діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_2 , а відповідач за зустрічним позовом згідно наказу Міністерства Соціальної політики № 337 від 07.03.2018 року займається господарською діяльністю з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, тобто має стабільний заробіток, жодних даних щодо перебування на його утриманні інших непрацездатних осіб суду не надав, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі, оскільки за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина. (ч. 3 ст. 181 СК України) і тому суд вважає, що розмір аліментів у сумі 3000, 00 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття є таким, що буде достатнім для належного утримання дітей.
Рішення в частині стягнення з відповідача в користь позивачки аліментів за один місяць з моменту звернення з позовом до суду підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.24,56, ч.3 ст.ст. 105, 112, 114, 161,181,182, Сімейного кодексу України, ст.ст.12,13,76-81,89,141,178,223,263-265,273,279,354,355 ЦПК України, суд, -
Пе рвісну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів- аздвольнити .
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований 27.07.2002 року Хустським районним відділо державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 122. - розірвати.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили у відповідності до ч.2 ст.115 СК України надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, згідно ч.4 ст.115 СК України є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з матірю ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. ( три тисяч гривень) щомісячно на кожну дитину, починаючи з 29.01.2019 року до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до вимогст. 430 ЦПК Українирішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 768, 40 грн. ( сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Позивач за первісним позовом та відповідач за застрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - суду невідомий, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В.І. Бедьо