Провадження № 22-ц/803/6908/19 Справа № 205/1205/19 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
03 жовтня 2019 року м. Дніпро
іпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Порубай М.Л.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 травня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2018 року АТ КБ "ПриватБанк"звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02.12.2009 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 1600 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 02.12.2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 14505 грн. 67 коп.
У зв'язку з чим, АТ КБ "ПриватБанк"просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.12.2009 року в розмірі 14505 грн. 67 коп., а також судові витрати по справі.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 травня 2019року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк"було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 02.12.2009 року, у загальному розмірі - 26 грн. 45 коп., де заборгованість за тілом кредиту - 21 грн. 37 коп. та заборгованість по процентам за користування кредитом - 05 грн. 08 коп. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
З таким рішенням позивач не погодився в частині відмови суду у стягненні частини процентів, пені та штрафів та подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.12.2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 1600 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Встановлено, що вказаний кредитний договір між сторонами було укладено в спосіб подання письмової згоди Відповідача на надання відповідної платіжної картки та видачі Позивачем Відповідачу такої картки. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а відтак породжували відповідні договірні зобов'язання для сторін по справі.
Згідно з рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено назву найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».
Згідно позовної заяви суд встановив, що в порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за ним, ОСОБА_1 , станом на 02.12.2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 14505 грн. 67 коп., де заборгованість за тілом кредиту - 21 грн. 37 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 973 грн. 37 коп., заборгованість за пенею - 12343 грн. 99 коп., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 666 грн. 94 коп. - штраф (процентна складова).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, враховуючи надані суду докази, виходив з того, що відповідач має заборгованість за кредитним договором, тому стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21 грн. 37 коп. Крім того, відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК відповідач зобов'язаний сплатити позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі, визначеному відповідно до ч.1 ст. 1048, ч.2 ст. 1054 ЦК України, тобто на рівні облікової ставки Національного банку України, у зв'язку з чим судом першої інстанції розраховано розмір процентів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за період з 01.11.2015 року по 28.02.2017 року, виходячи з суми поточної заборгованості у розмірі 21 грн. 37 коп., облікової ставки НБУ та кількості днів прострочення за спірний період, розмір яких складає 05 грн. 08 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині стягнення з відповідача заборгованості по пені - 12343 грн. 99 коп., а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 666 грн. 94 коп. - штраф (процентна складова), суд першої інстанції виходив із того, що сама анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було.
В частині стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду АТ КБ "ПриватБанк" не оскаржено, тому колегією суддів не перевіряється.
В своїй апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив відсотки за кредитним договором №б/н від 02.12.2009 року та відмовив у стягнення штрафних санкцій і пені, оскільки підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ОСОБА_1 надав згоду на всі вказані умови та правила, а також зобов'язався самостійно ознайомлюватися із всіма змінами на офіційному сайті банку.
Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і відхиляє доводи апелянта щодо того, що при підписанні анкети-заяви сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору.
Так, колегія суддів не може прийняти до уваги витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку як належний, допустимий та достатній доказ, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Тобто, відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16, постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним судом України у справі №6-1412цс16.
У зв'язку з викладеним та відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі, визначеному відповідно до частини першої статті 1048, частини другої статті 1054 ЦК, тобто на рівні облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно проведено розрахунок відсотків відповідно до вищевказаних положень діючого законодавства України, відповідно до якого розмір процентів за період з 01.11.2015 року по 28.02.2017 року, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із суми поточної заборгованості у розмірі - 21 грн. 37 коп., облікової ставки НБУ та кількості днів прострочення за спірний період становить 05 грн. 08 коп.
Посилання апелянта на те, відповідач укладання чи не укладання кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, відсутність заборгованості не довів та не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв також не можуть бути прийняті колегією суддів як підстава для задоволення позовних вимог, так як відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину або відсутність заперечень з боку відповідача щодо наявності заборгованості при розгляді справи не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні спору про стягнення заборгованості по суті.
Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 травня 2019 року в оскаржуваній частині- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова