Справа № 755/7890/18
"18" вересня 2019 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Чех Н.А.
за участю секретаря - Кузьменко А.М.,
за участі:
представник позивача - ОСОБА_1 ,
представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у місті Києві, ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя,
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що вона з відповідачем в період з червня 2010 року по 30 квітня 2013 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що встановлено судовим рішенням від 14.05.2015 року. У цей період у них народилося троє дітей, вони проживали разом, їх об'єднував спільний побут, спільний бюджет, вона (позивач) вела домашнє господарство та знаходилась у декретній відпустці, а згодом - у відпустці по догляду за дітьми. Ними була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яку оформили на відповідача. Вартість квартири згідно свідоцтва становить 463 800 грн. На даний час в квартирі зареєстровані та проживають вона та її та відповідача діти. 30.04.2013 року між нею та відповідачем було укладено офіційний шлюб, який було розірвано 01.04.2015 року, відповідач має нову сім'ю. У липні 2015 року вона звернулася до державного реєстратора з наміром зареєструвати своє право власності на половину квартири, але отримала відмову, при цьому дізнавшись про те, що на спірну квартиру накладено арешт, оскільки у відповідача наявні боргові зобов'язання перед третьої особою - ОСОБА_6 . У зв'язку з тим, що спірна квартира була придбана в період проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з урахуванням вимог ст.ст. 2, 3, 4, 60, 63, 69, 70, 71, 74 СК України, просила суд визнати право спільної сумісної власності її та відповідача на спірну квартиру, поділити вказане майно у рівних частках - по Ѕ частині та з урахуванням інтересів малолітніх дітей збільшити її (позивача) частку. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, обгрунтування, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засіданні не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений відповідно до вимог ЦПК України. Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі та про те, що проти задоволення позову ОСОБА_4 не заперечує.
Третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України, від них надійшла заява про підтримання позовної заяви та про розгляд справи у відсутності їх представника.
Третя особа Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у місті Києві в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи сповіщалася у відповідності до вимог ЦПК України.
Представник третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги вважав безпідставними, просив врахувати подані ними пояснення, заяву про застосування строку позовної давності та подані ними документи, в тому числі судові рішення по аналогічним спорам між сторонами.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Вказана позовна заява була зареєстрована в суді 25.05.2018 року. Згідно ухвали суду від 30.05.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
Третя особа ОСОБА_2 подавав клопотання про закриття провадження по справі. Згідно ухвали суду від 06.07.2018 року в задоволенні даного клопотання було відмовлено.
Згідно ухвали суду від 24.09.2018 року відбувся перехід розгляду справи із спрощеного порядку у розгляд справи за правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Третя особа ОСОБА_2 подав письмові пояснення щодо позову, заяву про застосування строків позовної давності.
Позивачем подано відповідь на письмові пояснення третьої особи ОСОБА_2 та заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
В суді встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.04.2013 року по 01.04.2015 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14.05.2015 року було встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2010 року по 30 квітня 2013 року.
Сторони - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають трьох дітей: дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Свідоцтва, виданого приватним нотаріусом КМНО Біловол С.М. від 30.12.2011 року, ОСОБА_5 належить на праві власності трикімнатна квартира загальною площею 56,4 кв.м., жилою площею 38,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира придбана ОСОБА_5 за 463 800 грн. Право власності на квартиру зареєстровано в БТІ за ОСОБА_5 12.04.2012 року.
29.07.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно відмовлено ОСОБА_4 в державній реєстрації права власності на спірну квартиру, оскільки згідно консолідованих пошуків щодо об'єкта нерухомого майна, на який заявлено право, наявні активні записи про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був судовий спір, за результатами розгляду якого 19.05.2015 року Дніпровським районним судом міста Києва було прийняте рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 1 988 461,82 грн. На підставі цього рішення 15.07.2015 року було видано виконавчий лист та 17.08.2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 09.09.2014 року в межах розгляду вказаної справи судом було винесено ухвалу про забезпечення позову та накладено арешт на спірну квартиру.
01.07.2015 року Дніпровським районним судом було розглянуто справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особистої власності та розподіл спільного майна подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на 79,78/10 часток квартири АДРЕСА_1 (спірна квартира).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23.03.2016 року скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.07.2015 року та постановлено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Підставою скасування рішення зазначено те, що сторони не повідоми суд, що спірна квартира перебуває під арештом, який накладено в інтересах третьої особи ОСОБА_2 , який не був залучений до справи, у зв'язку з чим права його були порушені.
07.11.2017 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва постановлено рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на частку нерухомого майна та поділ спільного сумісного майна, а саме: про визнання за ОСОБА_4 права особистої приватної власності на 8/10 часток спірної квартири; про визнання спільною сумісною власністю подружжя 2/10 частки спірної квартири; про визнання за ОСОБА_4 та за ОСОБА_5 в порядку поділу спільної сумісної власності права власності за кожним по 1/10 частині спірної квартири.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 01.03.2018 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07.11.2017 року залишено без змін.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст.ст.60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Статтями 69, 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено між ними або шлюбним договором.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Відповідно до ст.74 СК України майно, набуте за час спільного проживання чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно правових позицій, висловлених Верховним Судом України в постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та інших - сам по собі факт придбання спірного майна в період перебування в шлюбі, чи під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суд має встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач просила врахувати покази свідка ОСОБА_10 , яка є матір'ю позивача, яка показала, що спірна квартира була придбана позивачем та відповідачем за їх спільні кошти і вона (свідок) додавала своїх грошей, а саме дала, подарувала дочці (позивачці) 370 000 грн. своїх заощаджень.
Суд не враховує покази свідка ОСОБА_10 як належний, допустимий доказ, оскільки позивачем надавалися по зазначених вище справах (судові рішення), різні варіанти наявності у неї грошових коштів, що пішли на придбання спірної квартири, - отримання суми в борг від третіх осіб, отримання в дар грошей від матері, спільні кошти з відповідачем. Жодного доказу про наявність у позивача, отримання від свідка вказаної грошової суми, про внесення цієї суми в рахунок купівлі спірної квартири, суду не було надано.
Не може бути враховано судом як підставу для задоволення позову, у зв'язку з відсутністю законних підстав на це, подану відповідачем заяву, в якій він зазначив, що проти задоволення позову не заперечує.
Аналізуючи надані до справи докази, пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання права спільної сумісної власності позивача та відповідача на спірну квартиру є недоведеною, такою, що не підлягає задоволенню. З урахуванням цього, похідні позовні вимоги: про поділ спірної квартири між позивачем та відповідачем в рівних частках, про збільшення частки позивача у спільній сумісній власності з урахуванням інтересів малолітніх дітей, також не підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється в три роки. Перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).
Відповідно до ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Статтею 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
По даній справі третя особа на стадії підготовчого провадження подала заяву про застосування строків позовної давності.
При дослідженні матеріалів справи по питанню наявності/відсутності підстав для застосування позовної давності, судом встановлено, що позовна давність на звернення до суду з позовними вимогами, що на розгляді, спливла (спірна квартира придбана 30.12.2011 року - сторони в шлюбі не перебували, позивач про придбання квартири знала; шлюб розірвано 01.04.2015 року; даний позов подано до суду 25.05.2018 року).
Враховуючи те, що по даній справі суд прийшов до висновку і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, і про сплив позовної давності, відмова в задоволенні позову має бути у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 60, 61, 69, 70, 72, 74 СК України, ст.ст. 256, 257, 267, 368 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 76-81, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у місті Києві, ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 03.10.2019 року.
Суддя: