03 жовтня 2019 року
Київ
справа №1.380.2019.000113
адміністративне провадження №К/9901/27298/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.000113 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в розмірі 41852,85 гривень, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2018 рік; стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 травня 2018 року по 11 грудня 2018 рік в сумі 71 728,44 гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно станом на момент виключення зі списків. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2018 рік. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2018 рік, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 травня 2018 року по день фактичної виплати (зарахування коштів на рахунок позивача), з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 351,61 гривень за кожен день затримки розрахунку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 30 вересня 2016 року №1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Однак, пункт 2 частини п'ятої вказаної статті КАС України передбачає, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі дають підстави для висновку про те, що спір виник у відносинах з приводу звільнення позивача з публічної служби.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, та звернувся з позовом про стягнення індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, він не є особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище в розумінні Закону № 1700-VII, а відтак ця справа належить до справ незначної складності.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах “Леваж Престасьон Сервіс проти Франції” (“Levages Prestations Services v. France”) від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; “Гомес де ла Торре проти Іспанії” (“Brualla Gomes de la Torre v. Spain”) від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Також, Верховний Суд зазначає, що правова позиція відносно зазначеної категорії справ вже була викладена у постанові Верховного Суду у справі №820/3719/17 від 14 серпня 2019 року.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.000113.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду