Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №805/3228/16-а
адміністративне провадження №К/9901/45084/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у складі судді Тарасенка І.М. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Василенко Л.А., Васильєвої І.А. у справі за позовом Маріупольської міської ради до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Костаніца Віталія Михайловича, третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішення щодо внесення змін до запису № 29096952 від 05.04.2016, -
Маріупольська міська рада (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Костаніца Віталія Михайловича, третя особа ОСОБА_1 , в якому просила скасувати рішення щодо внесення змін до запису № 29096952 від 05.04.2016.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у задоволенні позову Маріупольської міської ради відмовити.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Маріупольської міської ради в повному обсязі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відсутні документи, які б підтверджували правомірність зміни площі, як підстава для внесення змін у Державному реєстрі речових прав, та відсутні документи на право власності на земельну ділянку. Крім того вказано, що нерухомий об'єкт, розташований на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Маріуполя, внаслідок чого остання не може в повній мірі володіти, розпоряджатись та користуватись своєю земельною ділянкою.
У поданому відзиві Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Решта учасників справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що у липні 2016 року під час проведення перевірки Маріупольською міською радою встановлено, що 23.09.2015 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 11293773) на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 35,7 кв.м., житловою площею 4,9 кв.м, за ОСОБА_1 , розмір частки 3/5, на підставі договору дарування частини будинку № 4057 виданого 23.09.2015 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В.
В результаті поділу об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. 18.03.2016 закрито розділ № 721216614123 та відкрито два нових розділи, а саме: на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 879205814123, та на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_2 .
18 березня 2016 року на підставі договору про поділ нерухомого майна № 974, виданого Приватним нотаріусом Бедненко С.В. зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 13763489) на об'єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (номер розділу - НОМЕР_3 ) за ОСОБА_1 .
Відповідно до договору № 974 до ОСОБА_1 перейшло право власності на частину житлового будинку літ. А-1, нежитлову прибудову літ. а1-1, сіни літ. А-1, погріб літ. а/п, огорожі № 1, житловою площею 4,9 кв.м. загальною площею 35,7 кв.м.
05.04.2016 на підставі технічного паспорту б/н, виданого 29.03.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольське бюро технічної інвентаризації", державним реєстратором Маріупольського міського управління юстиції Костаніц В.М. зареєстровано зміни права власності, а саме: загальну площу із 35,7 кв.м. змінено на 360, 4 кв.м. та житлову - із 4,9 кв.м на 133.4 кв.м.
Не погоджуючись з такими діями державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведені реєстраційні дії повністю відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а враховуючи, що нерухоме майно було придбане ОСОБА_1 , останній як власник міг розпоряджатись ним, здійснювати реконструкції, відчуження та інші дії, передбачені законодавством.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.
Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомості є захистом прав позивача, який представляє територіальну громаду м. Маріуполя, на земельну ділянку від порушення його іншою особою, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо правомірності здійснення третьою особою реконструкції приміщення, внаслідок збільшення його площі та розповсюдження на земельну ділянку, що належить територіальній громаді.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача у спорі не змінює його приватноправового характеру.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а.
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасувати.
Провадження у справі № 805/3228/16-а закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з вказаним позовом в порядку господарського судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук