Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №753/2206/17
адміністративне провадження №К/9901/32245/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів: Бабенко К.А. Кузьменко В.В., Кузьмишина О.М.) від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними; зобов'язання встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, постанову Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві Державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни 2 групи з 22.11.2016 року та видати посвідчення інваліда війни 2 групи.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 підтверджується статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно довідки МСЕК серії ВТЭ-25 №022138 від 23.11.1992 року позивачка є інвалідом ІІ групи довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідкою від 25.06.1990 року №06-3222 Чорнобильської АЕС підтверджено, що ОСОБА_1 була зайнята на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 29.12.1987 року № 1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05.06.1986 року з 26.04.1986 року по 16.03.1990 року.
Також судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на Чорнобильській АЕС станом на квітень 1986 року на посаді кладовщика.
22.11.2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, якою просила встановити їй статус інваліда війни, як особі, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони та видати посвідчення інваліда війни - відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом №01-08/9501 від 08.12.2016 року відповідачем було повідомлено позивачці про відмову у задоволенні її звернення - з посиланням на відсутність правових підстав для надання статусу інваліда війни, відсутність належного документального підтвердження про участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування цивільної оборони, тощо.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, проте відсутні докази щодо залучення до складу формувань цивільної оборони при ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, працювала на ЧАЕС, а відтак позивач автоматично була залучений до складу формувань цивільної оборони Чорнобильської АЕС, оскільки до їх складу включалися до 55 років, в тому числі і позивач.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Отже, співставляючи факт місця роботи на Чорнобильській АЕС, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про автоматичне безальтернативне залучення позивача до ліквідації аварії на ЧАЕС у складі формування цивільної оборони.
Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив відповідач, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та доводами касаційної скарги, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ, немає.
Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а.
Відповідно до статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати.
Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук