Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №357/4324/17
адміністративне провадження №К/9901/42807/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2017 року (суддя - Цуранов А.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року (колегія суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій щодо відмови Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, зобов'язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення встановленого зразка.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, судами невірно застосовано норми законодавства, якими врегульовано порядок встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, зокрема положення частини 1 статті 7 та пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки для встановлення статусу інваліда війни для учасників антитерористичної операції є обов'язковим отримання поранення, контузії або каліцтва саме під час участі в антитерористичній операції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у бойових діях в зоні антитерористичній операції, що підтверджується довідками № 767 від 29.09.2015, виданої військової частини НОМЕР_1 та № 4/698 від 27.10.2015, виданої Білоцерківським об'єднаним міським військовим комісаріатом.
Позивач має посвідчення серії НОМЕР_2 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Протоколом № 5277 від 29.12.2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв відносно ОСОБА_1 визначено захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
З наявної в матеріалах справи копії довідки МСЕК вбачається, що позивачу встановлено з 01.02.2017 року третю групу інвалідності, причина інвалідності захворювання, так пов'язане із захистом Батьківщини.
Позивач у лютому 2017 року звернувся з письмовою заявою до управління соціального захисту населення Білоцерківської райдержадміністрації для встановлення статусу та видачі посвідчення інваліда війни 3 групи, додавши до заяви документи, які підтверджують статус інваліда.
13.03.2017 року листом № Г02.46.3 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, мотивуючи її тим, що відсутні підстави для видачі йому посвідчення інваліда війни з посиланням на те, причини його інвалідності не пов'язана з пораненням, контузією або каліцтвом, одержаним під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення.
Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким і погодився апеляційний суд, виходив з того, що захворювання позивача, пов'язане із захистом Батьківщини, є самостійною підставою для віднесення таких осіб до числа інвалідів війни.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пунктом 11 частини другої статті 7 цього Закону визначено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що порядок надання статусу інваліда війни особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
19. Відповідно до Порядку надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 08.09.2015, статус інваліда війни надається зокрема:
- військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, поліцейським, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до закону військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районі антитерористичної операції у період її проведення;
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 7 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Отже, норми пункту 1частини другої статті 7 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачають надання статусу інваліда війни особам, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час захисту Батьківщини, що не передбачено пунктом 11 частини другої статті 7 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пунктом 2 Порядку надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Судом враховано, що позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а причинний зв'язок захворювань, внаслідок якого йому встановлено інвалідність, визначено, як «захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини».
Частиною 1 статті другої Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку що, незважаючи на те, що частина перша та пункт 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачають надання статусу інваліда війни особам, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час захисту Батьківщини, а у пункті 11 частини другої статті 7 цього Закону законодавець не передбачив такої підстави надання статусу інваліда війни, - права позивача мають бути захищені шляхом застосування до спірних правовідносин аналогії закону, а саме: частини першої та пункт 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до положень яких до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справа № 279/5503/16-а.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що захворювання позивача, пов'язане із захистом Батьківщини, відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є самостійною підставою для віднесення таких осіб до числа інвалідів війни, а відтак про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судові рішення є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук