Іменем України
30 вересня 2019 року
Київ
справа №804/13847/13-а
адміністративне провадження №К/9901/9093/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі №804/13847/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліхім-Дніпро» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ТОВ «Поліхім-Дніпро» подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2013 № 0003292201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1012965 грн за основним платежем та в сумі 253241 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.01.2014 відмовив у задоволенні позову. Стягнув з позивача на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2294 грн.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.12.2014 скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 та задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 08.10.2013 № 0003292201.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт придбання товару підтверджено належним чином оформленою вантажно-митною декларацією, з дати оформлення якої у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість, сплаченого до бюджету. Відповідач безпідставно позбавив позивача такого права.
Дніпродзержинська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення постановлене з порушення норм матеріального і процесуального права: пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 187.8 статті 187, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.02.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.09.2019 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 17.09.2019.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.
Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 08.10.2013 № 0003292201 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 012 965 грн за основним платежем та в сумі 253241 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки від 24.09.2013 № 587/12/04-03-22-01-08/23938358, про порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що полягають у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за вересень 2012 року податку на додану вартість в сумі 1 012 965 грн, сплаченого митним органам згідно з вантажною митною декларацією від 28.08.2012 за операцією з придбання у ТОВ «Управляющая компания «СамараНефтеОргСинтез» (Росія) метил-трет-амілового ефіру в кількості 522 тон.
Контролюючий орган виходить з того, що позивач мав сформувати податковий кредит у серпні 2012 року - на дату виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту - дату сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу. При цьому контролюючий орган не заперечує реального вчинення господарських операцій.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В абзацах 1, 2, 3 пункту 198.2 статті 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з абзацом 4 пункту 198.2 статті 198 ПКУ для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.12 статті 201 ПКУ у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до
податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Згідно з абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 ПКУ у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Отже, у разі наявності фактів ввезення товарів на митну територію України, сплати податку на додану вартість до держбюджету, наявності митної декларації, оформленої відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку та яка що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, платник податку має право на податковий кредит.
У разі невключення податку на додану вартість до складу податкового кредиту у звітному періоді, в якому оформлена митна декларація, платник податку не втрачає таке право і може ним скористатися протягом 365 календарних днів з дати оформлення митної декларації. Такий висновок узгоджується з положеннями абзацу 3 пункту 198.6 статті 198 ПКУ, які хоча і не містять прямого посилання на митну декларацію, однак зберігають за платником податку право включити до складу податкового кредиту податок на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Суд касаційної інстанції вважає, що таке право зберігається за платником податку і у разі ввезення товарів на митну територію України та наявності документа, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, - митної декларації, оформленої відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. Адже системний аналіз наведених судом норм засвідчує, що документами, які посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту, закон визначає як податкові накладні, так і митні декларації, передбачені у пункті 198.2 статті 198 ПКУ, а також інші визначені у пункті 201.11 статті 201 документи, які підтверджують сплату податку до бюджету. Вид таких документів залежить від виду оподатковуваних операцій, що передбачають право платника на податковий кредит, проте ці документи є рівнозначними для права сформувати податковий кредит.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зазначеної судом касаційної інстанції правової позиції.
Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду