02 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9001/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
представника позивача Таргоній П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року у справі № 461/4016/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зубачик Н.Б., в м. Львові 08.07.2019 року, дата складення повного тексту судового рішення 11.07.2019 року), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (надалі також - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Львівської митниці ДФС у справі про порушення митних правил від 14.05.2019 року № 1640/20900/19.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила Львівська митниця ДФС, яка покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивач повідомлявся про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Окрім того, вважає, що експортною декларацією ЕХ А17NLJ6Z2PZAH8 YWD50 спростовується твердження позивача про те, що відчуження транспортного засобу відбулось за ціною 3050,00 євро.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, що відповідно до положень частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Скоромного Ярослава Ігоровича від 14.05.2019 року № 1640/20900/19 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення митних правил за статтею 485 Митного кодексу України (надалі також - МК України) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 171132,66 грн.
З даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , як керівник TзOB «Бізнеспромстиль», надав органу доходів і зборів документи, що містять неправдиві відомості щодо відправника та одержувача товару та його митної вартості, з метою зменшення розміру митних платежів.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що належних, допустимих та достатніх доказів про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України не встановлено.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Згідно із статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Склад правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, передбачає, з-поміж іншого, те що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути від сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у меншому розмірі). Об'єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 485 МК України, полягає у поданні неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості.
Отже, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння (передбаченого статтею 485 МК) обов'язково повинен поєднуватися з умислом суб'єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (встановлений законом порядок сплати податків та зборів).
Згідно із частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації чи документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.
Відповідно до частини 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Частиною другою статті 264 МК України встановлено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом із митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, установлених цим Кодексом, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їхні копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.
Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України.
У даній спірній ситуації судом першої інстанції з'ясовано, що підставою для складання протоколу про порушення митних правил та головним доказом для притягнення позивача до відповідальності за передбачене ст. 485 МК України правопорушення була одержана від митних органів Королівства Нідерландів на запит Львівської митниці ДФС митна декларація типу від 30.08.2017 року ЕХ А № 17NLJ6Z2PZAH8 YWD50. Між відомостями цієї митної декларації і наданими для митного оформлення транспортного засобу на території України документами дійсно є невідповідність щодо вартості транспортного засобу, відправника та одержувача.
При цьому, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, вірно вважав, що сама по собі митна декларації доводить лише факт початку процедури оформлення експорту транспортного засобу. Експортна декларація ЕХ А № 17NLJ6Z2PZAH8 YWD50 для митного оформлення надавалась експортером, тобто компанією VAN DER BURGTRUCKS EN TRAILERSB.V., яка виступала і декларантом. Покупцем товару в декларації зазначений громадянин України ОСОБА_2 - інша особа ніж та, яка ввозила вказаний вище транспортний засіб та розмитнювала його.
Львівська митниця ДФС, взявши до уваги єдиним і беззаперечним доказом документи нідерландських митних органів, не перевірила обставин завершення експорту товару; для усунення всякого роду сумнівів не вчинила запитів відповідним компаніям, які фігурують відправниками товару по нідерландських документах та документах, поданих до митного оформлення декларантом ТзОВ «Бізнеспромстиль», не встановила і не опитала особу на ім'я ОСОБА_2. А отже суд правильно вважав, що самі по собі документи митних органів Королівства Нідерландів не є виключними, беззаперечними і визначальними доказами вини позивача у порушенні митних правил та не доводять наявності у його діях умислу на неправомірне звільнення від сплати митних платежів в повному обсязі шляхом надання неправдивих відомостей щодо вартості товару. Такі документи лише свідчать, що нідерландська компанія VAN DER BURGTRUCKS EN TRAILERSB.V. задекларувала, але не здійснила експорт транспортного засобу.
Крім того, в оскаржуваній постанові посадова особа митниці жодним чином не обумовила підстав взяття до уваги лише документів Королівства Нідерландів, і неврахування документів, що подані до митного оформлення на Львівській митниці ДФС.
Колегія суддів вважає, що матеріали справи про порушення митних правил не містять доказів умислу позивача на вчинення дій передбачених диспозицією статті 485 МК України.
Відповідно до вимог статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови, матеріали справи про порушення митних правил не містять доказів умислу позивача на вчинення дій передбачених диспозицією статті 485 МК України. За даних обставин в діях позивача відсутня суб'єктивна сторона проступку, передбаченого статтею 485 МК України, тобто прямий умисел, а тому відсутні і ознаки цього правопорушення.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженої постанови у справі про порушення митних правил.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм податкового законодавства.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року у справі № 461/4016/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 03.10.2019