судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В.
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №800/22/17 (800/267/16)
провадження №П/9901/904/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 12 вересня 2019 року задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 у частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Одним з мотивів рішення колегії суддів було те, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (Закон №1188-ІІV) не міг бути застосований до суддів апеляційного суду, оскільки у статті 3 цього Закону наведено вичерпний перелік випадків (юридичних фактів), коли суддя суду загальної юрисдикції міг підлягати перевірці ТСК, за результатами якої міг бути звільненим за порушення присяги. Законом №1188-ІІV не передбачено можливості проведення спеціальної перевірки щодо суддів апеляційних судів, які за результатами апеляційного перегляду постановляли рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів щодо учасників масових акцій. ТСК не мала підстав проводити перевірку судді апеляційного суду ОСОБА_1, а отже і робити висновок про порушення присяги. Як наслідок, у Вищої ради юстиції були відсутні законні підстави для ухвалення рішення. Відсутність юридичної підстави для прийняття оскаржуваного рішення є достатньою підставою для визнання рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016 № 709/0/15-16 протиправним та його скасування.
Суд також відзначив, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності судді. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли суддя скоїв проступок, який порочить звання судді, тобто підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету суду та унеможливлює подальше виконання суддею своїх обов'язків. Дії, що «порочать» звання судді - це діяння, несумісне з посадою судді. В оскаржуваному рішенні не мотивовано, чому дії судді ОСОБА_1 слід кваліфікувати саме як порушення присяги, а не як дисциплінарне правопорушення, а також чому її дії порочать звання судді. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що передбачені законом підстави для прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді відсутні.
З вказаними висновками суду не погоджуюся, з огляду на наступне.
Пункт 3 частини 1 статті 3 Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» викладено в такій редакції: «про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях».
Рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою згідно статті 183 Кримінально-процесуального кодексу виносить слідчий суддя.
Згідно пункту 18 частини 1 статті 3 Кримінально-процесуального кодексу слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Суддя ОСОБА_1 у складі колегії суддів суду апеляційної інстанції приймала рішення про перегляд ухвали про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, яким рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Враховуючи вказане, вважаю, що відсутні підстави для висновку про те, що Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не передбачено можливість проведення спеціальної перевірки щодо суддів апеляційних судів, які за результатами апеляційного перегляду постановляли рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів щодо учасників масових акцій.
Крім того, статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з'їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Частиною 4 ст. 54 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, що діяла на час постановлення рішень позивачем) визначалося, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Частиною 2 ст. 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень позивачем) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді (п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011).
Пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) визначено, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
З огляду на викладене, погоджуюся з висновком ВРЮ, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені позивачем, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а тому були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.
Вважаю, що в оскаржуваному рішенні ВРЮ оцінювала не судові рішення, ухвалені колегією суддів, до якої входила ОСОБА_1 , а саме дії судді під час судового розгляду. Крім того, ТСК та ВРЮ не порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Так, апеляційний перегляд у кримінальному провадженні здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Судове рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Судове рішення підписують усі судді. У разі якщо суддя зі складу суду не погоджується із судовим рішенням, він має право викласти письмово окрему думку.
Ураховуючи те, що дії судді ОСОБА_1, зазначені у висновку ТСК, що розглядався ВРЮ, вчинені під час прийняття рішень судом апеляційної інстанції, до складу якого входила позивач та інші судді, щодо яких ТСК також ухвалила висновки про визнання в їх діях порушення присяги судді, ВРЮ обґрунтовано у своєму рішенні надала оцінку діям кожного з суддів, що входив до складу колегії, зважаючи на факти, установлені щодо кожної з кримінальних справ. Такі обставини не призвели до порушення принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
Реалізація принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений у ст. 61 Конституції України, забезпечується положенням ч. 2 ст. 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час здійснення дисциплінарного провадження), за яким під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Водночас, порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м'якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
Таким чином, вважаю, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності у застосуванні дисциплінарного стягнення.
З огляду на зазначене вище вбачаю підстави для відмови у задоволенні позову.
Суддя Н.В. Коваленко