Справа № 824/902/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
02 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
02.08.2019 року позивачем подано до Чернівецького окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову в якій просив суд:
- зупинити дію наказу Міністерства юстиції України №2181/5 від 17.07.2019 року "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" до ухвалення рішення у справі.
- зобов'язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України розблокувати доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що станом на 17.07.2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом ОСОБА_1 зареєстровані та не завершені у зв'язку із блокуванням реєстраційні дії, що призводить до негативних наслідків для громадян та юридичних осіб, які звернулися до позивача з питань вчинення реєстраційних дій. Вказане також порушує права та інтереси інших осіб, які звернулись до позивача з заявами про вчинення реєстраційних дій, внаслідок фактичної неможливості розпоряджатись своїм майном, завершити процедуру реєстрації шляхом звернення до іншого суб'єкта реєстрації прав.
Позивач вказує, що спірний наказ порушує гарантоване Конституцією України право на працю, оскільки трудова діяльність державних реєстраторів - приватних нотаріусів, безпосередньо пов'язана з доступом до Державного реєстру речових прав, а тому, у випадку не зупинення дії вказаного наказу позивач буде позбавлений можливості здійснювати свою діяльність, що завдасть непоправної шкоди, в тому числі матеріального характеру.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 року задоволено вищезазначену заяву про забезпечення позову.
- зупинено дію наказу Міністерства юстиції України №2181/5 від 17.07.2019 року «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» до ухвалення рішення у справі;
- заборонено Державному підприємству «Національні інформаційні системи» блокувати доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а у разі блокування здійснити розблокування до ухвалення рішення у цій справі
Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що зупинення дії наказу в цій частині до моменту встановлення протиправності або правомірності прийнятого відповідачем наказу фактично є скасуванням таких заходів.
Тобто заявлений позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного наказу фактично є вирішенням спору без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 17.07.2019 №2181/5 тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора приватного нотаріуса Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі.
В даній справі, позивач притягується до відповідальності за порушення порядку державної реєстрації прав. Підставою для цього є довідка за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 05.07.2019 року, якою виявлено порушення одинадцяти норм чинного законодавства в діяльності позивача.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для зупинення дії оскаржуваного акту.
Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується, з огляду на наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст. 150-158 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 зазначеної статті суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Згідно із пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Клопотання про забезпечення адміністративного позову позивач мотивує тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам її, а також третіх осіб до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також тим, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Істотну небезпеку заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам позивач вбачає у тому, що не маючи можливості працювати з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно (надалі по тексту - Реєстр) як приватний нотаріус - реєстратор, вона буде позбавлена можливості повноцінно здійснювати професійну діяльність, що негативно відобразиться як на її доходах.
Правовий статус приватного нотаріуса визначений Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-XII, відповідно до якого ним є уповноважена державою фізична особа, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (частина 1 статті 3).
Статтею 1 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (ст. 2-1 Закону України "Про нотаріат").
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України "Про нотаріат", нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності. Нотаріуси як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, належать до категорії самозайнятих осіб.
Згідно зі ст. 32 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
З огляду на зазначене, шляхом видачі оскаржуваного Наказу позивача фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №826/15847/17.
Колегія суддів також враховує принципи, що висловлені Рекомендацією NR (89)8 про тимчасовий захист у адміністративних справах, прийнятою Комітетом Міністром Ради Європи 13 вересня 1989 року.
Так, Комітет Міністрів, виходячи з того, що негайне і повне виконання адміністративних актів, які стали або можуть стати предметом оскарження, спроможні за деяких обставин завдавати інтересам осіб непоправної шкоди і що необхідно, заради справедливості, не допускати таких наслідків, виходячи з доцільності гарантувати особам, які цього потребують, тимчасовий захист з боку судів, не ігноруючи при цьому необхідність забезпечення ефективності адміністративної діяльності, рекомендував урядам держав-членів керуватися в своєму праві та адміністративній практиці, зокрема, наступним.
Згідно Рекомендацій, термін «адміністративний акт» означає, відповідно до Резолюції (77) 31 про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади, будь-який окремий захід чи рішення, вжитий/прийняте в межах реалізації владних повноважень, який/яке, з огляду на свій характер, безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси осіб.
У випадку, коли у провадженні суду знаходиться позов проти адміністративного акту, і цей суд ще не виніс стосовно нього свого рішення, заявник може вимагати від цього суду або від іншого компетентного судового органу вжити заходів тимчасового захисту стосовно цього адміністративного акта.
Приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правомочний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади.
Таким чином, аналізуючи зміст заявленого позову та доводи клопотання про забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Колегія суддів наголошує, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у даному випадку буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, при цьому, заходи забезпечення адміністративного позову, про які у своїй заяві просить позивач, відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, а відтак доводи апелянта в цій частині є помилковими.
Так, зупинення дії оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 17.07.2019 року № 2181/5, яким тимчасово заблоковано доступ позивача до Державного реєстру речових прав, про що просить позивач у заявленому клопотанні, не скасовує його чинність, ніяк не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим наказом заходів до вирішення спору у даній справі.
Також вид забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення на час розгляду адміністративної справи відповідає положенням ст. 151 КАС України, а тому є законним.
За таких обставин, розглянувши подану заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із пов'язаності заходів до забезпечення позову з його предметом, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення адміністративного позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.
На думку колегії суддів, викладені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.