Іменем України
03 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/18305/15
адміністративне провадження №К/9901/7502/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року у складі судді Шулежка В.П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року у складі колегії суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А. у справі № 826/18305/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м.Києві, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Каримової Неллі Сабіровни, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Каримової Н.С., свідоцтво №6940, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 12825063 від 05.05.2014, номер запису про право власності 5551262;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у м. Києві скасувати державну реєстрацію права власності за ПАТ "Акцент-Банк" на нежитлові приміщення, по банку та диспетчерській, у багатоквартирному житловому будинку літ. А-20 нежитлові приміщення по банку та диспетчерської загальною площею 1090,4 кв.м., зокрема: загальна площа 1025,8 кв.м. (у тому числі: основна площа 633,5 кв.м. і допоміжна площа 392,3 кв.м.) площа приміщень загального користування 64,6 кв.м., (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 352717080389), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 12825063 від 05.05.2014 14:32:21.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до суду з метою захисту свого права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення 1-15 (в літ. "А") загальною площею 161,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що, на його думку, порушено саме діями державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовой Н.С. шляхом ухвалення рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 1090,4 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ "Акцент-Банк".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що твердження судів першої та апеляційної інстанції, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Каримової Н.С. обгрунтовано, у межах повноважень та з підстав, визначених чинним законодавством України, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є помилковим і не ґрунтується на діючому законодавстві, що є підставою для скасування судових рішень.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.07.2014, укладеного між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), остання придбала у ОСОБА_2 нежитлові приміщення №1-15 літ. "А", загальною площею 161,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме від 23.07.2014 № 24648483.
Також судами встановлено, що приватним нотаріусом у квітні 2014 року проведена державна реєстрація права власності за ПАТ "Акцент-банк" з відкриттям розділу по об'єкту нерухомого майна - нежитлові приміщення (по банку та диспетчерський) загальною площею приміщень 1090,4 кв.м., зокрема: загальною площею 1025,8 кв.м. (у тому числі: основною площею 633,5 кв.м., допоміжною площею 392,3 кв.м.) і площею приміщень загального користування 64,6 кв.м. в багатоповерховому житловому будинку літерою А-20.
Не погоджуючись з рішенням про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Акцент-банк" на спірне майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ПАТ "Акцент-банк" є власником нежитлових приміщень у багатоквартирному житловому будинку загальною площею 1090,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ще з 1995 року.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що пов'язано з порушенням права позивача іншою особою, за якими відповідачем зареєстровано право власності на таке майна.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватний нотаріус, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.
Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомості є захистом прав позивача на нерухоме майно від їх порушення іншими особами, за якими зареєстровані права щодо того ж самого майна.
При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третіх осіб щодо прав на спірну нерухомості.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особами, які не заперечують законності дій державного реєстратора з реєстрації за ними права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 та у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасувати.
Провадження у справі № 826/18305/15 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко