Іменем України
02 жовтня 2019 року
Київ
справа №814/1118/17
провадження №К/9901/54784/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бойка А. В., суддів: Єщенка О. В., Осіпова Ю. В.
І. Суть спору
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі - ТУ ДСА України в Харківській області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області (далі - ГУ ДКС України в Харківській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нездійснення в період січень-травень 2017 року нарахування позивачу як судді Господарського суду Миколаївської області, суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та щодо невиплати такої винагороди;
1.2. стягнути з відповідачів суддівську винагороду за період січень-травень 2017 року в загальній сумі 118486,47 грн.;
1.3. зобов'язати Господарський суд Миколаївській області здійснити перерахунок суддівської винагороди позивача за період січень-травень 2017 року, в тому числі розміру оплати відпусток, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а також внести відповідні зміни в бухгалтерський облік за період січень-травень 2017 року щодо розміру його суддівської винагороди, розміру оплати відпусток;
1.4. зобов'язати ДСА України та Господарський суд Миколаївській області виплатити позивачу суму різницю між виплаченими сумами відпусток та належних до сплати сум відпусток.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що на теперішній час він здійснює правосуддя як суддя Господарського суду Миколаївській області.
2.1. Вказує, що з ДСА України ним отримано інформацію щодо суми суддівської винагороди, яка нарахована та виплачена позивачу за січень-травень 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 гривень.
2.2. Вважаючи, що відповідачем не виконано вимоги частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, в якій встановлений посадовий оклад судді місцевого суду на рівні 10 мінімальних заробітних плат та, не погоджуючись з вищевказаним нарахуванням та виплатою винагороди в меншому розмірі ніж це передбачено законодавством, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою зобов'язати здійснити донарахування та виплату суддівської винагороди за липень 2017 року, виходячи з посадового окладу 32000,00 гривень, з урахуванням раніше сплачених сум.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13 січня 2005 року № 2346-IV ОСОБА_1 обрано суддею Господарського суду Миколаївської області безстроково.
4. На підставі наказу першого заступника голови Господарського суду Миколаївської області від 23 лютого 2005 року № 35-к позивача зараховано до штату Господарського суду Миколаївської області з 24 лютого 2005 року.
5. За виконання професійних обов'язків позивачу виплачується суддівська винагорода, яка з 01 січня 2017 року нараховується місцевим судом, виходячи з посадового окладу 16000,00 гривень.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
6.1. Визнано протиправною бездіяльність Господарського суду Миколаївської області щодо нездійснення в період січень-травень 2017 року нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та невиплати такої винагороди.
6.2. Зобов'язано Господарський суд Миколаївської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату суддівської винагороди за січень-травень 2017 року, виходячи із посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (з урахуванням оплати відпусток, відряджень, лікарняних).
6.3. В решті позову - відмовлено.
7. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України "Про судоустрій та статус суддів" розмір суддівської винагороди, оскільки частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховує саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не якоїсь іншої розрахункової величини.
8. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.
9. Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позову, виходив з того, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3200,00 грн. не передбачені, а відтак відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на її оплату праці.
IV. Касаційне оскарження
10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
11. Свою касаційну скаргу мотивує застосуванням судом апеляційної інстанції пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 1774 від 06 грудня 2016 року "Про внесення до деяких законодавчих актів України", яку не належить застосовувати до спірних правовідносин. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
12. Водночас, ДСА України у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
17. Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
18. У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
19. За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).
20. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
VI. Позиція Верховного Суду
21. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив.
22. Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.
23. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
24. З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
25. За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
26. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
27. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
28. Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".
29. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.
30. Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
31. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю підстав.
32. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
33. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
34. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VII. Судові витрати
35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич