Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2772/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ), м. Харків
до Військової частини НОМЕР_2 , м. Харків
про стягнення коштів
за участю сторін:
від позивача - Новиков О.А.
від відповідача - Печенізький В.С.
Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення фактично понесених витрат на лікування військовослужбовців у розмірі 50.818,83 грн. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на постанову КМУ від 18.10.1999 р. №1923 “Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями”, якою передбачено здійснення оплати вартості наданих медичних послуг військовослужбовцям інших силових структур. Також, позивач посилається на аудиторський звіт від 03.12.2016 року за № 234/1/31/18 Про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідної військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року.
Ухвалою від 29.08.2019 р. було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи та призначено судове засідання на 01.10.2019 р. о 09:30.
16.09.2019 р. за вх. 21962 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти позовних вимог з посиланням на те, що позивачем всупереч п.7 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 не було надано розрахунки на відшкодування витрат надання медичної допомоги військовослужбовцям, а отже вказане в свою чергу, на думку відповідача, унеможливило здійснити своєчасну оплату за надану медичну допомогу. Також, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до позовної заяви та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
01.10.2019 р. позивачем було надано відповідь на відзив (вх. 23415), в якій позивач зазначає, що питання оплати наданої медичної допомоги протягом 2014 року взагалі не ставилося та не перевірялося, позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки на оплату медичних послуг №11, 12 від 27.01.2017 р. Окрім того, за твердженням позивача, жодним нормативним актом не передбачено порядок направлення рахунків саме заказними листами чи кур'єрами, тому позивач просить задовольнити позов.
У призначеному на 01.10.2019 р. судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Згідно Відомості на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону у 2015 знаходились наступні військово службовці: солдат ОСОБА_1 , ст. солдат ОСОБА_2 , мол. лейтенант ОСОБА_3 , солдат ОСОБА_4 , солдат ОСОБА_5 , солдат ОСОБА_6 , солдат ОСОБА_7 , ст. сержант ОСОБА_8 , солдат ОСОБА_9 , солдат ОСОБА_10 , солдат ОСОБА_11 , мол. сержант ОСОБА_12 .
Понесені витрати на надання медичної допомоги вищезазначеним військовослужбовцям склали 50818,83 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що вказані витрати були виявлені ним після внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (м.Харків) за період з 01.01.2015 року по 01.11.2016 року від 03.12.2016 року №234/1/31/18.
Предметом позову є стягнення коштів за лікування, а тому пунктом 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 (далі - Порядок), встановлено, що цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги, згідно з абзацом другим пункту 5 Порядку.
Відповідно до пункту 6 Порядку рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу, згідно пункту 7 Порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та наданих учасниками справи пояснень позивач в порушення цих вимог Порядку своєчасно, упродовж 2015 року не надав вказані рахунки відповідачу, а лише 11.03.2019 за вих. №571 разом із запитом про стягнення фактично понесених витрат на лікування надав відомість витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 , які знаходилися у 2015 році Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військової частини A-3306).
Із копії запиту про стягнення фактично понесених витрат на лікування №571 від 11.03.2019 року вбачається, що позивач просив відповідача оплатити рахунки згідно із відомостями на суму 50818,83 грн., але не визначив на які саме рахунки повинно було здійснити перерахування за надані послуги. З огляду на викладене, суд не приймає вказаний запит, як вимогу про сплату коштів у розумінні ст. 530 ЦК України.
Відповідач наголошуючи на невиконанні позивачем п.7 Порядку заперечував факт отримання ним вищевказаних рахунків.
Позивачем на підтвердження своїх вимог надано до суду копію рахунку - фактури №12 від 27.01.2017 на суму 4158,20 грн., копію рахунку-фактури №11 від 27.01.2017 на суму 46660,63 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За умовами вимог ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, позивачем не було надано до суду належних доказів направлення на адресу відповідача рахунків по сплаті послуг медичної допомоги військовослужбовцям з якого можливо встановити обставини, які входять до предмету доказування, оскільки факт їх отримання відповідачем заперечується.
Приписами ч. 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, позивачем не доведено виконання ним вимог п. 7 Порядку, який передбачає порядок відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям, та не надано доказів, які б стверджували направлення рахунків до військової частини про оплату за лікування військовослужбовців.
Враховуючи викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.
Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на визнання позовних вимог необґрунтованими відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
З урахуванням відмови в задоволенні позову та приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі не підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволені позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено "03" жовтня 2019 р.
Суддя Л.С. Лаврова