26.09.2019 Справа № 920/712/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області у порядку загального позовного провадження справу № 920/712/19
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991)
про стягнення 1 538 538 грн. 96 коп.
представники сторін:
від позивача: Сороколіт Є.М. (довіреність № 14-303 від 25.07.2019)
від відповідача: Танчик О.М. (довіреність № 18-49/147 від 14.08.2019)
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на свою користь борг у сумі 1538538 грн. 96 коп., в тому числі: 1283747 грн. 53 коп. пені, 96135 грн. 71 коп. - 3 % річних, 158655 грн. 72 коп. інфляційних втрат, нарахованих відповідно до договору № 3435/16-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.12.2015, а також просить стягнути з відповідача судовий збір та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 11.07.2019 (суддя Коваленко О.В.) відкрито провадження у справі № 920/712/19 та постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження.
29.07.2019 від відповідача до суду надійшов відзив № 18-7/677 від 29.07.2019, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів наявності заборгованості, у зв'язку з чим відповідач вважає недоведеними позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Відповідач також зазначає, що оскільки станом на день набрання чинності (30.11.2016) Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» відповідач, як виробник та постачальник теплової енергії, не мав заборгованості перед позивачем за придбаний за договором № 3435/16-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.12.2015 природний газ, який було використано на виробництво теплової енергії, то в силу вимог частини третьої статті 7 вказаного Закону, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних задоволенню не підлягають.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Сумської області від 27.08.2019, у зв'язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Коваленка О.В., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 920/712/19.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2019 вищезазначену справу розподілено судді Котельницькій В.Л.
Позивач подав відповідь на відзив, доводи відповідача вважає необґрунтованими та наполягає на задоволенні позову.
Відповідач подав до суду заперечення, наполягає на відсутності правових підстав для задоволення позову.
У підготовчому засіданні 26.09.2019 представником відповідача заявлено усне клопотання про зміну найменування відповідача з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».
Судом постановлено протокольні ухвали про задоволення клопотання представника відповідача про зміну найменування та змінено найменування відповідача на АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», а також про закриття за письмовою згодою сторін підготовчого провадження у справі та розгляд справи по суті у даному судовому засіданні.
У вступному слові представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позов та запереченнях.
Судом досліджено докази, подані сторонами на підтвердження їх вимог і заперечень.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальником, позивачем у справі) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (покупцем, відповідачем справі, найменування змінено на Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання) 21.12.2015 укладено договір № 3435/16-ТЕ-29 постачання природного газу (далі - договір).
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача у 2016 році природний газ на загальну суму 33155172,44 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додано позивачем до позовної заяви.
Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правовою природою спірний договір є договором поставки енергоносіїв (природного газу) і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.
Договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору становлять умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, 3 % річних та інфляційних.
Суд вважає за необхідне наголосили, що весь обсяг газу, що був переданий за договором № 3435/16-ТЕ-29 від 21.12.2015 було використано відповідачем для виробництва теплової енергії, яка була спожита підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), вказана обставина підтверджується змістом актів приймання-передачі природного газу, що додані позивачем до позовної заяви.
При цьому відповідач як станом на період дії договору № 3435/16-ТЕ-29 від 21.12.2015, так і станом на день розгляду справи, є виробником та постачальником теплової енергії та реалізує її у відповідності до вимог Законів України «Про теплопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги» та рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 «Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми», що також підтверджується наявністю ліцензій на виробництво та постачання теплової енергії, копії яких додані до матеріалів справи відповідачем.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Позивач як на підставу своїх вимог посилається при доведенні факту поставки природного газу на Акти приймання-передачі природного газу, що підписані обома сторонами та є первинними обліковими документами; при доведенні фактів оплати природного газу - на зведений обліковий документ «Операції по Договор № 3435/16-ТЕ-29, Предприятие «Сумське НВО ПАТ», с 01-01-2016 по 31-05- 2018, валюта Гривня України».
В ході розгляду справи відповідач не спростував належними доказами фактів оплати природного газу за зведеним обліковим документом «Операції по Договор № 3435/16-ТЕ-29, Предприятие «Сумське НВО ПАТ», с 01-01-2016 по 31-05- 2018, валюта Гривня України».
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 7 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який набрав чинності з 30.11.2016, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що у відповідності до поданих розрахунків позивачем зазначені наступні дати погашення відповідачем заборгованості за придбаний за договором № 3435/16-ТЕ-29 від 21.12.2015 газ:
1) придбаний у січні 2016 року остаточно оплачений 24.03.2016;
2) придбаний у лютому 2016 року остаточно оплачений 15.07.2016;
3) придбаний у березні 2016 року остаточно оплачений 30.09.2016;
4) придбаний у квітні 2016 року остаточно оплачений 04.10.2016.
Тобто в силу вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» пеня, 3% річних та інфляційні нарахування, що обраховані позивачем за порушення АТ «Сумське НВО» зобов'язань за придбаний у січні-квітні 2016 року природний газ не підлягають стягненню.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідача не включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а тому в силу умов договору № 3435/16-ТЕ-29 відповідач має сплатити нараховані штрафні санкції за неналежне виконання договірного зобов'язання.
Щодо вищезазначеного суд вважає за необхідне наголосити, що Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон від 03.10.2016 № 1730-VI) визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів статті 1 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі статтею 2 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, згідно статті 3 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII.
За приписами частини першої статті 5 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом від 03.10.2016 № 1730-VIII; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас, частиною 3 статті 7 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.
Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону від 03.10.2016 №1730-VIII, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII.
Судом встановлено, що на момент набрання чинності Законом України від 03.10.2016 № 1730-VIII заборгованість відповідача за спожиті енергоносії була погашена (до 30.11.2016), що також не заперечується позивачем.
Таким чином, суд вважає, що заявлені до стягнення пеня, 3 % річних, інфляційні втрати нараховані позивачем у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом України від 03.10.2016 № 1730-VIII, підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону, а виконання даної норми (списання санкцій) не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 905/403/17, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18.
Відтак наведені вище обставини спростовують доводи позивача щодо необхідності включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості як на підставу для списання (незастосування) штрафних санкцій.
У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Враховуючи вищенаведене, позивачем не доведено належними і допустимими доказами правомірність та обґрунтованість проведених нарахувань, відтак суд зазначає про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, нарахованих та заявлених до стягнення позивачем, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 256, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У позові відмовити.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 03.10.2019.
Суддя В.Л. Котельницька