Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 597/873/17
провадження № 51-1458 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017210000000178 від 04 червня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 04 червня 2017 року приблизно о 04:00, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21061 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою М-19 сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече у напрямку від смт Товсте Заліщицького району до м. Заліщики Тернопільської області зі швидкістю 70 км/год, наближаючись до с. Бересток Заліщицького району, належно не стежив за дорожньою обстановкою, застосував неправильні прийоми керування транспортним засобом, та змінивши напрямок руху керованого автомобіля, поставив себе в такі умови, що не зміг забезпечити безпеку дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-21063, який в той час стояв нерухомо біля правого краю проїжджої частини дороги та з якого в момент зіткнення виходив потерпілий ОСОБА_8 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому зазначає, що вирок суду першої інстанції ухвалено незаконним складом суду, так як порушено вимоги статей 75, 80, 81 КПК України, оскільки головуючим не було розглянуто заяву захисника про відвід.
Разом з цим, захисник вказує на неповноту судового розгляду, оскільки місцевий суд в порушення положень ст. 363 КПК України безпідставно не розглянув подану ним скаргу на бездіяльність слідчого, що виразилась у незаконній відмові у відкритті кримінального провадження за фактом порушення правил дорожнього руху громадянином ОСОБА_10 , що стало причиною ДТП, внаслідок якого загинув потерпілий ОСОБА_8 .
Крім того, захисник зазначає, що місцевий суд, постановляючи вирок, безпідставно не прийняв до уваги його доводи стосовно того, що слідчий експеримент проведено з явними порушеннями та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторного слідчого експерименту. При цьому, автор касаційної скарги посилається на недопустимість висновку судового експерта № 5-361/17 від 28 липня 2017 року, який був зроблений на підставі вищевказаного слідчого експерименту, що проведений з чисельними порушеннями процедури.
Разом з тим, вказує, що місцевий суд, прийнявши до уваги висновок експерта № 5-361/17 від 28 липня 2017 року, безпідставно не врахував висновки експертиз № 896/17-22 від 18 вересня 2017 року та № 0278 14 грудня 2017 року, які були ініційовані стороною захисту та свідчать про те, що ОСОБА_7 не мав технічної можливості зупинити керований автомобіль. На переконання захисника, вказана однобічність судового розгляду призвела до незаконного засудження його підзахисного за ч. 2 ст. 286 КК України.
Також захисник посилається на те, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 , безпідставно не прийняв до уваги тяжкий стан здоров'я останнього, та призначив покарання, що за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_11 подала заперечення, в яких просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду місцевого суду, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону не є предметом розгляду в суді касаційної інстанції, а тому касаційним судом не перевіряється.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені із істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та понятого ОСОБА_15 .
Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_7 дані, що містяться у протоколах слідчого експерименту від 07 липня 2017 року та огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04 червня 2017 року, а також у висновках експертів № 5-269/17 від 25 липня 2017 року, № 37 від 26 червня 2017 року, № 5-361/17 від 28 липня 2017 року та № 767 від 13 червня 2017 року.
Суд, дослідивши зазначені докази та встановивши, що вони не містять суперечностей і не викликають сумнівів у своїй достовірності, надав їм правильну оцінку та обгрунтовано поклав в основу свого рішення.
Оцінивши ці та інші обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, дослідивши всі зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди і загибелі ОСОБА_8 стали дії ОСОБА_7 , який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, застосувавши невірний маневр керування транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху.
За наведених обставин дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.
Що стосується доводів захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, то колегія суддів вважає їх непереконливими.
Так, місцевий суд надав оцінку такому доказу, як протокол слідчого експерименту, проведеного 07 липня 2017 року за участі понятих ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_17 , та додатку до нього у виді схеми (т. 1 а. с. 124-131), при цьому визнав його належним та допустимим.
Судом апеляційної інстанції під час дослідження матеріалів кримінального провадження та перевірки вироку місцевого суду в апеляційному порядку порушень вимог статей 104-107, 223, 240 КПК України не встановлено.
Таких порушень не встановлено і під час касаційного розгляду. За таких обставин підстав вважати недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту, про що вказує захисник у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Безпідставними є доводи захисника про недопустимість висновку експерта № 5-361/17 від 28 липня 2017 року, оскільки він зроблений лише на підставі протоколу слідчого експерименту.
Відповідно до та ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Оскільки вказаний висновок складений атестованим експертом сектору автотехнічних досліджень відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності, який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за експертними спеціальностями, який попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, та його висновки узгоджуються з показаннями свідків, у Суду відсутні підстави вважати зазначений висновок автотехнічної експертизи необ'єктивним або таким, що проведений всупереч вимогам статей 101, 102 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд безпідставно не прийняв до уваги висновки експертиз № 896/17-22 від 18 вересня 2017 року та № 0278 від 14 грудня 2017 року є непереконливими, оскільки суд з наведенням обґрунтування, виходячи з принципу внутрішнього переконання, з точки зору взаємозв'язку сукупності інших доказів у справі, критично віднісся до вказаних висновків, як таких, що не узгоджуються з встановленими фактичними обставинами кримінального провадження.
Твердження захисника про ухвалення вироку незаконним складом суду є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно положень ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-76 цього Кодексу, слідчому судді, судді, присяжному може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Частинами 3, 4 ст. 80 КПК України визначено, що заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Відповідно до ст. 363 КПК України після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв'язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження.
У відповідності до вказаних вимог головуючий у судовому засіданні від 03 серпня 2018 року після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, з'ясував у учасників судового провадження наявність на даній стадії інших доповнень чи клопотань, при цьому клопотання було заявлено лише стороною обвинувачення, зі сторони захисту клопотань чи відводів головуючому судді заявлено не було.
Як вбачається з тексту касаційної скарги підстави для відводу головуючому у захисника виникли в судовому засіданні місцевого суду від 03 серпня 2018 року.
Разом з тим, під час дослідження журналу судового засідання та звукозапису судового засідання від 18 жовтня 2018 року, колегією суддів було встановлено, що заяву про відвід захисником було заявлено на стадії судових дебатів.
Отже, підстави для відводу головуючому захисникові були відомі до стадії судових дебатів. Однак, лише у судовому засіданні від 18 жовтня 2018 року захисник у судових дебатах почав стверджувати про упередженість головуючого та заявив клопотання про його відвід. При цьому всупереч вимогам ст. 364 КПК України захисник не звертався до суду з проханням про відновлення стадії з'ясування обставин для вирішення заявленого ним вищевказаного клопотання в порядку, визначеному КПК.
Положеннями ст. 364 КПК України передбачено проведення судових дебатів. В частині 5 даної статті зазначено, якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин. Інших підстав для відновлення стадії з'ясування обставин кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.
Разом з тим на стадії судових дебатів не передбачено розгляд клопотань та заяв.
На підставі вищевикладеного місцевий суд обґрунтовано відмовив захиснику в прийнятті до розгляду заявленого клопотання про відвід судді, яке було подано в поза процесуальний спосіб, з чим погодився суд апеляційної інстанції. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому, посилається на те, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 , безпідставно не прийняв до уваги тяжкий стан здоров'я останнього.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_7 , суд виходив з того, що засуджений раніше не судимий, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також врахував наявність позитивних характеристик за місцем проживання і попереднім місцем роботи, стан здоров'я засудженого ОСОБА_7 , а також думку потерпілих, які наполягали на призначенні максимально суворого покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , судом визнано характеризуючі дані про його особу. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
На думку колегії суддів, призначене засудженому покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник наголошує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 370 та ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3