25 версеня 2019 року м. Чернівці
справа № 726/1764/18
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів Височанської Н.К., Кулянди М.І.
секретаря Вовкун Н.Ю.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3
учасники справи
позивач ОСОБА_4
відповідач ОСОБА_5
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року, головуючий у першій інстанції Войтун О.Б.
встановила:
ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.
Зазначала, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції актовим записом №1754 від 3 жовтня 2008 року, розірваний рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 4 липня 2018 року.
Вказувала на набуття за час шлюбу квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 за спільні кошти
Просила визнати спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1
Справа №726/1764/18 Головуючий у 1 інстанції Войтун О.Б.
Провадження №22-ц/822/717/19 Доповідач Половінкіна Н.Ю.
ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 припинити.
ОСОБА_5 у березні 2019 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Зазначав, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 вчинено договір купівлі-продажу квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В.Г. 1 червня 2017 року.
Посилався на право особистої приватної власності на квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 , набуття майна за рахунок грошових коштів, отриманих за договором відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_3 .
Вказував на те, що рішенням 8 сесії Чернівецької міської ради 7 скликання від 5 липня 2016 року №295 передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку по АДРЕСА_3 .
ОСОБА_11 та ОСОБА_5 30 травня 2017 року досягнуто згоди про те, що ОСОБА_11 передає ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 10000 доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язується передати у власність ОСОБА_12 земельну ділянку за договором дарування.
Подружжя ОСОБА_1 не приймала участі у набутті майна.
Просив визнати квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 особистою приватною власністю.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власності задоволено, визнано квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_5
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 припинити.
Зазначає, що судом першої інстанції не вирішено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя в частині визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , права власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
Посилається на те, що квартира АДРЕСА_4 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_5 не доведено, що квартиру АДРЕСА_1 придбано за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_11 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власності, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст.357, 386 ЦК України, ст.57, ч.1,2 ст.60, ч.1 ст.61, ч.1 ст.70 СК України та дійшов висновку про недоведеність позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та наявність підстав для визнання квартири спільного заселення АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_5 .
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність ОСОБА_1 права спільної сумісної власності подружжя на квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 , а набуття майна під час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Мотивовано висновки суду першої інстанції розпискою ОСОБА_5 від 30 травня 2017 року, за якою ОСОБА_11 передає ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 10000 доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язується передати у власність ОСОБА_12 земельну ділянку за договором дарування, показами свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року наведеним нормам не відповідає.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову
При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них.
За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд
визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових
вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить
керуватися при вирішенні спору.
Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , права власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
Підставою позову, тобто обставинами, якими ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги, зазначала відсутність домовленості між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про порядок поділу майна.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 1 стю126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
На підставі ч.2 ст.126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвало Першотравневого районного суду м.Чернівці від 4 квітня 2019 року закрито підготовче провадження.
Тому заява ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог подана до Першотравневого районного суду 14 травня 2019 року після проведення першого судового засідання 02 травня 2019 року підлягає залишенню без розгляду.
Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у ст. 60 СК України.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.
Разом з тим аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.
Зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 права спільної сумісної власності подружжя на квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 внаслідок неправильного застосування положення статті 60 СК України без урахування презумпції спільності майна подружжя та покладення доказування обставин спростування презумпції спільності майна подружжя на того з подружжя, хто її спростовує.
Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції актовим записом №1754 від 3 жовтня 2008 року, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 4 липня 2018 року.
До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 купівлі-продажу квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В.Г. 1 червня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4538.
За змістом п.5.5 договору цей правочин вчинений за згодою дружини покупця ОСОБА_1 , яка викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В.Г. 1 червня 2017 року за реєстровим номером 4537.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.
За змістом частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частини 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
До матеріалів справи приєднано розписку ОСОБА_5 від 30 травня 2017 року, за якою ОСОБА_11 передає ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 10000 доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язується передати у власність ОСОБА_12 земельну ділянку за договором дарування.
Встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 вчинено договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,0439 цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 7310136900:47:002:0139, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецькї області Савчук В.Г. 1 червня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4534.
Законодавцем розмежовуються поняття договору дарування та договірні зобов'язання, оформлення шляхом боргового документу (розпискою).
Так, відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
На підставі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своєю суттю розписка ОСОБА_5 від 30 травня 2017 року засвідчує отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 10000 доларів США за умови зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_11 передати у власність ОСОБА_12 земельну ділянку за договором дарування.
Отже, за правовою природою розписка ОСОБА_5 від 30 травня 2017 року не є договором відчуження майна та договором позики.
Наведене спростовує доводи ОСОБА_5 щодо набуття квартири АДРЕСА_1 за рахунок грошових коштів, отриманих за договором відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_3 .
Натомість, обставини отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 10000 доларів США не спростовують презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах справи відсутні докази що саме за кошти, отримані ОСОБА_5 від ОСОБА_11 , набуто квартиру АДРЕСА_1 .
Сама по собі наявність у ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 10000 доларів США не може бути беззаперечним підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана одним із подружжя ОСОБА_5 особисто за ці кошти за відсутності відповідних доказів.
Покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про надання ОСОБА_11 грошових коштів ОСОБА_5 за умови передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_12 земельної ділянки за договором дарування не дають підстав для встановлення таких обставин.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про особисту приватну власність ОСОБА_5 на квартиру спільного заселення АДРЕСА_1 грунтуються на припущеннях, у матеріалах справи відсутні безспірні докази на спростування презумпції спільності майна подружжя.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя в частині квартири АДРЕСА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власності на порушення норм матеріального права.
Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У той же час у матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за час шлюбу квартири АДРЕСА_2 .
У інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутні відомості про право власності ОСОБА_5 за номером облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 .
Крім того, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23 серпня 2018 року, на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не містить відомості про набуття квартири АДРЕСА_2 , а лише про вчинення договору іпотеки (а.с. 7-8 т.1).
Тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя в частині визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , права власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
Ураховуючи викладене рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року підлягає скасуванню в частині з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 14 травня 2019 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя в частині квартири АДРЕСА_1 , задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, визнання квартири спільного заселення АДРЕСА_5 особистою приватною власністю ОСОБА_5 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 кожного.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
У зустрічному позові ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання особистої приватної власності на майно відмовити.
В решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 1 жовтня 2019 року.
Головуючий - підпис (Половінкіна Н.Ю.)
Судді - підписи (Височанська Н.К., Кулянда М.І.)
З оригіналом згідно: