Провадження № 22-ц/803/8384/19 Справа № 205/4311/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
01 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про встановлення юридичного факту, визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділ частки в натурі, припинення права на частку, -
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з багаторазово уточненим позовом до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділ частки в натурі, припинення права на частку, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
ОСОБА_3 , матір ОСОБА_4 , з яким вона з 03 серпня 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі. У свідоцтві про народження ОСОБА_4 була допущена розбіжність при реєстрації його народження у написанні прізвища останнього та його матері ОСОБА_3
Вказувала, що ОСОБА_3 на праві власності належало 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування від 05 листопада 2004 року іншим власником 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_1
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частину домоволодіння АДРЕСА_1 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, та після його смерті спадкоємцем першої черги є вона, у зв'язку з чим звернулась до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті чоловіка, втім отримала відмову нотаріуса
у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не оформив своїх спадкових прав на майно після смерті матері ОСОБА_3 , частка домоволодіння не перереєстрована та неможливо встановити склад спадкового майна.
Посилаючись на те, що неодноразово здійснювався розрахунок часток спірного домоволодіння, в яких зазначався розмір часток сторін, але на цей час ОСОБА_1 не вживає заходів щодо належного оформлення своїх прав на самочинно збудоване нею майно, що унеможливлює затвердження нових часток у спільній частковій власності, що порушує її права, а тому просила суд ухвалити рішення, яким встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , встановивши, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 із спорудами та надвірними будівлями, а саме: у житловому будинку (А-1,2 ), квартира АДРЕСА_1, прим.1-4.1-5,1-6 , площею 24,9 кв.м; у прибудові (літ А 1-1,2), прим.1-2,1-3,1-7, площею 11,3 кв.м; веранда (літ.а2-1) площею 2,7 кв.м; ґанок (літера а.3), загальною площею 0,3 кв.м; сарай (літера Б), загальною площею 16,5 кв.м; погріб з шийкою (літера В), загальною площею 17,5 кв.м; сарай-землянка (літ. Е), загальною площею 5,6 кв.м; вбиральня (літера Д), загальною площею забудови 1,0 кв.м; літній душ (літера Ж), загальною площею забудови 2,4 кв.м; сарай (літера 3), загальною площею забудови 1,4 кв.м; навіс (літера К), загальною площею забудови 7,0 кв.м, а всього 90,3 кв.м; у порядку розподілу спільного часткового майна виділити в натурі належні ОСОБА_2 59/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією окремої поштової адреси. Споруди №5,10 (огорожа) домоволодіння залишити у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 63/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2018 року, у якому ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2018 року виправлено описку, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , був сином ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 із спорудами та надвірними будівлями, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 38,9 м2 в житловому будинку (А-1,2) 1 поверх та прибудови ( літера А1- 1,2) 1 поверх; веранда (літ.а2-1), загальною площею забудови 2,7 м2, 1 поверх та ганок (літ.а3), загальною площею забудови 0,3 м2 1 поверх ; сарай (літера- Б ), загальною площею забудови 16,5 м2; погріб з шийкою (літера В), загальною площею забудови 17,5м2, сарай-землянка (літ.Е), загальною площею забудови 5,6м2; вбиральня (літера Д), загальною площею забудови 1,0м2; літній душ (літера Ж), загальною площею забудови 2,4м2; сарай (літера 3), загальною площею забудови 1,4м2; навіс (літера К), загальною площею забудови 7,0м2. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив без уваги той факт, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння, а оскаржуваним рішенням її позбавлено права власності на 63/100 домоволодіння без зазначенням правової підстави, вказувала, що у 2004 році у домоволодінні АДРЕСА_1 було змінено частки у праві власності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, з врахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що позивач ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (т.1 а.с.11).
ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками у свідоцтві про народження записано ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.12). Встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_4 прізвище матері вказано як « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу), так само як і у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 (т.1 а.с.10).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 лютого 1987 року ОСОБА_3 належало 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 власником 1/3 частини домоволодіння була ОСОБА_7 (т.1 а.с.13).
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 жовтня 1988 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про розподіл будинку в натурі проведено розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 на 1 /3 та 2/3 частини (т.1 а.с.14).
Згідно акту ідеальних часток від 13 вересня 2004 року, складеного фахівцем КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, у домоволодінні АДРЕСА_1 у фактичному користуванні ОСОБА_9 (яка є спадкоємцем ОСОБА_7 , та згодом відчужила частину домоволодіння ОСОБА_1 ), знаходилося 63/100 частини домоволодіння, а у фактичному користуванні ОСОБА_3 37/100 частини.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради №809 від 28 вересня 2004 року затверджено акт районної технічної комісії "Про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації житлової прибудови А2 із двох житлових кімнат, сіней, коридору, санвузла, кухні, житлових кімнат, які складають 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 жовтня 2004 року за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на 63/100 частини спірного домоволодіння.
На підставі договору дарування від 05 листопада 2004 року власником 63/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 стала ОСОБА_1 , що встановлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року (т.1 а.с.34-35).
Згідно відомостей КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 05 вересня 2013 року (т.1 а.с.102), станом на 31 грудня 2012 року право власності на нерухоме майно в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на 63/100 частини домоволодіння та за ОСОБА_3 на 2/3 частини домоволодіння.
02 жовтня 2005 року ОСОБА_3 померла ( т.1 а.с.10).
З матеріалів спадкової справи №423/2006р. (т.1 а.с.87-93), відкритої після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернувся син померлої ОСОБА_4 , який свідоцтва про право на спадщину не отримав.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер ( т.1 а.с.9).
З матеріалів спадкової справи №497/2008р., відкритої після смерті ОСОБА_4 (т.1 а.с.94-109), вбачається, що спадщину після його смерті прийняла дружина - позивач ОСОБА_2
Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської нотаріальної контори Нестеренко І.В. від 11 вересня 2013 року позивачу ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (т.І а.с.15-16).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності факту родинних відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , наявності правових підстав для визнання за позивачем права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння та відсутності підстав для виділу ОСОБА_2 в натурі 59/100 частин будинку, а також припинення права власності відповідача на 63/100 частини вказаного будинку.
З врахуванням постанови Верховного Суду рішення переглядається лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати: 1)правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2)чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3)коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4)чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5)чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Крім цього, відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1276 ЦК України передбачено, що, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Відповідно до частин другої та третьої статті 357 ЦК України, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він вирішується з урахуванням вкладу кожного
з співвласників у придбанні (виготовлення, спорудження) майна.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.
Визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до статей 317,319,321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Матеріалами справи підтверджується факт того, що чоловік позивача ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 , після смерті якої він успадкував 2/3 частини спірного домоволодіння, які були виділені ОСОБА_3 рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 жовтня 1988 року, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність правових підстав для відмови у позові є хибними.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно недоведеності заявлених позивачем вимог спростовуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року ОСОБА_2 було відмовлено у позові (т.1 а.с.93-94), не можуть бути прийняті до уваги як підстава для задоволення апеляційної скарги, оскільки у справі, за наслідками якої було ухвалене дане рішення, ОСОБА_3 просила визначити їй ідеальну частку у розмірі 37/100 та визнати за нею право власності, а суд першої інстанції, визнавши за нею право власності на 2/3 частини домоволодіння, вийшов за межі позовних вимог, що і стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції з подальшою відмовою у задоволенні позову.
Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.