(заочне)
Справа №:755/9605/19
Провадження №: 2/755/4406/19
"02" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -
18.06.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, у якому просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою та покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» позивачем було оформлене право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності відповідачу ОСОБА_1 . Правовою підставою для реєстрації права власності позивача на нерухоме майно є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. договору іпотеки від 27.07.2005 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.10.2018 року №141172079 було зареєстроване право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, законним власником квартири АДРЕСА_1 є позивач. Втративши право власності на квартиру, відповідачі втратили відповідно і право користування нею. Відповідачі зареєстровані у належній позивачу квартирі, і позивач звертався до них з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в квартирі, колишній власник продовжує користуватись житлом та відмовляється добровільно виселятись. Такі дії створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись нерухомим майном.
Ухвалою суду від 21.06.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами, що була направлена на зареєстровану у встановленому законом порядку адресу проживання відповідачів, однак судова кореспонденція повернулась до суду із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не викладав жодних заперечень проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.07.2005 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №014-695-ЗП за яким відповідач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 05.05.2004 року. Вказаним предметом іпотеки забезпечено повернення разового кредиту у розмірі 74000,00 доларів США (а.с. 4-5).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 08.10.2018 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №014-695-ЗП від 27.07.2005 року (а.с. 6).
За змістом Довідки ОСББ «Русанівська Затока» від 23.10.2018 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09.07.2004 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.07.2004 року (а.с. 7).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 06.06.2019 року направив на адресу відповідачів вимогу від 30.05.2019 року №2043 про добровільне виселення, в якій зазначив, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк 08.10.2018 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору. Керуючись ст. 391 ЦК України, банк вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнити приміщення від особистих речей. У випадку невиконання вимоги добровільно, банк звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення (а.с. 8-9).
Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених положень цивільного процесуального закону, позивач у даному спорі мав довести, що він не лише має право власності на квартиру, а також, що відповідачі відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням конкретних обставин справи можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням, і як наслідок підлягають зняттю з реєстрації за вказаною адресою.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, однак, виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Укросцбанк» зазначає, що він є власником квартири з 08.10.2018 року у зв'язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження, а тому відповідачі втратили право користування квартирою у зв'язку зі зміною власника та мають бути визнані такими за рішенням суду.
Разом з тим, зі змісту іпотечного договору та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності судом встановлено, що квартира, на яку банком звернуто стягнення як на предмет іпотеки, не була придбана за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику, оскільки договір іпотеки укладений 07.07.2005 року і на час його укладання, квартира належала відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності (серії НОМЕР_1 ) виданого 05.05.2004 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Отже, за умови, що іпотечне майно було придбане не за кредитні кошти, відповідачі, які проживають в такому житловому приміщенні не втрачають право користування ним у зв'язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно, адже відповідне є можливим лише у разі пропонування позивачем іншого житла для таких мешканців.
За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, поскільки позивачем не доведено наявності в нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є похідною від вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, а тому підстави для її задоволення відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України «Про іпотеку», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 02.10.2019 року.
Учасники справи:
Позивач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 00039019);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).
Суддя -