Номер провадження 2/754/4291/19
Справа №754/6921/18
Іменем України
24 вересня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Таран Н.Г.
секретаря судового засідання: Раєвського П.А.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Сидорчук Ю.М.
представника відповідача Деснянської районної в м. Києві державної адміністраціїЗелінської Н.М.
представника третьої особи Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» Савченко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання недійсним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року №208 та ордеру №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 та ордеру №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року. Позовні вимоги мотивує тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30.12.1983 року та на підставі ордеру № 36178 серія Б від 17.01.1984 року, в постійне користування було надано дві кімнати у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 на сім'ю у складі трьох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 ) . Вказана квартира складається з двох житлових кімнат житловою площею 29,3 кв.м., у тому числі: 1-а кімната - 17,8 кв.м., 2-а кімната - 11,5 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., ванної кімнати 2,6 кв.м., вбиральні 1,0 кв.м., коридору 9,0 кв.м., балконом 1,2 кв.м. Загальна площа квартири складає - 50,4 кв.м. На ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ) було відкрито окремий особовий рахунок та закріплено за нею кімнату площею 11,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 . Вказані здані дії були вчинені з метою подальшої приватизації кімнати, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30.09.2002 року. Відтак, починаючи з 30.09.2002 року одна кімната площею 11,5 кв.м. знаходиться у приватній власності, власником якої є ОСОБА_2 , а інша кімната перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої є ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 . З 2002 року ОСОБА_1 проживала в кімнаті зі своєї матір'ю, а в послідуючому, у зв'язку з народженням її сестри ОСОБА_3 , в 2006 році зі згоди ОСОБА_7 вселилась в кімнату своєї бабусі, площею 17,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . З зазначеного часу ОСОБА_1 проживала однією сім'єю разом зі своєю бабусею, вони вели домашнє господарство, здійснювали спільні покупки, доглядали один за одним. Єдиним житловим приміщенням, яке було і залишається постійним місцем проживання ОСОБА_1 , є вказана кімната, в якій вона в теперішній час і проживає без реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Бабуся ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зроблено відповідний актовий запис № 814 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 22.06.2017 року. На теперішній час особовий рахунок не переоформлено, кімната площею 17,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 не приватизована. У зв'язку зі смертю своєї бабусі, яка була наймачем кімнати площею 17,8 кв.м., виникла необхідність в укладенні договору найму кімнати з іншим членом сім'ї наймача, який постійно там проживає, а саме з ОСОБА_1 31.07.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянської районної адміністрації в м. Києві адміністрації із заявою про визнання її наймачем та укладення договору найму. 02.10.2017 року Деснянська районна в м. Києві адміністрація безпідставно відмовила ОСОБА_1 у задоволенні заяви. Відмова у визнанні ОСОБА_1 наймачем, з подальшим укладенням договору найму є необґрунтованою, та є такою що суперечить ст.ст. 64, 65,106 ЖК України. В обґрунтування вказаної відмови, Деснянською районною в м. Києві адміністрацією наведено положення статті 54 ЖК УРСР, які регулюють порядок надання звільненого жилого приміщення наймачеві сусіднього приміщення в цій квартирі. Враховуючи вказану норму, Деснянська районна в м. Києві адміністрація робить висновок, що кімнати в комунальній квартирі АДРЕСА_1 належать до різних форм власності, їх приєднання не відповідатиме нормам чинного законодавства. На обґрунтування свого звернення ОСОБА_1 вказала, що вона проживала з квартиронаймачем в житловому приміщенні з 2006 року, і є членом сім'ї наймача в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР та ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР, а тому має право на підставі ч. 1 ст. 106 ЖК УРСР вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таким чином, відповідач необґрунтовано відмовив у визнанні ОСОБА_1 наймачем кімнати та в укладенні з нею договору найму замість попереднього наймача, чим фактично оспорює право користування ОСОБА_1 житловим приміщенням, не визнає ОСОБА_1. як члена сім'ї наймача та теперішнього наймача житлового приміщення. Оскільки ОСОБА_1 постійно проживала разом з ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 2006 року, вони разом вели спільне господарство та надавали взаємну допомогу, мали спільний бюджет та спільний побут, взаємні права та обов'язки - ОСОБА_1 , як член сім'ї наймача, має право користування кімнати площею 17,8 кв.м у
квартирі АДРЕСА_1 . А
відповідно, Розпорядження Деснянської районної у м. Києві адміністрації №208 від 24.04.2018 року та ордер про право зайняття службового приміщення №000744 від 02.05.2018 року, що виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі вищезазначеного розпорядження, видані в порушення ст.ст. 58, 59 ЖК УРСР, оскільки кімната площею 17,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 зайнята ОСОБА_1 на законних підставах.
Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 13.06.2018 року відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03.07.2018 року до суду надійшов відзив Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, відповідно до змісту якого вбачається, що відповідач позов не визнає, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до комп'ютерної даних «Квартоблік» ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_2. на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в Деснянському районі міста Києва не перебувають. Кімнати в комунальній квартирі АДРЕСА_1 належать до різних форм власності, їх приєднання не відповідає нормам чинного законодавства України. Згідно з пунктом 2 постанови виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок від 15.07.1985 року № 582 «Про порядок застосування в місті Києві «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP» (зі змінами), потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають жилу площу до 7,5 кв.м включно на кожного члена родини. Рівень середньої забезпеченості громадян у м. Києві 9,0 кв. м жилої площі на одну особу. Оскільки, згідно з витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 10.05.2018 року, ОСОБА_2 зареєстрована одна в приватизованій нею кімнаті, жилою площею 19,0 кв.м, вона є забезпеченою житловою згідно норми, та не потребує поліпшення житлових умов (ст. 34 ЖК УРСР). Крім того, згідно з ч. 5 ст. 54 ЖК УРСР, якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку. При цьому кімната використовується на таких самих умовах, що і всі кімнати комунальної квартири. З наймачем укладається договір найму і відкривається особовий рахунок. Кімнату житловою площею 17, 8 кв.м. двокімнатної комунальної квартири АДРЕСА_1 передано по акту прийому-передачі житлової площі від Департаменту будівництва та житлового забезпечення до Деснянської райдержадміністрації під службове житло. Так, в подальшому на підставі клопотання комунального підприємства Деснянського району м. Києва розпорядженням Деснянської держадміністрації дану кімнату включено до числа службових жилих приміщень та надано працівникові даного підприємства згідно з ордером. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із наведеного вбачається, що дії Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації є абсолютно законними, відповідають вимогам чинного законодавства та такими, що не виходять за межі наданих повноважень, а оскаржуване розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 та ордер №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 є такими, що повність відповідають вимогам чинного законодавства.
14.08.2019 року до суду від позивача по справі надійшла відповідь на відзив, де остання виклала свої доводи та міркування, які зводяться до того, що оскільки позивач як член сім'ї наймача має право користування кімнатою площею 17,8 кв.м.у квартирі АДРЕСА_1 , то розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 та ордер №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 на ім'я ОСОБА_4 , виданий в порушення ст.ст. 58, 59 УРСР.
29.08.2018 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення зі змісту яких вбачається, що позивачка в силу свого малолітнього віку на той час насправді ніколи не проживала зі своєю бабусею та не могла вести з нею спільне господарство та утримувати кімнату. Жодних підстав вважати, що позивач несла тягар по утриманню спірної кімнати не має. Крім того, позивач має зареєстроване місце проживання в м. Севастополі . Бабуся позивача не мала наміру реєструвати її к спірній кімнаті, оскільки не зверталась з цього питання до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації. Кошти за надання житлово-комунальних послуг сплачувались однією особою, донькою померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_2 , а за кімнату під АДРЕСА_1 , та за телекомунікаційні послуги ОСОБА_7 Позивач та її мати не перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянському районі м. Києва. Відповідно до клопотання комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.03.2018 року №160 «Про включення до числа службових житлових приміщень» одну кімнату житловою площею 17,80 кв.м. в загальній двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 було включено до числа службових жилих приміщень комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва». Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 «про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про надання службового житла» кімнату житловою площею 17,80 кв.м. в загальній двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 було надано двірнику підприємства ОСОБА_4 . З огляду на вказані обставини в задоволення позовних вимог має бути відмовлено в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.11.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».
Під час розгляду справи судом розглянуто клопотання/заяви, заслухано пояснення та заперечення сторін та їх представників, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
24.09.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Сидорчук Ю.М. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, визнати недійсним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 та ордер №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року.
Представник відповідача: Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації-Зелінська Н.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник третьої особи: Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» - Савченко Н.В. в судовому засіданні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі посилаючись на його необґрунтованість.
Третя особа: ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду судом повідомлявся завчасно та належним чином.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30.12.1983 року та на підставі ордеру 36178 від 17.01.1984 року у постійне користування було надано дві кімнати у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 на сім'ю у складі трьох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2
Вказана квартира складається з двох кімнат, площею 17,8 кв.м., та 11,5 кв.м.
Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_6 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_7 , яка є бабусею позивачки.
У подальшому на ОСОБА_2 (мати позивачки) було відкрито окремий особовий рахунок на кімнату, площею 11,5 кв.м., у квартирі АДРЕСА_1 .
Вказана кімната була приватизована і власником кімнати на даний час є ОСОБА_2 , згідно копії свідоцтва про право власності від 30.09.2002 року.
Отже, з 30.09.2002 року одна кімната у квартирі, площею 11,5 кв.м., перебуває у власності ОСОБА_2 , а інша кімната площею 17,8 кв.м., - у комунальній власності територіальної громади м. Києва.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_1 (позивач), а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3. , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Після смерті бабусі позивач 31.07.2017 року звернулась до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем спірної кімнати та укладення з нею договору найму.
Листом від 02.10.2017 року позивачу було відмовлено в укладенні договору найму.
Крім того, згідно з актом прийому-передачі житлової площі від 22.03.2018 року № 27 одну кімнату, площею 17,8 кв.м., у загальній квартирі АДРЕСА_1 , як житло поточного звільнення, було передано від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації під службове житло з метою вирішення житлових питань працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення.
Відповідно до клопотання Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.03.2018 року № 160 «Про включення до числа службових житлових приміщень» одну кімнату, площею 17,8 кв.м., у загальній квартирі АДРЕСА_1 було включено до числа службових житлових приміщень Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».
Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року № 208 «Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про надання службового житла» кімнату, площею 17,8 кв.м., у загальній квартирі АДРЕСА_1 було надано двірнику підприємства ОСОБА_4
02.05.2018 року ОСОБА_4 на сімю, яка складається з 1 особи було видано ордер №000744 на службове приміщення з 1 кімнати жилою площею 17,80 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 .
Вказаний ордер виданий на підставі Розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року № 208.
Відповідно до вищевказаного Розпорядження на квартирному обліку ОСОБА_4 перебуває з 24.02.2012 року на загальних підставах. Крім того, ОСОБА_4 перебуває у списках на отримання службового житла за місцем роботи.
Відповідно до акту обстеження комунальної квартири АДРЕСА_1 від 26.02.2018 року вбачається, що двері кімнати ніхто не відкрив. ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомив, що колишня дружина не пускає його до квартири.
Відповідно до акту обстеження комунальної квартири АДРЕСА_1 від 05.03.2018 року вбачається, що обстежити кімнату не представляється можливим, так, як при неодноразовому обстеженні двері ніхто не відчиняє.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 10.08.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Відповідно до паспортних даний позивача, то вбачається що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира придбана за договором купівлі-продажу батьком позивача в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 - матірю позивачки.
Відміток щодо зняття позивача з реєстрації за вказаною адресою матеріали справи не містять, як і відомостей про те, що позивач перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянському районі м. Києва.
Відповідно до листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 30.08.2018 року та довідок Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 28.08.2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 боргу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій станом на 01.08.2018 року не має.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач посилалась на ті обставини, що вона була вселена наймачем в кімнату площею 17,80 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 як член сім'ї наймача без жодних застережень та на законних підставах, вона протягом одинадцяти років проживала разом з наймачем у вказаній кімнаті, вони вели спільне господарство та утримували вказану кімнату. Відтак, позивач як член сім'ї наймача на підставі ч. 2 ст. 65 та ст. 64 ЖК УРСР набула права користування спірною кімнатою в 2006 році, та не втратила право користування по сьогоднішній день, оскільки відсутні підстави для останнього, вичерпний перелік яких, передбачений ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР (внаслідок відсутності наймача або члена сім'ї наймача в займаному жилому приміщенні понад встановлені строки). Спірне житлове приміщення, кімната площею 17,80 кв.м., є постійним місцем проживання позивача, яка набула рівного з наймачем права користування житловим приміщенням, виконувала і продовжує виконувати обов'язки наймача житлового приміщення, у тому числі, сплачувати квартирну плату та комунальні послуги.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
При цьому, за вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Відповідно до цього положення гарантується не тільки свобода його придбання, але й можливість його вільного користування, його недоторканість, недопущення примусового позбавлення, не інакше, як на підставі і за рішенням суду.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до ст. 33 ЖК УРСР потребуючи поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилим приміщенням на загальних підставах.
За змістом статті 54 ЖК УРСР ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.
Відповідно до ч.1 ст. 43 ЖК УРСР громадяни, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Частиною 4 ст. 43 ЖК УРСР визначено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік.
Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.
Порядок надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на квартирному обліку, врегульовано Правилами обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11.12.1984 року № 470.
Відповідно до підпункту 1 п. 39 даних Правил, жилі приміщення надаються в порядку загальної черги, за винятком осіб, маючих право першочергового отримання цих приміщень. Підпунктом 3 п. 38 згаданих Правил встановлено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття осіб, які потребують поліпшення житлових умов, на облік (включенням до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи чітко вбачається та підтверджується довідкою Відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації №276 від 27.02.2018 року, що ОСОБА_8 дійсно перебував на квартирному обліку з 24.02.2012 року у складі сім'ї з 1 особи за загальних підставах.
Натомість доказів того, що позивач та її мати ОСОБА_2 перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в Деснянському районі м. Києва матеріали справи не містять та позивачем в процесі розгляду справи не надано.
У зв'язку з вищевикладеним в судовому засіданні чітко встановлено, що черга позивача на отримання житлового приміщення по даті прийняття на облік не надійшла та не могла надійти. При наданні спірного житлового приміщення ОСОБА_4 була врахована черговість надання житлових приміщень у відповідності до ч. 4 ст. 43 ЖК УРСР. Крім того, при прийнятті розпорядження та видачі ордера Деснянська РДА діяла в межах наданих повноважень та в порядку визначеному чинним законодавством.
Отже, задоволення позовних вимог позивача порушить встановлений порядок надання житла і призведе до порушення прав відповідача.
При цьому захист прав одних осіб за рахунок порушення прав інших осіб призведе до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
З огляду на викладене, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, з урахуванням положень наведених вище норм спеціального закону, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання недійсним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року №208 та ордеру №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.04.2018 року в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, судовий збір не підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 54 ЖК УРСР ст.ст. 3, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258-259, 263, 264, 268, 272-273, 354, 353 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», про визнання недійсним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року №208 та ордеру №000744, що виданий на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 02.10.2019 року.
Суддя: Н.Г. Таран