Номер провадження 2/754/3704/19
Справа №754/16923/18
Іменем України
27 вересня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Панченко О.М.
за участю секретаря - Чехун Ю.В.
позивачки - ОСОБА_1
представника позивачки - ОСОБА_2
представника відповідача - Жуковської Я.В.
представників третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Комісії з питань захисту дитини Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та висновку Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Комісії з питань захисту дитини Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини висновку щодо участь батька, діда та баби у вихованні малолітніх дітей. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в провадженні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської РДА в м. Києві (надалі за текстом Комісія, відповідач 2) перебувала заява ОСОБА_5 (надалі за текстом - батько, третя особа 1), ОСОБА_6 (надалі за текстом - дід, третя особа 2), ОСОБА_7 (надалі за текстом - баба, третя особа 3) до ОСОБА_1 (надалі за текстом - мама, позивач) про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з ними. За результатами розгляду вказаної заяви Відповідач 2 виніс рішення від 04.10.2018 року, яким заяву третіх осіб було задоволено в повному обсязі. Вказане рішення Відповідача 2 відсутнє у позивача, оскільки не було надано останній, навіть на підставі адвокатського запиту від 05.11.2018 року, що був направлений представником позивача. В подальшому, на підставі рішення Відповідача 2, Деснянською РДА в м. Києві (надалі Відповідач 1) був складений висновок про участь батька, діда та баби у вихованні малолітніх дітей від 17.10.2018 року, яким заяву третіх осіб було задоволено в повному обсязі, а саме встановлено наступний графік зустрічей батька, діда та баби з дітьми - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
-систематичні побачення з дітьми кожного вівторка та четверга батько/та/або дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та приводять (приводить) дітей до 20.00 год. за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 ;
-систематичні побачення з дітьми кожної п'ятниці батько та/або/дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та проводять (приводять) дітей наступного дня до 20.00 год. за місцем проживання матері;
-спілкування з дітьми з 10.00 год. до 15.00 год. у святкові дні кожного року: 1 січня, Різдво Христове, 8 березня, 9 травня , День Святої Пасхи, та інші святкові дні без присутності матері за місцем проживання батька, діда, баби за адресою: АДРЕСА_2 ;
-спільний відпочинок з дітьми в літній період протягом 30 днів щороку з 15.07.по 25.08.;
-спільний відпочинок з дітьми в осінні, зимові, весняні канікули (перша декада усіх канікул).
Вважає, що даний висновок Відповідача 1 та рішення Відповідача 2 є незаконними та такими, що порушують права та законні інтереси дітей, виходячи з наступного.
По-перше, відповідачами взагалі не було досліджено обставини, які мають бути враховані першочергово при винесенні рішення/висновку, що стосуються дітей, а саме: прихильність дітей до батька, діда та баби, ставлення батька, діда та баби до дітей та факт вчинення насильства відносно дітей. Зокрема, на засіданні комісії мамою було повідомлено та підтверджено письмовими документами відсутність між батьком та дітьми психологічного контакту, а також зазначено про випадки негативного ставлення по відношенню до дітей баби та діда. Відповідачі при винесенні рішення та складання висновку не врахували, що баба та дід не можуть бути допущені до виховання та спілкування з дітьми із за їх негативного ставлення до дітей та вчинення дій, що завдають шкоду здоров'ю дітей. Зокрема, дід неодноразово застосовував фізичну силу до дітей, а старшого сина позивачки намагався душити, що є небезпечним для життя та здоров'я дітей. В свою чергу баба халатно відноситься до харчування дітей, а саме годує їх солодощами та іншою шкідливою та забороненою дітям їжею, не дивлячись на те, що молодший син позивачки ОСОБА_9 має обтяжений алергологічний анамнез, тобто має певні алергічні хвороби, що підтверджується відповідними медичними документами. Відсутність бажання у дітей спілкуватися з бабою та дідом було підтверджено висновками психолога від 01.10.2018 року, де зазначено, що баба та дід по батьковій лінії знаходяться в зоні ізоляції. На комісії, що відбулося 04.10.2018 року мама надала письмові заперечення на заяву батька, діда та баби з дорученням до неї доказів, які обґрунтовують викладені нею обставини. Проте, комісія цього дня винесла оскаржуване рішення, повністю ігноруючи повідомлені мамою обставини та відповідні докази, що лише підтверджує формальний розгляд комісією заяви батька, діда та баби. Крім того, на засіданні комісії мамою було повідомлено, що вона не заперечує проти зустрічей батька з дітьми, проте пропонувала лише перші 10 зустрічей провести за її участю з метою сприяння налагодження контакту батька з дітьми. Мама також не була проти зустрічей діда та баби з дітьми, але лише після їх як спільного, так і окремого відвідування психолога з метою встановлення факту відсутності загрози завдання дідом та бабою шкоди психологічному здоров'ю дітей. Також до складу членів комісії входили особи, які перебувають із батьком, дідом та бабою в дружніх стосунках, зокрема йде мова про ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , а головний спеціаліст відділу опіки, піклування та сімейних форм виховання Іванченко Л.В. має із заявниками родинні відносини. Враховуючи наявний конфлікт інтересів та виникнення підозри щодо отримання членами комісії матеріальної вигоди від батька та/або діда, та/або баби до Національного агентства з питань запобігання корупції було направлено повідомлення про конфлікт інтересів та вчинення корупційного правопорушення від 26.10.2018 року. Таким чином відповідачі залишили поза увагою інтереси дітей та забезпечили лише права батька, діда та баби, а тому рішення комісії з питань захисту дитини та висновок Деснянської РДА в м. Києві є незаконними, тому позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 04.12.2018 року відкрито провадження у даній справі, призначено підготовчий розгляд справи.
31.01.2019 року представником відповідачів Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Комісії з питань захисту прав дитини Деснянської РДА в м. Києві до суду подано письмовий відзив на позовну заяву.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2019 року зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід головуючому судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2019 року відмовлено третій особі ОСОБА_5 у задоволенні заяви про відвід судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.03.2019 року поновлено провадження у справі.
24.04.2019 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_5 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2019 року витребувано докази у справі, а саме від позивачки відповідь, надану Національним агентством з питань запобігання корупції на повідомлення про наявність конфлікту інтересів та вчинення корупційного правопорушення від 26.10.2018 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.09.2019 року за клопотанням представника відповідачів Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Комісії з питань захисту дитини Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації до участі в справі залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА в м. Києві.
У судовому засіданні позивачка та представник позивачки повністю підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, що викладені у позові.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що рішення Комісії з питань захисту дитини Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та висновок Деснянської РДА у м. Києві повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підстав для визнання їх незаконними та скасування немає.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА в м. Києві в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Зазначила, що рішення Комісії та Висновок служби повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підстав для визнання їх незаконними та скасування немає.
Представник третьої особи ОСОБА_5 . ОСОБА_3 - у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначив, що підстав для скасування рішення комісії та висновку Служби немає, оскільки вони повністю відповідають вимогам діючого законодавства.
Треті особи у справи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, повідомлені судом належним чином про день та час розгляду справи.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідачів, представників третіх осіб, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Батьки малолітніх дітей розірвали шлюб з 01.03.2018 року, фактично шлюбні відносини припинені з лютого 2017 року.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є дідом та бабою по лінії батька.
.
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в спілкуванні з дітьми та визначення порядку та способів участі у вихованні і спілкуванні з дітьми.
До Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації надійшла ухвала Деснянського районного суду щодо надання Висновку про участь батька, діда та баби у вихованні малолітніх дітей.
Заслухавши пояснення батьків малолітніх дітей, діда та баби, Комісія з питань захисту дитини Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації підготувала висновок про участь батька, діда та баби у вихованні малолітніх дітей, оскаржуваний в межах заявленого позову, про доцільність встановити наступний графік зустрічей батька - ОСОБА_5 , діда - ОСОБА_6 та баби - ОСОБА_7 з малолітніми дітьми, а саме:
-систематичні побачення з дітьми кожного вівторка та четверга батько/та/або дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та приводять (приводить) дітей до 20.00 год. за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 ;
-систематичні побачення з дітьми кожної п'ятниці батько та/або/дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та проводять (приводять) дітей наступного дня до 20.00 год. за місцем проживання матері;
-спілкування з дітьми з 10.00 год. до 15.00 год. у святкові дні кожного року: 1 січня, Різдво Христове, 8 березня, 9 травня , День Святої Пасхи, та інші святкові дні без присутності матері за місцем проживання батька, діда, баби за адресою: АДРЕСА_2 ;
-спільний відпочинок з дітьми в літній період протягом 30 днів щороку з 15.07.по 25.08.;
-спільний відпочинок з дітьми в осінні, зимові, весняні канікули (перша декада усіх канікул).
Рішення про надання зазначеного висновку було прийняте членами Комісії одноголосно, що підтверджується Витягом з протоколу №20 засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської РДА в м. Києві від 04.10.2-18 року. (а.с. 95-97).
За результатами засідання комісії Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 17.10.2018 року складений висновок, відповідно до якого Деснянська РДА в м. Києві, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування вважала за доцільне встановити наступний графік зустрічей батька, діда та баби малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а саме:
-систематичні побачення з дітьми кожного вівторка та четверга батько/та/або дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та приводять (приводить) дітей до 20.00 год. за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 ;
-систематичні побачення з дітьми кожної п'ятниці батько та/або/дід, баба забирає (забирають) дітей з навчальних закладів після занять та проводять (приводять) дітей наступного дня до 20.00 год. за місцем проживання матері;
-спілкування з дітьми з 10.00 год. до 15.00 год. у святкові дні кожного року: 1 січня, Різдво Христове, 8 березня, 9 травня , День Святої Пасхи, та інші святкові дні без присутності матері за місцем проживання батька, діда, баби за адресою: АДРЕСА_2 ;
-спільний відпочинок з дітьми в літній період протягом 30 днів щороку з 15.07.по 25.08.;
-спільний відпочинок з дітьми в осінні, зимові, весняні канікули (перша декада усіх канікул).
Обґрунтовуючи даний позов, позивачка вказувала на те, що рішення Комісії та висновок Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки відповідачі залишили поза увагою інтереси дітей та забезпечили лише права батька, діда та баби. Фактично вказані органи не вирішили спірну ситуацію, а також не виконали найважливішу, покладену на них функцію - не здійснили захист інтересів дітей, адже поверхнево підійшли до вирішення питання встановлення графіку побачень батька з дітьми, а також баби та діда з дітьми. Вказані органи навіть не намагалися належним чином встановити відношення та прихильність дітей до батька, баби та діда.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 1 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р. дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Відповідно до ч.1 ст.2 Конвенції держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
Як передбачено частиною 1 статті 18 Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 257 СК України, баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми онуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими дитина проживає, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав до виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.ч.1-3 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Статтею 6 Сімейного кодексу України встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Як передбачено частиною 1 статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч.2 ст.157 СК України).
Згідно з ч.3 ст.157 Сімейного кодексу України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч.1 ст.158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч.2 ст.158 СК України).
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866р.
Пунктом 3 Порядку № 866 визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Відповідно до п.73 Порядку № 866 у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.
Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.
Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.
Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей.
У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, один з батьків, що проживає окремо від дитини, має право звернутись до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про визначення його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
З цією метою працівником служби у справах дітей проводиться бесіда із батьками, з'ясовуються обставини, які призвели до виникнення спору та інші обставини, що мають істотне значення для визначення участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо.
За результатами з'ясування наведених обставин, служба у справах дітей складає Висновок, який враховується органом опіки і піклування при прийнятті відповідного рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог п.73 Порядку № 866 Службою у справах дітей було складено Висновок про участь батька, діда та баби у вихованні малолітніх дітей.
Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, наголошує на тому, що спірне рішення Комісії та висновок Служби прийняті відповідачами всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки не було враховано інтереси дітей.
При цьому, судом встановлено, що позивач була обізнана про Засідання Комісії з питань захисту прав дитини і була присутня на ньому.
Посилання позивача на те, що відповідачі при винесенні Рішення та Висновку залишили поза увагою інтереси дітей та забезпечили лише права батька, діда та баби, не вирішили спірну ситуацію, а також не викликали самих дітей на засідання комісії, щоб вислухати їх думку з приводу спілкування з батьком, дідом та бабою не можуть бути прийняті судом як підстава для визнання незаконними та скасування рішення Комісії та висновку Служби.
Так, відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
Згідно ч.1,2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Суд також враховує, що Комісія з питань захисту прав дитини є колегіальним органом, яка відповідно до Положення приймає рішення відкритим голосуванням простою більшістю голосів.
Відповідно до п. 73 Порядку № 866, Комісією під час вирішення питання щодо участі батька, баби та діда у спілкуванні та вихованні дітей до уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з батьків, діда та баби, стан здоров'я дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом Висновку Служби у справах дітей щодо участі батька, діда та баби у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей з'ясовано умови проживання батька, діда та баби, а також вислухано думку батьків дітей, діда та баби.
Крім того, як з"ясовано при розгляді даної справи наразі в провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом батька, діда та баби малолітніх дітей до їх матері про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способів участі у спілкуванні та вихованні дітей.
Щодо посилання позивачки та її представника в судовому засіданні на те, що до складу членів комісії входили особи, які перебувають із батьком, дідом та бабою в дружніх стосунках, зокрема йде мова про ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , а головний спеціаліст відділу опіки, піклування та сімейних форм виховання Іванченко Л.В. має із заявниками родинні відносини, тобто наявний конфлікт інтересів та виникала підозра щодо отримання членами комісії матеріальної вигоди від батька та/або діда, та/або баби, то судом встановлено наступне. До Національного агентства з питань запобігання корупції стороною позивача було направлено повідомлення про конфлікт інтересів та вчинення корупційного правопорушення від 26.10.2018 року (а.с. 32-35).
Національним агентством з питань запобігання корупції було розглянуто звернення позивачки у справі і надано відповідь про те, що у агенства немає підстав для винесення припису щодо питань, порушених у повідомленні (а.с. 155).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV, якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у справі «Mаркс проти Бельгії» (рішення від 13.06.1979р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що можливість одного з батьків перебувати разом з дитиною становить основоположний елемент «сімейного життя» в розумінні ст.8 Конвенції та є визначальним при розгляді даної справи.
В контексті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обмеження чи втручання у сімейне життя можливе лише у виняткових випадках, згідно із законом. При цьому, таке втручання повинно матиме легітимну мету та повинно бути необхідним у демократичному суспільстві.
У справі «Хант проти України» (рішення від 07.12.2006р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992р.), і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути приділена найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).
При цьому, ст.8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (справа «Йогансен проти Норвегії», рішення від 07.08.1996р.).
Крім того, Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Савіни проти України» (рішення від 18.12.2008р.) у п. 49 рішення звернув увагу про те, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції», п. 59). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава - відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа « Скоццарі та Дж'юнта проти Італії», п. 148).
Отже, з огляду на вищенаведені положення практики Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що під час вирішення питань, які стосуються дитини, органи державної влади, в першу чергу, мають враховувати інтереси такої дитини, які переважають над інтересами її батьків, а також брати до уваги ті наслідки, які матимуть місце для дитини у разі прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачкою не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання незаконними та скасування рішення Комісії та висновку Служби у справах дітей, а тому суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, а тому таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України витрати по справі суд відносить на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст. 150, 157, 160, 161, 162 Сімейного Кодексу України, -
-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Комісії з питань захисту дитини Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та висновку Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Деснянська районна у місті Києві державної адміністрація, адреса: м.Київ, пр.Маяковського, 29.
Відповідач - Комісія з питань захисту дитини Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, пр.. Маяковського, 29.
Третя особа - ОСОБА_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа - ОСОБА_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа - ОСОБА_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, пр. Маяковського, 21-Г.
Повний текст рішення суду виготовлено 02.10.2019 року.
Головуючий: