Іменем України
30 вересня 2019 року
Київ
справа №826/12141/15
адміністративне провадження №К/9901/43341/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Саприкіної І.В., Чиркіна С.М.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/12141/15
за позовом ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової М.М.
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Луньо І.В. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Парінова А.Б., Василенка Я.М. від 06 вересня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
04 березня 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової Марії Миколаївни, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ненадання відповіді на її заяву про виплату гарантованої суми відшкодування;
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» щодо невключення її до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» внести позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про неї як вкладника.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новіковою М.М. та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно відмовлено у включенні її до реєстру вкладників, оскільки у відповідачів були відсутні підстави, визначені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання правочинів, укладених між нею та Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК», нікчемними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язана здійснити перевірку правочинів на предмет виявлення серед них таких, що вже є нікчемними, а тому позовні вимоги позивача щодо скасування повідомлень про нікчемність правочинів не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, не створюють для нього юридичних наслідків, та у вказаній частині задоволенню не підлягають. Щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, суд дійшов висновку, що враховуючи встановлені Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» факти залучення коштів на депозит в період дії постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2014 року № 383 «Про застосування до ПАТ «Банк «Перший» (правонаступником якого є ПАТ "БГ Банк") заходів впливу та призначення куратора», а також звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в Уповноваженої особи були відсутні правові підстави для включення позивача до відповідного переліку вкладників, а заявлені позивачем позовні вимоги до Фонду є передчасними.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової М.М. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язання внести ОСОБА_1 до переліку таких вкладників шляхом надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про неї як вкладника. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової М.М. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової М.М., оформлені повідомленнями від 04 лютого 2015 року №15-253 та №15-272 про нікчемність правочинів з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікову М.М. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116 в Публічному акціонерному товаристві «БГ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» не доведено наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому така бездіяльність уповноваженої особи Фонду є протиправною, відтак необхідним є зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» подати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Крім того, відповідачами не доведено наявності підстав, які зазначені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року.
Касаційну скаргу подано до суду 22 вересня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/12141/15.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Саприкіну І.В. та Чиркіна С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 червня 2014 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір № ДФ-063116 банківського вкладу (депозиту) (вклад «Класичний» без права поповнення зі щомісячною сплатою процентів). Даний Договір було укладено на загальних умовах, визначених для даного виду вкладів «Класичний».
Відповідно до пункту 1.1 договір укладено строком на 185 днів, з 27 червня 2014 року до 29 грудня 2014 року.
Згідно з пунктом 1.2 договору в день його укладення вкладник передав, а банк прийняв для зберігання на рахунок грошові кошти в розмірі 180 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27 червня 2014 року №108355.
Постановою правління Національного банку України від 06 листопада 2014 року №709/БТ ПАТ "БГ Банк" віднесено до категорії проблемних та запроваджено режим контролю за діяльністю ПАТ "БГ Банк" строком до 180 днів.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 27 листопада 2014 року №745 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "БГ БАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 листопада 2014 року №131 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "БГ БАНК", відповідно до якого з 28 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві "БГ - БАНК".
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 26 лютого 2015 року №134 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "БГ БАНК" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 лютого 2015 № 43 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БГ БАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "БГ БАНК" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "БГ БАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Новікову Марію Миколаївну строком на 1 рік з 27 лютого 2015 року по 26 лютого 2016 року включно.
Листами від 18 лютого 2015 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» надіслала позивачу повідомлення від 04 лютого 2015 року № 15-272 про нікчемність банківського вкладу (депозиту) від 27 червня 2014 року № ДФ-063116 та повідомлення від 04 лютого 2015 року № 15-253 про нікчемність транзакції згідно з платіжним дорученням від 27 червня 2014 року №108355 з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Вважаючи, що його права, свободи та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою положення постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2014 року №383/БТ, якою введено обмеження щодо діяльності банку, зупинено залучення вкладів (депозитів) від фізичних осіб у національній та іноземній валюті, а тому з 26 червня 2014 року здійснення зазначених операцій суперечило вимогам чинного законодавства України. Наголошено на тому, що за наслідками проведеної перевірки було виявлено операції щодо перерахування коштів з відкритого в ПАТ «БГ Банк» рахунку юридичної особи на відкритий у цьому ж банку рахунок фізичної особи, з подальшими перерахуванням на рахунки інших фізичних осіб, в тому числі і позивача, коштів з метою їх «дроблення» для подальшого отримання такою юридичною особою відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Від інших учасників справи заперечень або відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі №826/12141/15 частково не відповідає, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме права на 180 000,00 грн, які передані банку відповідно до договору банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000,00 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» до категорії неплатоспроможних» № 745 від 27 листопада 2014 року на банківському рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ «БГ БАНК» договору банківського вкладу №ДФ-063116 від 27 червня 2014 року, знаходилась сума 180 000,00 грн.
Разом з тим Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» надіслано позивачу повідомлення про нікчемність правочину на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
На підставі аналізу положень наведеної правової норми суд дійшов висновку, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «БГ Банк». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого, нікчемними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ «БГ БАНК» до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді як Фонд або його уповноважена особа, застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач, забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI, фактично позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 років, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі, що розглядається.
Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.
Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Стосовно посилань відповідача на обмеження, встановлені Постановою Національного банку України від 26 червня 2014 року №383/БТ «Про застосування до ПАТ «БГ БАНК» заходів впливу та призначення куратора» в частині зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих у ПАТ «БАНК ПЕРШИЙ» (далі - Рішення №10 БТ), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами Закону України «Про банки та банківську діяльність», Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» від 05 липня 2012 року № 2 та Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 17 серпня 2012 року № 346 наслідком віднесення банку до категорії проблемних є здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб моніторингу проблемного банку з метою отримання чіткого уявлення про фінансово-господарську діяльність та фінансовий стан проблемного банку, ймовірності його віднесення до категорії неплатоспроможних.
В свою чергу, Рішення №10 БТ становить банківську таємницю.
Відповідно до пункту 1.2 Постанови Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року №267 «Про затвердження правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» (далі - Постанова № 267) банки зобов'язані забезпечувати зберігання та захист інформації, яка містить банківську таємницю, з метою недопущення її незаконного розкриття і завдання внаслідок цього матеріальної чи моральної шкоди своїм вкладникам, кредиторам та іншим клієнтам.
Банки зобов'язані виконувати письмові вимоги судів загальної юрисдикції, а також ухвалені ними рішення (постанови) про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України (пункт 3.2 Постанови № 267).
Колегією суддів врахована ймовірність зупинення з дати прийняття вищевказаного Рішення здійснення таких операцій як залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб у національній та іноземній валютах або відкриття поточних рахунків (у тому числі карткових) та залучення на поточні рахунки (у тому числі карткові) клієнтів-фізичних осіб (резидентів) коштів у національній та іноземній валютах.
Проте, враховуючи, що дане Рішення становить банківську таємницю, розголошення якої заборонено, а в матеріалах справи відсутнє судове рішення про розкриття банківської таємниці, колегія суддів вважає, що позивач не повинен був і не міг бути обізнаний про наявність певних обмежень у діяльності ПАТ «БГ БАНК» при проведенні банківської операції за платіжним дорученням від 27 червня 2014 року №108355.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 826/6777/15.
Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення позивача в перелік рахунків, згідно з яким вона має право на відшкодування коштів за вкладами, дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та/або доповнення до переліку рахунків щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, що передбачено пунктом 6 розділу II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, проте помилково вказав у резолютивній частині про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «БГ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни абзацу 5 резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та викладення його в наступній редакції:
«Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікову Марію Миколаївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до рахунків щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «БГ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116».
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції у частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116, укладеного між ПАТ банк «БГ БАНК» та позивачем, у зв'язку з наступним.
Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.
На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, та видання такого рішення не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Відтак, у частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» щодо визнання нікчемним платіжного доручення від 27 червня 2014 рок у №108355 та Договору банківського вкладу (депозиту) від 27 червня 2014 року №ДФ-063116 рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати у силу вимог частини першої статті 354 КАС України та справу у цій частині закрити.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» слід задовольнити частково, абзац 5 постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року змінити. В частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» щодо визнання нікчемним платіжного доручення від 27 червня 2014 року №108355 та Договору банківського вкладу (депозиту) від 27 червня 2014 року №ДФ-063116 провадження у справі закрити. В іншій частині постанову залишити без змін.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Луньо І.В. задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року змінити, виклавши абзац 5 резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікову Марію Миколаївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до рахунків щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «БГ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 27 червня 2014 року №ДФ-063116.».
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року скасувати у частині визнання протиправними рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» Новікової Марії Миколаївни, що оформлене повідомленнями від 04 лютого 2015 року №15-253 та №15-272 про нікчемність правочинів, а провадження у справі у цій частині закрити.
В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: І.В. Саприкіна
С.М. Чиркін