Іменем України
24 вересня 2019 року
Київ
справа №807/1131/13-а
адміністративне провадження №К/9901/6180/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 (суддя Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2015 (головуючий суддя Пліш М.А., судді: Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішень,
ТОВ "Голден Фрутс" звернулось до суду з позовом до Закарпатської митниці ДФС, третя особа - ГУ Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 03.10.2012 №305000003/2012/100341/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України від 03.10.2012 №305090000/2/10033, стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 45683,00грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі митний орган просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2013, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2015 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального і матеріального права. Митний орган вказує, що для контролю та митного оформлення декларантом не подано документи, які підтверджують митну вартість товару, зокрема, документи не містили відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена за товар.
Відповідач звертає увагу, що позивачем до митного оформлення було подано копію платіжного доручення від 26.09.2012 №137, відповідно до якого оплата проводилась згідно рахунку від 24.09.2012 №26. Однак, рахунок від 24.09.2012 №26 у пакеті документів був відсутній. Відповідач відмічає, що долучена позивачем до договору копія проформи інвойсу від 24.09.2012 №26 до митного оформлення не подавались. Як наголошує контролюючий орган, частина друга статті 53 Митного кодексу України закріплює положення, що серед основних документів, що підтверджують митну вартість товарів є банківські платіжні документи. Крім того, відповідач зазначає, що в підрозділі декларації митної вартості позивачем було задекларовано витрати на транспортування в розмірі 4000 євро, водночас, позивачем до митного оформлення було надано копію договору-замовлення, згідно якого вартість перевезення товару становить 4500 євро. Також, у поданій декларації позивачем вказані витрати на страхування у розмірі 5167,47грн., однак, жодних документів, які підтверджують ці витрати декларантом надано не було. Відповідач звертає увагу, що законодавством визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково/надмірно сплачених до бюджету, у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів згідно з митною вартістю товарів, визначеного митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі заяви платника.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2015 відкрито касаційне провадження у справі №807/1131/13-а.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №807/1131/13-а згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24.09.2019.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На підставі положень пункту 2 частини першої статті 345 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.10.2012 ТОВ "Голден Фрутс" до митного оформлення була подана вантажна митна декларація №305090000/2012/014351 на товар: "Продукти рослинного походження: плоди свіжі, ківі Green light, врожай 2012 року, вага 19900 кг., чиста вага 19500 кг. Виробник AGRILEPIDIO s.r.l. Країна виробництва - Італія. Країна походження Італія. Торгівельна марка AGRILEPIDIO".
Митна вартість товару визначалась декларантом ТОВ "Голден Фрутс" за 1-м методом визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) у розмірі 175022,36грн. (0,8684 євро за 1кг.)
Однак, митним органом за зазначеною митною декларацією у митному оформленні було відмовлено, з підстав невірного визначення митної вартості товару.
У зв'язку з тим, що заявлена декларантом митна вартість суттєво відрізнялася від наявної інформації щодо товарів подібного виду в ЄАІС Держмитслужби, у посадових осіб митниці виникли сумніви у заявленій митній вартості. Відбулось спрацювання згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю ризику про заниження митної вартості товару. У зв'язку з чим, посадовою особою митного органу було витребувано додаткові документи для підтвердження митної вартості товару.
Подавати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару позивач відмовився, про що було зроблено відповідний запис на звороті запиту від 22.06.2012 №1311-17/39.
На підставі поданих до митного оформлення документів, митним органом було застосовано для визначення митної вартості 6 - резервний метод, у зв'язку із неможливістю застосування попередніх методів.
03.10.2012 відповідачем прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товарів №305000003/2012/100341/2, відповідно до якого було визначено митну вартість товару: "плоди свіжі, ківі Green light" за рівнем митної вартості 1,75-2,05 доларів США за 1 кг. (1,36-1,59 євро за 1кг.)
Відповідачем, розглянувши митну декларацію, товарно-супровідні та інші документи, винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №305090000/2/10033.
Позивач, в свою чергу, з метою недопущення псування товару, який має обмежений строк придатності, після винесення вищезазначеного рішення та картки відмови, подав товар до митного оформлення за ВМД від 03.10.2012 №305090000/2012/014377.
Не погоджуючись з прийнятими митним органом актами, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування та стягнення з Державного бюджету суми надмірно сплаченого податку на додану вартість.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що наведені відповідачем відомості митних оформлень не можуть бути беззаперечним доказом заниження митної вартості. Разом з тим, суди вважали, що наслідком скасування неправомірного рішення, згідно якого позивачем було надміру сплачено до державного бюджету кошти (суми ПДВ) є саме повернення таких коштів, і вищезазначена вимога щодо повернення переплачених коштів, зазначена у позові позивачем, та ухвалення судом рішення із задоволенням такої вимоги про стягнення таких коштів з Державного бюджету на користь позивача не суперечить нормам Податкового Кодексу України та Митного Кодексу України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Судами з'ясовано та з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з тим, що заявлена декларантом митна вартість суттєво відрізнялася від наявної інформації щодо товарів подібного виду в ЄАІС Держмитслужби, у посадових осіб митниці виникли сумніви у заявленій митній вартості. Після прийняття митної декларації на товар відбулось спрацювання згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю ризику про заниження митної вартості товару. Посадовою особою митного органу було витребувано додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, а саме: каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими організаціями, інформацію біржових організацій про вартість товару; інші документи за власним бажанням декларанта, які б підтверджували заявлену митну вартість. Першочергово подані декларантом документи містили розбіжності, які не дозволяли достовірно визначити митну вартість товару.
Подавати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару позивач відмовився.
На підставі поданих до митного оформлення документів, митним органом було застосовано для визначення митної вартості 6 - резервний метод.
Позиція митного органу полягала втому, що як вказували подані до митного оформлення документи, позивачем було занижено митну вартість шляхом недекларування в повному обсязі витрат на перевезення товару. Всупереч наведеним нормам, в підрозділі 20 декларації митної вартості позивачем було задекларовано витрати на транспортування в розмірі 4000 євро. Водночас, позивачем до митного оформлення було надано копію договору-замовлення від 28.09.2012 №28/09/12, згідно якого вартість перевезення товару становить 4500 євро. Також, у поданій до митного оформлення декларація митної вартості в підрозділі №22 зазначені витрати на страхування у розмірі 5167,4745грн., однак жодних документів, які б підтверджували ці витрати декларантом надано не було.
Фактичною підставою прийняття спірних рішень слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження декларантом підстав для застосування основного методу визначення митної вартості товару.
З урахуванням обставин справи та правового регулювання, касаційний суд вважає такий висновок судів передчасним, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 57 Митного кодексу України встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Правила визначення митної вартості за ціною договору встановлені статтею 58 Митного кодексу України.
Відповідно до частини четвертої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Згідно з частиною п'ятою статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Положеннями статті 59 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник (частиною другою статтею 59 Митного кодексу України).
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
Згідно частини першої статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Суд касаційної інстанції має підстави вважати, що аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. У розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Як зазначено судами попередніх інстанцій, в підтвердження митної вартості товару ввезеного на територію України за контрактом, позивачем подані відповідні документи. Суди вказали, що в даному випадку відповідач повинен був застосувати положення частин першої, другої статті 54 Митного кодексу України, відповідно до якої контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
При цьому, судами не надано оцінку доводам відповідача, зокрема, щодо невідповідності заявлених і підтверджених сум, які підлягають сплаті при перевезенні та страхуванні товару, які у свою чергу є складовими у формуванні митної вартості.
Згідно пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
При цьому, відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України витрати на транспортування після ввезення не включаються до митної вартості товарів за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.
Таким чином, вартість послуг з транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України, сплачена позивачем перевізникам (експедиторам), відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості підлягає включенню до ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари.
Митним органом під час судового розгляду у попередніх інстанціях з посиланням на вищевикладені норми митного права були заявлені доводи щодо невідповідності заявленої позивачем вартості на транспортування в розмірі 4000 євро, водночас, згідно договору-замовлення вартість перевезення товару становить 4500 євро.
Аналогічному застосуванню підлягають положення матеріального права стосовно того, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на страхування цих товарів (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (пункт 7 частини десятої статті 58 Митного кодексу України). Митний орган вказував, що у поданій декларації позивачем вказані витрати на страхування у розмірі 5167,47грн., однак, жодних документів, які підтверджують ці витрати декларантом надано не було.
Втім, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано вищевикладеному правову оцінку та не в повній мірі встановлені обставини, що впливають на прийняття обґрунтованого рішення. Судами досліджено обґрунтування позиції позивача про надання декларантом достовірних відомостей щодо визначення митної вартості за ціною угоди, які базувалися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддавалися обчисленню, однак, зазначеним обставинам, на які посилався орган доходів і зборів як у запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, оцінки не надано.
Касаційний суд звертає увагу, що митний орган вправі витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Однак, при цьому, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що суб'єктом владних повноважень не надано фактичних даних, які б засвідчували, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності чи ознаки підробки, не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів або не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проте, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем документів, так доводам і документам відповідача, якими останній підтверджував мотиви прийняття рішень та їх законність.
Приписи Глави 5 КАС України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи.
Крім іншого, поза увагою судів залишились доводи митного органу про незгоду з вимогами позивача щодо стягнення з Державного бюджету коштів, сплачених при митному оформлення товарів за ВМД від 12.10.2012 №305090000/2012/014950, оскільки митну вартість по вказаній декларації позивач задекларував самостійно. Митний орган вказував, що рішень про визначення митної вартості відповідачем по відношенню до товару, митне оформлення яких здійснювалось за ВМД від 12.10.2012№305090000/2012/014950, відповідачем не виносилось.
Судами не надана правова оцінка аргументам відповідача стосовно того, що оскільки позивач самостійно задекларував митну вартість (на що вказує відсутність рішення про коригування митної вартості по цій поставці), - то відсутній причинно-наслідковий зв'язок між оскаржуваними діями митниці (визначення митної вартості) та сплатою митних платежів.
Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій, згідно якої, позовна вимога про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість підлягала задоволенню. Судова колегія касаційної інстанції вказує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення відповідних сум з Держаного бюджету є передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до частини шостої статті 264 Митного кодексу України у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок повернення) визначав процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 Митного кодексу України.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу III Порядку - для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.
Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.
Взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд вважає, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 Митного кодексу України визначався механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.
У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) мала бути повернута декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати передчасно питання про стягнення таких платежів.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 12.11.2014 (справа №21-491а14), від 12.05.2015 (справа № 21-161а15), від 28.02.2018 (справа №2а-0770/2915/12).
Важливо зазначити, що здійснюючи розгляд справи, для правильного вирішення питання повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів декларанту, необхідно дослідити обставини ініціювання позивачем даного питання.
При цьому, слід враховувати Підпунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України та пунктом першим розділу 3 зазначеного Порядку встановлено, що повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення або надмірною сплатою.
Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, за наслідками вирішення якого може бути заявлено вимогу про повернення надмірно сплачених митних платежів, позивач має право подати таку заяву протягом зазначеного строку з дня прийняття рішення, яким вирішено спір. Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало захист прав, та інтересів позивача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
У цьому випадку вимога позивача стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені митні платежів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права, який має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи зазначені норми матеріального та процесуального права, вказані доводи відповідача у касаційній скарзі є достатніми для направлення справи на новий розгляд.
Разом з тим, касаційний суд відхиляє доводи митного органу, викладені у касаційній скарзі щодо неналежного розгляду судами попередніх інстанцій обставин, які стосуються підтвердження оплати товару. Як вказував відповідач, позивачем до митного оформлення було подано копію платіжного доручення від 26.09.2012 №137, відповідно до якого оплата проводилась згідно рахунку від 24.09.2012 №26, проте, долучена позивачем до договору копія проформи інвойсу від 24.09.2012 №26 до митного оформлення не подавались.
Одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (частини перша, друга статті 53 Митного кодексу України)
Судами встановлено, відповідачем не заперечується та матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано митному орану платіжне доручення від 26.09.2012 №137, з посиланням на реквізити договору, суму оплати, підставу оплати, кількість товару. Суд зауважує, що приписи законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Згідно положень частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
При новому розгляді справи необхідно перевірити доводи митного органу щодо обґрунтованості витребування від декларанта додаткових документів у зв'язку з виникнення сумніву щодо достовірності заявленої ним митної вартості товару, встановити, чи подавав декларант на вимогу органу доходів і зборів необхідні додаткові документи, чи є обсяг відомостей, що містилися у таких документах, достатнім для висновку про усунення розбіжностей; встановити інші обставини, необхідні для повного та всебічного розгляду справи. Судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2015 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
.....................
....................
.....................
В.В. Хохуляк
Л.І.Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду