Іменем України
02 жовтня 2019 року
Київ
справа №816/350/16
адміністративне провадження №К/9901/7785/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Жука А.В., Шишова О.О.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у складі головуючого судді Удовіченка С.О. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у складі колегії суддів: Мінаєвої О.М. (головуючого), Макаренко Я.М., Шевцової Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,-
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області та просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 24 листопада 2015 року №222-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб з 24 листопада 2015 року за угодою сторін;
- поновити ОСОБА_1 у Державній податковій інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб;
- стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування завдану моральну шкоду в розмірі 60784 грн.
2. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року в позові відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 згідно наказу ДПІ у м. Полтаві №166-о від 18 грудня 2013 року прийнята на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного соціального внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб.
3.2. Наказом №181-о від 24 грудня 2013 року позивач переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб.
3.3. 24 листопада 2015 року позивачем подано заяву на ім'я в.о. начальника Державної податкової інспекції м.Полтави Головного управління ДФС у Полтавській області Мельника Д.М. про звільнення з 24 листопада 2015 року із займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
3.4. Наказом в.о. начальника Державної податкової інспекції м. Полтави Головного управління ДФС у Полтавській області від 24 листопада 2015 року №222-о позивача звільнено 24 листопада 2015 року з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб за угодою сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України.
3.5. Не погодившись із наказом від 24 листопада 2015 року №222-о, позивач звернулася до суду.
4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач був звільнений з Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області на законних підставах та у встановленому законом порядку.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
6. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказує, що заяву про звільнення було написано під тиском з боку керівника відповідача, а сама заява не містить резолюції безпосереднього керівника із вказівкою конкретної дати звільнення.
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. За приписами статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
10. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
11. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
12. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
13. В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
14. За приписами пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, норми якого підлягають субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин у частині, не врегульованій спеціальним законодавством, однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін. 15. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
16. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що під час домовленості між працівником і державним органом про звільнення за угодою сторін, такий працівник повинен залишити посаду у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного органу та працівника.
17. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
18. Як установлено судами, заява позивача про звільнення з посади містить дату її складання - 24 листопада 2015 року, підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін (п.1 ст. 36 КЗпП) та дату звільнення - 24 листопада 2015 року, а також була прийнята відповідачем, про що свідчать відповідні резолюції, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
19. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку звільнення позивача відбулося за її бажанням, про що свідчить власноручно написана заява та за домовленістю з відповідачем, а відтак Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
20. Доводи позивача про те, що заява про звільнення була написана під психологічним тиском та погрозами з боку посадових осіб Державної податкової інспекції м. Полтави ГУ ДФС у Полтавській області, колегія суддів відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій установлено, що на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, зокрема заяви до вищестоящого податкового органу, органів внутрішніх справ, прокуратури, органів внутрішньої безпеки тощо.
21. Судами також правомірно не прийнято до уваги посилання ОСОБА_1 , як на підставу вчинення морального тиску проведення службового розслідування відносно неї, як належний доказ здійснення такого тиску, оскільки службове розслідування призначено щодо можливого порушення останньою вимог чинного законодавства та складає собою певну процедуру вчинення обов'язкових дій по підготовці, проведенню, оформленню результатів перевірки та прийнятті остаточного рішення, яке може бути оскаржене особою, щодо якої проводилось розслідування в адміністративному чи судовому порядку.
22. Крім того, колегія суддів зазначає, що службові розслідування щодо осіб уповноважених на виконання функцій держави, проводяться в разі можливих порушень вимог чинного законодавства та не можуть розцінюватися як безумовний тиск на працівника чи схиляння останнього до написання заяви про звільнення, якщо не носять систематичний (ідентичний) характер, а прийняті рішення за результатами їх проведення скасовуються в адміністративному чи судовому порядку за безпідставністю, що може свідчити про упереджене ставлення керівника установи до працівника.
23. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а обставини, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій з наданням їм належної правової оцінки.
24. При цьому, за змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
25. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
26. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - залишенню без змін.
27. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
28. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі- залишити без змін.
29. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Cуддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді А.В. Жук
О.О. Шишов