Іменем України
24 вересня 2019 року
Київ
справа №818/2808/14
адміністративне провадження №К/9901/8359/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 (суддя - Опімах Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 (головуючий суддя - Старостін В.В., судді: Бегунц А.О., Зеленський В.В.) у справі № 818/2808/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» (далі - ТОВ «Агрохім-Партнер») звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило:
визнати протиправним наказ керівника Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ у м. Полтаві) від 14.08.2014 № 1844 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агрохім-партнер»;
визнати протиправними дії ДПІ у м. Полтаві по проведенню позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Агрохім-партнер» на підставі наказу № 1844 від 14.08.2014;
визнати протиправним дії ДПІ у м. Полтава по внесенню інформації про результати перевірки ТОВ «Агрохім-партнер» до електронних систем Міністерства доходів і зборів України, в тому числі в автоматизовану систему «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відомостей щодо заявлених позивачем податкового кредиту, податкових зобов'язань, витрат по операціях з придбання товарів та доходу по їх реалізації;
зобов'язати ДПІ у м. Полтаві поновити дані податкової звітності відносно податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Агрохім-партнер» за період березень-квітень 2014 року відповідно до поданих податкових декларацій з податку на додану вартість за березень 2014 року та квітень 2014 року, відображену в електронних системах Міністерства доходів і зборів України, в тому числі в автоматизованій системі «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 24.09.2014 № 0000402308 про збільшення ТОВ «Агрохім-Партнер» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 216000,00 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у м. Полтаві оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2014, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що доводи платника про незаконність надсилання відповідних запитів не відповідають положенням пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України та обставинам даної справи; оскаржувані дії з проведення перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків зі збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства; підставою для внесення змін до АІС «Податковий блок», якими коригуються задекларовані показники, є наявність грошових зобов'язань, які визначені податковими повідомленнями-рішеннями на підставі висновків акту перевірки про порушення платником податкового законодавства. Крім того, відповідач зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо ТОВ «Рокфор Маркет» позивачем не підтверджено факт здійснення операцій з придбання спірних послуг, у зв'язку з чим відсутні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Агрохім-партнер» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, керівником ДПІ в м. Полтава прийнято наказ від 14.08.2014 №1844 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агрохім-партнер» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Трейдбор» за березень-квітень 2014 року, ТОВ «Спектр-Агро» за квітень 2014 року, ТОВ «Грін- Лайф» за квітень 2014 року, ІП «БЕСТ» за травень 2014 року, ТОВ «Рокфор Маркет» за травень 2014 року та з покупцями за березень-травень 2014 року.
В період з 15.08.2014 по 21.08.2014 відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Агрохім-Партнер» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Трейдбор» за березень - квітень 2014 року, ТОВ «Спектр-Агро» за квітень 2014 року, ТОВ «Грін-Лайф» за квітень 2014 року, ІП «БЕСТ» за травень 2014 року, ТОВ «Рокфор Маркет» за травень 2014 року та з покупцями за березень-травень 2014 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.08.2014 №4888/16-01-22-02/38397547, в якому відображено висновок про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового Кодексу України ТОВ «Агрохім-Партнер», внаслідок чого завищено суму податкового кредиту за рахунок неправомірного віднесення до його складу ПДВ з придбання товару у постачальників: ТОВ «Трейдбор» за березень, квітень 2014 року, ТОВ «Спектр-Агро» за квітень 2014 року, ТОВ «Грін-Лайф» за квітень 2014 року, ІП «БЕСТ» за травень 2014 року, ТОВ «Рокфор Маркет» за травень 2014 року; в порушення статті 44, підпункту 185.1.1 пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового Кодексу України, ТОВ «Агрохім-Партнер» завищено суму податкового зобов'язання за рахунок неправомірного віднесення до його складу ПДВ при реалізації покупцям товару, придбаного у ТОВ «Трейдбор», ТОВ «Спектр-Агро», ТОВ «Грін-Лайф», ІП «БЕСТ», ТОВ «Рокфор Маркет» за березень, квітень, травень 2014 року.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2014 №0000402308, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 216000,00 грн., в т. ч. основного платежу - 172800 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 43200 грн.
Підставою для зазначеного донарахування став висновок ДПІ в м. Полтаві про фіктивний характер господарських операцій з придбання послуг у контрагента ТОВ «Рокфор Маркет».
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.
Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки.
Так, відповідно до підпунктів 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з положеннями пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.
Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування спірного наказу про призначення перевірки суди попередніх інстанцій виходили з того, що запити відповідача всупереч абзацу 2 пункту. 73.3 статті 73 Податкового кодексу України не містять жодного конкретного факту, які б свідчили про порушення самим позивачем, або його контрагентами податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Таким чином, спірний наказ №1844 від 14.08.2014 прийнятий керівником ДПІ в м. Полтава за відсутності визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підстав для призначення відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агрохім-партнер», а відповідачем не було дотримано обов'язкових умов для проведення зазначеної перевірки позивача.
Окрім того, приймаючи спірний наказ від №1844 від 14.08.2014 про проведення документальної невиїзної перевірки, відповідач не зазначив, ненадання яких саме документів або письмових пояснень, які мав надати платник на письмовий запит податкового органу стало підставою для призначення перевірки.
Проте, суд звертає увагу на те, що отримання податковим органом відповіді платника податків на запит не виключає можливості призначення позапланової перевірки у випадку недостатності наданих відомостей або у випадку якщо надана інформація не спростовує виявлені факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового законодавства, та потребує подальшої перевірки, що судами попередніх інстанцій враховано не було.
Не враховано судами й те, що нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, в тому числі документальних невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки.
Так, пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).
Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу має використовуватися інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.
Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень суд звертає увагу на наступне.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Судами також встановлено, що між ТОВ «Агрохім-партнер» (Замовник) та ТОВ «Рокфор Маркет» (Виконавець) було укладено договори й по мірі їх виконання сторонами підписано акти-приймання-передачі виконаних послуг: договір № 15 від 03.03.2014 на надання послуг з пошуку постачальників засобів захисту рослин; договір № 15 від 03.03.2014 на надання інформаційно-консультаційних з агрономії; договір №22 від 10.04.2014 на надання послуг з організації та супроводження сільськогосподарського виробництва.
У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання спірних послуг позивачеві надано копії укладених договорів, акти приймання-здачі робіт, податкові накладні. У цих документах йдеться лише про надання комплексу послуг та зазначена сума, що підлягає сплаті виконавцеві, однак вони не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності позивача.
Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що господарськи операції реально виконані та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження формування податкового кредиту у зв'язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.
У ході розгляду справи позивач не подав будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання зазначених послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей ТОВ «Агрохім-Партнер».
А відтак без перевірки зазначених обставин висновок судів про правильність відображення позивачем у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні при придбанні спірних послуг є передчасним.
Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області - задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна ,
Судді Верховного Суду