02 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8116/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,
з участю секретаря Михальської М.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чопського міського голови Самардака Валерія Володимировича, Чопської міської ради Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування рішення, -
суддя в 1-й інстанції Малюк В.М.,
час ухвалення рішення - 21.06.2019 року,
місце ухвалення рішення - м.Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 01.07.2019 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Чопського міського голови Самардака В.В., Чопської міської ради Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування рішення.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час затвердження нової структури він та інші працівники Чопської міської ради, які знаходилися на лікарняному (у зв'язку з вагітністю) та працівниці, які знаходилися у декретній відпустці по догляду за дітьми залишилися без робочих місць. Незаконними діями міського голови до функцій ЦПАПу було додано функції державної реєстрації нерухомого майна та юридичних і фізичних осіб - підприємців. Скорочення у відділі ведення Державного реєстру виборців поставило під загрозу належне проведення виборчого процесу тощо.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, і оскільки їхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.01.2016 року Чопська міська рада на четвертій сесії VII скликання прийняла, за поданням Чопського міського голови, рішення №5 «Про затвердження структури, штату та чисельності апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів ради».
Згідно додатку 1 до вказаного рішення до переліку посад Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів міської ради, що скорочуються, потрапила і посада, на якій працював позивач - керівник Центру надання адміністративних послуг.
12.02.2016 року розпорядженням Чопського міського голови №82 - ОС «Про попередження працівника щодо наступного вивільнення» керівника центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради ОСОБА_1 попереджено про звільнення та запропоновано вакантну посаду в апараті Чопської міської ради. (а.с. 45).
12.04.2016 року розпорядженням виконавчого комітету Чопської міської ради №95-ос припинено трудовий договір з ОСОБА_1 , у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. (а.с. 107)
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 N 280/97-ВР, зі змінами та доповненнями.
Частинами 3, 4 статті 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
Згідно з ч.1 ст.46 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Зокрема слід зазначити, що пунктами 3, 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
Згідно п.6 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до ч.5,6 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень, при здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Згідно ч. 10 ст. 59 вказаного Закону України акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, підставами для визнання акту органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно п. 3, 5 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання.
Європейська хартія місцевого самоврядування визначає, що «… органи місцевого самоврядування мають можливість визначати свої власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління».
Отже, зміна структури виконавчих органів ради та загальної чисельності апарату ради можлива виключно на пленарних засіданнях цієї ради, органам місцевого самоврядування надано можливість самостійно затверджувати загальну чисельність апарату місцевої ради, її виконавчих органів та витрати на їх утримання.
Вірними є висновки суду першої інстанції, що роботодавцю надано право визначати чисельність, штат і структуру підприємства, установи, організації, а суд під час розгляду відповідних справ не може обговорювати питання доцільності та правомірності проведення таких дій незалежно від того, як часто роботодавець вдається до них. Орган місцевого самоврядування в даному випадку в межах своєї компетенції самостійно вирішує питання щодо структури, штату та чисельності працівників, суд не втручається в діяльність цього органу щодо створення структури і штатів, оскільки це віднесено до компетенції самого органу.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням суду є здійснення правосуддя. Відтак, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше було б порушено принцип розподілу влади та принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень.
Також судом встановлено, що рішення Чопської міської ради від 29.01.2016 р. № 5 «Про затвердження структури, штату та чисельності апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів ради», яке є предметом спору у справі, втратило чинність, оскільки рішенням 7 сесії 7 скликання, ІІ засідання Чопської міської ради від 25.03.2016 року №23 структура, штат та чисельність апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів ради викладено у новій редакції.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач - міська рада, приймаючи рішення у зв'язку з новою структурою і загальною чисельністю апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів міської ради, діяла у відповідності до законодавства, в межах своїх повноважень із дотриманням встановленої процедури, а міський голова вносячи таку пропозицію діяв в межа своїх повноважень.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Аналогічні приписи міститьст.5 КАС України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення вплинуло на права позивача ОСОБА_1 лише у частині вирішення питання про скорочення посади, на якій він на той час перебував і поновити своє порушене право позивач зможе заявивши позовні вимоги про незаконність власного звільнення, в іншій частині оскаржуване рішення жодним чином на права чи обов'язки позивача не вплинуло, а відтак у позивача відсутнє і право на оскарження такого рішення в цілому.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2019 року у справі № 308/2066/16-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді В. Я. Качмар
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2019 року.