01 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9337/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Запотічного І.І. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Бречко О.А.;
від відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019р. про залишення без розгляду позовної заяви Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі (суддя суду І інстанції: Костецький Н.В., час та місце ухвалення судового рішення: 14.08.2019р., м.Львів; дата складання повного тексту судового рішення: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019р. у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду відмовлено; позовну заяву Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, залишено без розгляду (а.с.155-156).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яка у апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення позову без розгляду (а.с.159-165).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не є суб'єктом владних повноважень, а виступає державним закладом у сфері вищої освіти, через що поширення на нього строків звернення до суду, які передбачені для суб'єктів владних повноважень, є помилковим.
Причиною пропуску строку звернення до суду фактично є зміна судової практики щодо підвідомчості розглядуваного спору судам адміністративної юрисдикції, про що вказано у постанові Великої палати Верховного Суду № 804/285/16 від 12.12.2018р. У цій постанові касаційний суд відійшов від попередньої практики, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Таким чином, апелянтом на момент звернення до суду першої інстанції із позовною заявою від 06.03.2019р. було враховану практику Великої палати Верховного суду від 12.12.2018р., якою визначено, що справи щодо відшкодування витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, потрібно розглядати у порядку адміністративного законодавства.
Обов'язок щодо спірного відшкодування визначений приписами ч.10 ст.25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядку відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затв. постановою КМ України № 964 від 12.07.2006р.
Відповідачем у добровільному порядку не відшкодовано витрати, пов'язані із його утриманням у зазначеному закладі вищої освіти, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.
Як зазначив позивач в позовній заяві, строк звернення до суду ним пропущений внаслідок зміни підсудності спору, тобто із незалежних від позивача, об'єктивних причин. Отже, позивач пропустив строк звернення до суду із адміністративним позовом з поважних причин, у зв'язку із зміною юрисдикції даної категорії справ із цивільної на адміністративну, а тому такий строк підлягає поновленню.
Відповідачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу і доповнення до нього, в яких останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.183-184, 189-192).
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з утриманням його у закладі вищої освіти, в розмірі 114418 грн. 63 коп.
Відповідно до довідки-розрахунку ОСОБА_1 зобов'язується оплатити суму в касу або на рахунок Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до 14.12.2018р., тобто початок перебігу строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом почався з 15.12.2018.
Спір виник з приводу відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвело до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних із утриманням у навчальному закладі, а тому даний спір стосується проходження відповідачем публічної служби, навіть якщо притягнення особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувалося після звільнення особи.
Враховуючи наведене, дана справа відноситься до категорії справ, для яких ч.5 ст.122 КАС України встановлений місячний строк звернення до суду.
Позов поданий до суду 11.03.2019р. (дата подачі позовної заяви з додатками у поштове відділення), тобто із пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду як на підстави пропуску строку звернення до суду посилається на зміну Великою палатою Верховного суду практики розгляду даної категорії спорів в порядку адміністративного судочинства у справі № 804/285/16.
Проте, така постанова Великої палати Верховного Суду у справі № 804/285/16 прийнята 12.12.2018р.; початок перебігу строку на звернення до суду із цим адміністративним позовом почався 15.12.2018р.
Обставини, на які покликається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки не перешкоджали зверненню до суду у встановлений строк. Строк звернення до суду пропущено з причин, які виникли з волі позивача, а отже не є поважними. Жодних інших причин пропуску строку звернення до суду, які б унеможливлювали і не залежали від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, судом не встановлено.
Між тим, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного № 32-КС від 20.07.2017р. відповідача ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (а.с.11).
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного № 204 від 15.08.2017р. (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Національної академії та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення - з вечері 15.08.2017р. (а.с.12).
15.08.2017р. між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії та солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідач зобов'язувався сумлінно виконувати вимоги статутів ЗС України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість (а.с.13).
01.10.2018р. курсантом ОСОБА_1 подано рапорт про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання та зобов'язання ним відшкодувати витрати на утримання у закладі вищої освіти (а.с.14).
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного № 142-КС від 14.11.2018р. (по особовому складу) із солдатом ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗС України курсантами вищого військового навчального закладу через небажання продовжувати навчання, відраховано з числа курсантів та направлено в розпорядження начальника Міжнародного центру миротворчості та безпеки для подальшого проходження строкової військової служби (а.с.15).
Також наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного № 296 від 14.11.2018р. (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Національної академії та знято з усіх видів забезпечення, зобов'язано відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням в Національній академії в сумі 115418 грн. 63 коп. (а.с.16).
Відповідачем не погашена заборгованість, пов'язана із утриманням у вищому навчальному закладу, через що позивач звернувся із розглядуваним позовом до суду.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 5 ст.122 КАС України, якою встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, приписи ч.5 ст.122 КАС України є загальною нормою, із якої чинним законодавством передбачені винятки. Зокрема, вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі.
Частина 3 ст.233 КЗпП України конкретизує предмет (стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації) судового захисту та встановлює, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.
Оскільки норми ч.3 ст.233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами ч.5 ст.122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для стягнення з суб'єкта публічної служби (посадової, службової особи) відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.
Таким чином, застосування ч.5 ст.122 КАС України у публічних спорах про стягнення з суб'єкта публічної служби відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, і відповідно обмеження права на звернення до суду місячним строком, призведе до дискримінації за ознакою місця роботи (служби), оскільки інші установи та організації, на яких не поширюється ч.5 ст.122 КАС України, можуть захистити своє право протягом річного строку.
Водночас відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що звернення до суду з вимогами про стягнення з суб'єкта публічної служби (посадової, службової особи) відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, обмежується річним строком (за аналогією із трудовим законодавством).
Отже, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, щодо пропуску Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного строку для звернення до суду не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.
У контексті заявленого позову колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що положення ч.5 ст.122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.
За своєю юридичною природою невиконання особою свого обов'язку по відшкодуванню витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, - це правопорушення, яке носить триваючий характер.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
На цій підставі та враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставним твердження суду про порушення позивачем, встановлених ст.122 КАС України, строків звернення до суду.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення без розгляду позовних вимог на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, а також легалізації триваючого правопорушення.
Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey N 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Із урахуванням наведеного, зміна судової практики, її нестабільність не може перешкоджати доступу до суду учасників адміністративного процесу, унеможливлювати розгляд спору, ініційованого суб'єктом владних повноважень, спрямованого на реалізацію ним своїх повноважень.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення позовних вимог без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн., який згідно вимог ст.139 КАС України стягненню на користь апелянта не підлягає, оскільки він є суб'єктом владних повноважень.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 1.380.2019.001192 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді І. І. Запотічний
С. М. Кузьмич
Дата складення повного судового рішення: 02.10.2019р.