Справа № 240/1700/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
01 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Зозуля К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги,
У лютому 2019 року Державна установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0002851306 від 08.02.2019 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 361 951,33 грн. і рішення №0002861306 про застосування штрафних санкцій від 08.02.2019 у розмірі 180 975,67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, викладені в акті від 17.01.2019, про порушення Державною установою "Житомирська установа виконання покарань (№ 8)" п.п.1 п.1 ст.4, пп.1 п.7 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внаслідок не нарахування та не сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі є помилковими. Позивач стверджує, що законодавча норма щодо сплати єдиного внеску діє тільки за основним місцем роботи, проте в Державній установі "Житомирська установа виконання покарань (№ 8)" станом на день завершення перевірки не укладено жодного строкового трудового договору із засудженими. Також указано на те, що на даний час порядок укладання договорів між засудженим і виправною колонією, передбачених ст.ст.118, 122 Кримінально - виконавчого кодексу України, чинним законодавством не врегульований. Зокрема, не визначена форма трудового договору із засудженим; з якого часу необхідно заключати строкові трудові договори із засудженими; чи потрібно після укладення договору видавати ще додатковий наказ про працевлаштування засудженого, в якій формі та де і яким чином засуджений має висловити бажання працювати; порядок звільнення з роботи, надання чи ненадання чергових відпусток, оплата лікарняних і тому інше. У зв'язку з цим позивач вважає, що вимога № Ю-0002851306 та рішення № 0002861306 підлягають скасуванню як протиправні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Державна установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" зареєстрована Виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області 22.09.1996 як юридична особа та взята на облік до Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області як платник податків та зборів.
У період з 18.12.2018 по 10.01.2019 ГУ ДФС у Житомирській області було проведено планову виїзну документальну перевірку Державної установи "Житомирська установа виконання покарань № 8" з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018.
Про результати планової виїзної документальної перевірки складено акт від 17.01.2019 №32/06-30-13-06/08563369.
У вказаному акті зафіксовано висновок фахівців контролюючого органу про порушення Державною установою "Житомирська установа виконання покарань № 8", зокрема: пп.1 п.1 ст.4, пп.1 п.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", п.1 розд.ІІ, п.1 розд.ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449, в частині ненарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб, засуджених до позбавлення волі, внаслідок чого занижено єдиний внесок на загальну суму 361951,33 грн. за період з 01.10.2016 по 30.09.2018.
08 лютого 2019 року ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі акта документальної перевірки від 17.01.2019 № 32/06-30-13-06/08563369, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0002851306, в якій повідомлено, що станом на 30.09.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску Державної установи "Житомирська установа виконання покарань № 8" становить 361 951,33 грн.
Також 08.02.2019 заступник начальника Головного управління ДФС у Житомирській області, розглянувши матеріали перевірки, прийняв рішення № 0002861306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску. Цим рішенням, на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 180 975,67 грн.
Державна установа "Житомирська установа виконання покарань № 8", вважаючи висновок відповідача щодо виявленого порушення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та, як наслідок, донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 361 951,33 грн і застосування штрафу за таке донарахування в розмірі 180 975,67 грн, безпідставними, звернулася до суду з даним позовом.
Спірним є питання щодо необхідності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску винесені відповідачем відповідно до вимог законодавства, у межах наданих повноважень та у спосіб, що визначений законом.
Колегія суддів надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють їх відповідність зазначеним вище положенням, а також критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до п.15.1. ст.15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.38.2. ст.38 ПК України сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Згідно вимог пункту 6 частини другої статті 13 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні” трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України) визначено, що засуджені мають право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.
Згідно ч.1 ст.118 КВК України в редакції від 21.01.2010 засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Законом “Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів” №1186-VI від 08.04.2014 частину першу статті 118 доповнено абзацом третім, згідно якого праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.
В подальшому вказана частина статті 118 КВК України зазнавала змін і в редакції від 03.07.2018 набула такого змісту, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Згідно з частиною першою статті 120 КВК України (в ред. від 16.10.2012) праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги. Відшкодування засудженими витрат на послуги провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів (ч.1, ч.2 ст.121 КВК України).
На виконання вимог статей 60-62, 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про оплату праці” та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України наказом від 07.03.2013 № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, яку 11.03.2013 зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 387/22919 (далі - Інструкція № 396/5).
Відповідно до пункту 1.2. Інструкції № 396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
Згідно п.1.3 Інструкції № 396/5 праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.
Згідно п.3.1 Інструкції № 396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров'я, спеціальності.
Пунктом 5.1 Інструкції № 396/5 визначено, що праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.
Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.
Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
Відповідно до пункту 6.3 зазначеної Інструкції відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюється відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Отже, засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю, а також відповідна компенсація за виконану роботу у вигляді заробітної плати.
Норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці. У зв'язку з чим обкладення цих доходів податком здійснюється у загальному порядку.
Відповідно до п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 за № 111/26556.
Згідно пункту 1.3. зазначеного Порядку його дія поширюється на податкових агентів, а саме: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.
Пункт 119.2 ст.119 ПК України вказує, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.
Відповідно до пункту 127.1 ст.127 ПК України не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу.
За приписами частин 1 та 2 ст.122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.?
Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Стаття 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» унормовує, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Судом установлено, що впродовж перевіряємого періоду засудженні, які відбувають покарання в Державній установі "Житомирська установа виконання покарань № 8", залучалися до праці на виробництві позивача. Заробітна плата засудженим нараховувалась Державною установою "Житомирська установа виконання покарань № 8" відповідно до вимог Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 N 396/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 р. за N 387/22919. Оплата праці засуджених здійснюється за відрядною та погодинною системою оплати праці.
З урахуванням зазначених обставин колегія суддів зазначає, що позивач є платником єдиного внеску та зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із сум заробітної плати, нарахованих засудженим.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що в спірний період установою не укладено жодного трудового договору із засудженими, у зв'язку з відсутністю законодавчо визначеного механізму їх укладення, оскільки у відповідності до приписів ст.ст. 7, 9 Закону № 2464-VI достатньою умовою для виникнення обов'язку у зареєстрованого платника із нарахування єдиного внеску є факт нарахування особі доходу (заробітної плати). У свою чергу, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Також колегія суддів критично оцінює посилання апелянта, на те, що на момент виникнення спірних правовідносин чинним податковим законодавством не було визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки відсутність окремого порядку оподаткування доходів засуджених не позбавляє позивача обов'язку проведення оподаткування доходу (заробітної плати) засуджених на загальних підставах, передбачених Податковим кодексом України, а також нарахування та сплати єдиного внеску, відповідно до Закону № 2464-VІ.
Закон № 2464-VІ, виключно яким визначаються, зокрема, платники єдиного внеску та порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, не містить приписів, які б звільняли засуджених до позбавлення волі від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із доходу (заробітної плати), отриманих внаслідок залучення до праці в установах виконання покарань. Дохід засуджених, отриманий внаслідок виконання певних робіт в установах виконання покарань, відсутній у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. N 1170 відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Із акту перевірки вбачається, що із заробітної плати засуджених проводились обрахунки відрахування та відшкодування з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання. Податок з доходів засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі перераховано до бюджету у перевіряємому періоді в повному обсязі та своєчасно. Перевіркою дотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету військового збору із заробітної плати засуджених порушень не встановлено. При цьому позивач виступав податковим агентом відносно осіб, засуджених до позбавлення волі при виплаті їм доходів у вигляді заробітної плати.
З урахуванням зазначених обставин колегія суддів погоджується із висновком відповідача про те, що ненарахування Державною установою "Житомирська установа виконання покарань №8" єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на заробітну плату осіб, засуджених до позбавлення волі, є порушенням п.1 ч.1 ст.4 та п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI та спричинило заниження платником єдиного внеску за період з 01.10.2016 по 30.09.2018.
В розумінні пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI та абз.3 п.2 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року N 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Частиною 3 статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
У відповідності до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
За приписами абзацу 3 частини 11 вказаної статті Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Положеннями пункту 3 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року N 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953 (у редакції, чинній на момент проведення перевірки, надалі - Інструкція) передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
У п. 4 розд. VI Інструкції закріплено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Відповідно до пп. 3 п. 2 розд. VII Інструкції, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми, а після 01 січня 2015 року - 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Для розрахунку зазначеного штрафу кількість звітних періодів розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми єдиного внеску, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким платником акта перевірки від органу доходів і зборів або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.
Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих місяцях суми донарахованого (своєчасно не обчисленого) єдиного внеску, за кожне таке донарахування (кожний місяць) відповідно до Закону накладається штраф у порядку та розмірах, визначених в абзацах першому та другому цього підпункту.
Для дотримання вимог щодо максимального розміру (50 відсотків) штрафу:
визначається сукупно сума донарахувань за всіма звітними періодами, у яких вони виявлені;
визначається сукупно сума штрафу за всіма звітними періодами, у яких виявлені донарахування та за якими нараховано такі штрафи;
здійснюється обрахування максимального розміру штрафу від сукупної суми донарахувань та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафів, визначеною сукупно за всі звітні періоди, в яких донараховано суми єдиного внеску.
До сплати визначаються суми штрафів, що не перевищують максимального їх розміру, визначеного цим підпунктом.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 13 до цієї Інструкції.
Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки платника єдиного внеску.
Згідно із п. 7 розд. VII Інструкції, рішення про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає посадова особа органу доходів і зборів.
Як зазначалося раніше, 08 лютого 2019 року відповідачем, на підставі акта документальної перевірки від 17.01.2019 № 32/06-30-13-06/08563369, який свідчить про донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, було сформовано вимогу № Ю-0002851306 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 361951,33 грн і прийнято рішення №0002861306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого внеску у розмірі 180975,67 грн.
З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржені вимога про сплату боргу від 08.02.2019 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.02.2019 прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 жовтня 2019 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.