Справа № 826/4466/18 Суддя першої інстанції: Чудак О.М.
02 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Епель О.В., Парінова А.Б.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 11 годині 50 хвилин додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року, повний текст якого складено 09 липня 2019 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва, про зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у подальшому заміненого правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва (далі - Третя особа, УДКС у Печерському районі), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила зобов'язати ГУ ПФ в м. Києві сформувати та подати до УДКС у Печерському районі міста Києва подання про повернення сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 11 736,72 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2019 року позов задоволено повністю.
Крім того, у березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 950,00 грн.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2019 року у задоволенні вимог представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що всупереч умов договору про надання правової допомоги Позивачем та його представником не було надано доказів сплати вартості наданих послуг, а також ними не доведено, що понесення таких судових витрат було фактичним і неминучим.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким вимогу Позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФ в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з розглядом справи в Окружному адміністративному суді міста Києва, а саме - витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 950,00 грн. задовольнити у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, суд першої інстанції був зобов'язаний вирішити питання про розподіл судових витрат на підставі доказів, які були наявні у справі на момент закінчення судових дебатів та винесення рішення, а не на момент ухвалення додаткового рішення, по-друге, приписи ст. 134 КАС України не ставлять в обов'язкову залежність право особи на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від фактичної її сплати адвокату, по-третє, за умовами договору обов'язок з оплати витрат на професійну правничу допомогу виникає у Позивача з моменту ухвалення додаткового рішення, яке є невід'ємною частиною рішення суду, по-четверте, належними і допустимими доказами підтверджується обсяг фактично наданих Позивачу у зв'язку з розглядом справи послуг.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.10.2019 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФ в м. Києві просить відмовити в її задоволенні, обґрунтовуючи свої доводи тим, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Крім того, звертає увагу на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу.
У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, відмовляючи у постановленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується факт оплати Позивачем витрат на професійну правничу допомогу у визначені договором строки, а також її обґрунтованість.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про помилковість твердження Апелянта про те, що суд першої інстанції зобов'язаний був вирішити питання про розподіл судових витрат саме на етапі ухваленні рішення по суті у даній справі та, відповідно, виключно на підставі доказів щодо наданої правничої допомоги, наданих до закінчення судових дебатів.
За правилами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для ухвалення додаткового рішення у розрізі доводів Апелянта на їх спростування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Позивачем було надано: копію договору про надання правової допомоги від 14.03.2018 року №14/03/2018 (а.с. 28-32), копію додатку №1 до договору щодо визначення вартості правничої допомоги (а.с. 33), копії актів надання правничої допомоги від 16.03.2018 року №01, від 11.05.2018 року №02, від 01.06.2018 року №03 (а.с. 34, 113, 114), копію виписки з ЄДР щодо Адвокатського об'єднання «Міжнародна рада адвокатів» (а.с. 35), ордер на надання правової допомоги серії КС №155093 (а.с. 37), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.01.2015 року №5288/10 (а.с. 38), копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 39).
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що пп. 3.2.1 п. 3.2 розд. ІІІ договору про надання правової (правничої) допомоги від 14.03.2018 року №14/03/2018 передбачено, що оплата наданої допомоги здійснюється на підставі рахунків, які формуються виконавцем у відповідності з актами, протягом трьох календарних днів з дня винесення рішення по справ.
Водночас, як вірно підкреслив суд першої інстанції, доказів здійснення Позивачем оплати наданих за даним договором послуг ні на момент подання заяви про ухвалення додаткового рішення у березні 2019 року, ні на момент її розгляду у липні 2019 року, надано не було, у той час як рішення суду у даній справі було прийнято 26.02.2019 року. Крім того, матеріали справи не містять доказів складання на АО «Міжнародна рада адвокатів» рахунків про оплату, що, як було зазначено вище, передбачено умовами договору.
Посилання Апелянта на те, що положеннями ст. 134 КАС України передбачено можливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які будуть понесені Позивачем у майбутньому, а тому відсутність доказів їх сплати не може бути перешкодою для присудженні їх з Відповідача, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки сторони даного договору, користуючись його свободою, гарантованою чинним законодавством України, самостійно визначили порядок проведення розрахунків за ним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність належних доказів сплати Позивачем витрат на професійну правничу допомогу або обов'язку його сплати, адже матеріали справи не містять ні рахунків на оплату, складених АО «Міжнародна рада адвокатів», ні квитанції або інших платіжних документів, що підтверджують оплату ОСОБА_1 таких послуг.
Окремо судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в силу умов вже згаданих пунктів договору про надання правової (правничої) допомоги правила щодо оплати послуг протягом трьох календарних днів з дня винесення рішення не поширюються на послуги з правової (правничої) допомоги, що визначені в п. 1 таблиці п. 1 додатку №1 до договору, а саме - консультування. Оплата даного виду послуг має здійснюватися протягом строків, зазначених у рахунках (пп. 3.2.4 п. 3.2 розд. ІІІ договору). Проте, як вже було зауважено вище, жодних рахунків виконавцем послуг складено Позивачу не було, у той час як послуги з консультування на суму 350,00 грн. були включені до акту надання правничої допомоги №01 від 16.03.2018 року.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є зобов'язання Відповідача скласти подання про повернення сплаченого Позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 11 736,72 грн. Отже, а думку колегії суддів визначена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 6 950,00 грн., є не співмірною.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 252, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді О.В. Епель
А.Б. Парінов
Повний текст постанови складено «02» жовтня 2019 року.